Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Наступною їхньою зупинкою став один з маєтків Акермана. Цей маєток ілюстрував становище роду Акерманів в Англії: він був величним. Тут можна проводити бали не згірші, ніж королівські. Воно й не дивно, що Леві тут не жив, адже мав простолюдинську звичку мати усе під рукою. Йому зовсім ні до чого велетенські просторі зали, кухні, що розраховані на усю сухопутну армію, та безліч спалень. В такому палаці легко загубитись, його можна використовувати лише для проживання великою родиною або для постійних свят. Нічого з переліченого не було притаманно Акерману. Прислуга, яка слідкувала, щоб цей маєток не розвалився за відсутності хазяїна, вже й забула, як виглядав Леві. Але таким гостям маленька челядь була рада.
За ці кілька днів гостин Леві знову встиг змінити свою думку про Ервіна. Сміт, як виявилось, мав чудову освіту не лише в області військовій, технічній чи стратегічній: він чудово знав історію, був обізнаний в точних науках та природничих, знав багато літературних творів. Загалом професія Ервіна вимагала від нього чистого розуму, який здатен генерувати чудові стратегічні плани, лідерських та іноді ораторських здібностей, мінімальні знання географії та біології, вміння швидко пристосовуватись ну і звичайно ж майстерно володіти зброєю. Сміт міг не навантажувати себе знаннями літератури, вищої математики чи фізики, але він не міг собі дозволити не знати так багато. Він не хотів підтримувати стереотип, що солдати – тупі, неотесані ґевали, які вміють лиш вбивати. Хто зна, можливо колись йому б знадобились усі ці знання, які він набував у мирний час. Може, він активно збирав нові знання саме для того, щоб Акерман почав дивитись на нього під іншим кутом.
Леві було приємно, що його гість мав кращу ерудицію, ніж йому здалось. В таких випадках йому навіть було приємно помилятись. З кожною секундою проведеною разом Леві все більше бачив в Ервіні звичайну людину, все більше підкреслював для себе його позитивні сторони. Поступово з вимушеного їхнє спілкування перетекло в приємне та цікаве. Вони годинами могли обговорювати найрізноманітніші теми.
Коли ж через декілька днів Ервіну довелось поїхати в столицю, щоби владнати свої особисті справи, Леві відчув тугу. Знову його життя було сповнене сірою рутиною, знову подавали сніданок лиш на одну персону, знову стало порожньо. Він поїхав не одразу, чекав, але сам не знав чого. Коли ж надійшов лист від Ервіна, в якому він перепросив за такий раптовий відʼїзд, подякував за гостинність та допомогу і повідомив про свій терміновий відʼїзд на терени Африки у звʼязку з загостренням революційних настроїв в одній з колоній, Леві нарешті зрозумів чого чекав увесь цей час. Його також неабияк порадувала адреса, яку Ервін залишив для зворотного листа.
Невдовзі по завершенню усіх своїх справ Акерман повернувся додому, на південь Англії. Рідні стіни дозволили йому нарешті вільно видихнути та відчути себе абсолютно комфортно. Саме тут, у своїй улюбленій бібліотеці, Леві і почав листування, що змінило його сіре життя та додало кольорів.