Магічна рулетка

    Початок кожного року нервовий і цей не став виключенням. 

— Боже…Хоч би ми не були в одно класі, — каже дівчина зі світлим волоссям зібраним в два низьких хвостика.

     Рулетка крутилась за дівчиною із світлим волоссям, і яскравими немов сяючими жовтими очима.

     Вилетіла розмальована стріла, оповита сліпучим сяйвом.

    Акіо видихнул і зробив ковток кави.

— Коната-чан, сядь рівно, — стримано-наказово каже Акіо. 

    Дівчина слухняно сідає, але ображено надуває губи. Складалось стійке відчуття ніби вона нашкодивша дитина. 

      Аймі поправляла волосся і вдивлялась у двері в класі. Дівчина немов не звертала уваги на шум довкола, на все що відбувалось. 

⟪Коната, може ти просто запізнюєшся…Коната-чан⟫, — занепокоєно розмірковувала Аймі. 

    Коната крутилась з побутом. Бажання створити максимальний комфорт для Акіо переросла в щось дивне. 

⟪Я ніколи не люблю всі ці прибирання…Але… — вона замислилась. — Якщо я не зроблю щось знову…Я стану зовсім марною⟫

    Коната зітхнула. 

⟪Або…⟫

     Коната подивилась на дерева, відчувати легкий вітерець та сонячне пекуче світло не з вікна — чарівно. Токіока поправила пучок з волоссям, та великий картуз. Маскування її полягало в тому щоб виглядати максимально як отаку без смаку і нелюбов’ю до сонячного світла.

    Коната не мала можливості часто гуляти, але вже вибігати і хоч інколи бачити живих людей — викликало невимовну радість. 

     Какеру періодично квапився на те, аби раптово знову застати подругу. Він старався приховувати, заради ж самої Конати. 

     Дайсей задумливо подивився на хмарне небо.

⟪Тобто цей тюхтя приховував. що знає, що Токіока жива…Ну, зберігати секрети Какеру-кун не навчився⟫,  — хлопець покачав головою. 

     Дайсей задумливо подивився на хмарне небо.

⟪Тобто цей тюхтя приховував. що знає, що Токіока жива…Ну, зберігати секрети Какеру-кун не навчився⟫, — хлопець покачав головою. 

      Коната дивилась на стелю. Тіні та світло грали в дивакуваті образи, а її думки далекі від оточення. В уяві виникали чи схвильований погляд нерішучого, але надійного Какеру: турботливий але серйозний погляд та міцні обійми Акіо.

    Коната відчувала, щоб вона не сказала — все погіршить становище. Вона відчувала холодний погляд Акіо. 

    Дівчина прокручивала в голові кожну дрібничку від того, як брала одяг, обирала місце прогулянки, час, метод як звяти та повернути ключі, прибрати сліди. 

     Цього вечора Акіо повернувся з роботи не сам, а в супроводі Руіко. 

     Коната по звичному подала їм пряний трав’яний чай. 

⟪Я почуваю себе покоївкою, — Коната надула щоки. — Але… поки не маю права щось і сказати поперек⟫

    Дайсей пильно дивиться на незнайомку. Її білосніжне волосся немов вкрите тьмяним сяйвом. 

— Чоловіче, ви знаєте, що там витріщатись — це не гарно, — дзвінкий голос звучав, як ідеальне сопрано. 

⟪Хто вона така?⟫

     Коната важко дихає та практично не озирається, коли біжить. Кожна гостра тінь, нагадує пазурі дикої тварини. 

     Вона різко зупинилась перед заброшеним храном, оточеним густим туманом. 

— Загубилась? — грайливо питає незнайомка.

    Дайсей мовчки присів поруч з Конатою, протер очі, бо не здатний був повірити в те що вона дійсно жива та це не галюцинації того ж Какеру, що це не чергова нісенітниця фанатів оккультизму. 

— Ми… з однієї школи ж? — уточнила Коната.

      Коната спокійно лежала на футоні. Вона ніколи не очікувала підтримки саме від нього, особливо враховуючи, що до цього вони ледь знайомі були. 

     Коната гортала стрічку Instagram та спостерігала за гарними моделями та айдолами. 

— Може мені треба змінити ім’я і зовнішність, щоб жити з чистого листа… — задумливо каже вона. 

    Дайсей нахмурив брови.