Коната не мала можливості часто гуляти, але вже вибігати і хоч інколи бачити живих людей — викликало невимовну радість.
Какеру періодично квапився на те, аби раптово знову застати подругу. Він старався приховувати, заради ж самої Конати.
Дайсей пильно дивиться а поведінкою Какеру. Зміни були помітні.
Одного дня він притис Какеру до стіни роздягальні.
— Кудись поспішаєш? — холодно спитав Дайсей.
— Т-та… — здивовано відповів Какеру. — Додому… Справ багато, мамі треба допомогти…
Какеру знервовано відводить погляд.
— А твоя мати любе ходити в парк, не знав, — дещо глузливо мовив Дайсей.
— Т-так… Я люблю погуляти в парку, та пройтись, знаєш… Подумати про життя… — Какеру відповідав та старався менше хвилюватись.
— Не бреши! — Дайсей стукнув кулаком поряд з обличчям Какеру. — Ти щось приховуєш. Щось дуже важливе
Дайсей проговорив настільки твердо, що у Какеру розширились очі. Виникла гнітюча тиша.
— Коната жива…— раптово тихо говорить хлопець.
— Що? — спантеличився Дайсей, але вираз обличчя залишався стриманим.
⟪Вона жива? Він здурів? Вона ініціювала свою смерть. Тоді для чого? Чому? Навіщо?.. Може я замало знав про цю дивачку⟫, — задумався Дайсей.
Він відсторонився від Какеру і погладив підборіддя.
— Тільки…Не кажи нікому… — тихо просить Какеру і опускає голову.
— Все що стосується слідства - не розповсюджується, — холодно каже Дайсей. В голові вертиться безліч дивних думок, логіка його світобачення тріщить.
— Що? — здивувався Какеру.
— Забудь, — Дайсей махнув рукою.
⟪Є варіант що комусь вигідно було зробити її мертвою - клану якудз, якійсь банді? Або яка мета якщо це чисто її ідея…⟫, – Дайсей перевів погляд до вікна та стурбовано стис губи. Логіка продовжила тріщати.