Коната важко дихає та практично не озирається, коли біжить. Кожна гостра тінь, нагадує пазурі дикої тварини.
Вона різко зупинилась перед заброшеним храном, оточеним густим туманом.
— Загубилась? — грайливо питає незнайомка.
Коната ледь не закричала, але не знаходила ніяких сил. Вона повільно підходить і тримається за стінки дерев’яного храму.
— Ой, ой… — загадкова незнайомка каже, коли наближається до Конати.
— Ви хто?
— Лація…
***
Дівчина з срібним волоссям зібраним в два грайливі хвостики, уважно дивилась на Конату, яка втомлено лежала на підлозі.
Лація підійшла, її руки проходили крізь тіло Токіоки.
— Ого зв’язок з некромантом… Хм… — Лація нахмурила брови і задумалась, озираючись. – Цю небезпечну струну треба порвати і не вбити її
Лація лагідно водила руками в грудній клітині Конати, немов руки проходили в геть інший вимір.
***
Коната прокинулась. З храму ніколи не видно є сонце чи немає, стара будівля завжди оточена туманом.
— О, дівчинка прокинулась, — з посмішкою каже Лація.
— Ви хто? — здивовано питає Коната.
Лація надуває губи та ображено каже:
— Я вже казала, що Лація, і я дух цього храму
— А, вибачте.. — тихо каже Коната та намагається встати.
— Тш—ш-ш-ш, краще сидіти тут, некромант за тобою не прийде, але тобі краще звернутись до Канеджо Меічі
— До кого? — питає Коната та протирає очі руками.
Лація не встигла відповісти та розчинялась прямо на очах. В храм почали проникати сонячні промінці.
— Я ненавиджу фільми жахів і тепер я і одному з… — Дайсей завмер, коли зупинився на вході в храм та помітив дівчину, яка здивовано і сонно подивилась на хлопця перед собою. Зіштовхнутись з цим його скептична голова не готова. Пролунало: ⟪Тік-ток⟫ від кишенькового годинника, який здавався непридатним для роботи.