Янголи не плачуть

— А ти свої листи читав?

— Які?

— Невідправлені.

— Я бачив якісь листи, Фред. Але я не хочу ворушити минуле. Тут так добре і спокійно. Я кожного дня вдячний, що все скінчилося. Правда.

Те, що вже пора, Гаррі відчув буквально за секунду. Потягло у сонячному сплетінні, і ось він вже за скляною перетинкою реанімаціі. І допоки медики усе ще борються, намагаючись вирвати дівчину з лап смерті, очі її розплющуються, шукають, шукають і знаходять.

Таким дивним усе було для Гаррі. Дивний Малфой, дивні листи, дивне біляве волосся.

У моїй уяві Гаррі у цій главі виглядає як Уілл Грем( з серіалу «Ганібал»). Я, звісно, ні на чому не наполягаю, але щось у ньому таке є)

Неподалік стояв байк Драко, гарний, потужний, очевидно, предмет його гордості.

— Тримайся за мене.

Решту дня Драко так і тримався за плаща, навідріз відмовляючись хоча б кудись відходити. Щось з’їсти або випити вони відходили разом, просто так, нога в ногу. Драко роздивлявся свою мрію, забуваючи ковтнути воду, моргнути, або щось відповісти.

— Привіт, Люцифер.

Ранок розбудив бадьорою прохолодою та гіркувато-солодкими апетитними запахами. Гаррі, як новенький, тільки-но налаштований пристрій, відчував відтінки оточуючого світу виразно, не відволікаючись на думки. Кожен запах чи текстура захоплювали цілком.