Так, я знаю, як божеволіють. Як параноя зажовує бобіну думки, як рука малює замість конспектів одне й те саме обличчя, як день здається прожитим даремно без побачених мельком у натовпі очей, як мокро спати на заплаканій подушці, як розум відступає під натиском почуттів, що змушують кроїти своє життя…
Забрати його з Мунго виявилося майже нереальним завданням. Про те, що час вже йти додому, Поттер і чути не хотів, затикав вуха, машучи головою. Довелося пообіцяти, що ми тільки перевдягнемося.
Сидячи у м’якому кріслі, я крутив у руках листа, що принесла сова Поттера. Намагався зібрати думки до купи, до чого приготуватися: розбудити у собі надію і отримати прокляття? Скоріше за все… Та взнати все ж треба, зірвати корку з рани.
Тепер Гаррі приходив щовечора. А я необачно звикав. Звикав зустрічати міцними обіймами, годувати вечерею, читати вголос ідіотські статті з «Пророка» за чашкою какао, накидувати плед на його плечі, якщо сум давив і витискав його на терасу.
Відгуки