Повернутись до головної сторінки фанфіку: Гаррі Поттер і Викрадач магії

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

У Гоґсміді було трохи вітряно, проте вперше за кілька тижнів неймовірно сонячно. А ще людно. Прогулянка Поттерів співпала із першим у навчальному семестрі походом в село учнів Гоґвортсу. Повсюди бігали, сміялись, веселилися малі чаклуни. П’ятимісячний Джеймс, сидячи у Гаррі на руках, спостерігав за цим розмаїттям барв, голосів та емоцій, широко розплющивши оченята і час від часу щось лепечучи. Тедді вже встиг випросити у Гаррі цілу гору шокожабок і кілька цукрових пір’їн у «Медових руцях».

– О, це ж дядько Рон, – вигукнув Тедді, на ходу розгортаючи третю за сьогодні шокожабку.

– Дивись, щоб жаба не втекла, – усміхнулася Джіні. – А дядька Рона ти сьогодні побачиш власною персоною. Ми домовилися опівдні зустрітися з ним і тіткою Герміоною в «Трьох мітлах». І пообіцяй, що наступну шокожабку ти з’їси не раніше, ніж після обіду.

У «Трьох мітлах» було не проштовхнутися. Добре, що Герміона вже зайняла для них столик. За кілька хвилин до компанії приєднався і Рон.

– Фух, я вже думав, що не потраплю сьогодні до вас, – сказав він, бухнувшись на стілець.

– Де це ти був такий заклопотаний? – запитала Герміона.

– Домовлявся з одним старим про купівлю будиночка в селі. Там колись була якась майстерня, але той дід давно вже закинув свою справу. Стіни облуплені, зі стелі капає, а він набиває ціну, як за хороми, – обурювався Рон. – Але я спустив його з небес на землю. Приміщення вже майже моє. Точніше наше із Джорджем. Ми розширюємося. Сподіваюся, за кілька місяців я зроблю з тієї розвалюхи цукерочку, і ми відкриємо там ще один магазин «Відьмацьких витівок». Круто, еге?

– Круто, – погодився Гаррі. – Тільки ви так «Зонко» розорите.

– Це називається «здорова конкуренція бізнесів». Тим більше, що у мене нема іншого виходу. У будинку над лондонським магазином у нас лише дві спальні. Джорджеві з Анджеліною пора облаштовувати дитячу, а мені час від них з’їжджати. А так у кожного з нас буде по магазину. На другому поверсі облаштую житлові кімнати. Найму гарненьку помічницю. Заживууу, – він, заклавши руки за голову, відкинувся на дерев’яну спинку стільця і мрійливо заплющив очі.

– Чогось бажаєте? – до їхнього столика непомітно підійшла мадам Розмерта, і Рон ледь не впав від несподіванки.

– Так, насамперед принесіть щось поїсти для цього юного джентльмена, – сказала Джіні, вказуючи на Тедді, який грався картками із шокожабок. – А ви, джентльмене, маєте свою пляшечку, – звернулася вона до Джеймса, коли той, сидячи в неї на руках, потягнувся і спробував лизнути край столу. – Ще нам з Тедді два гарбузових соки.

– І три маслопива, – додав Гаррі.

– Два маслопива, – виправила Герміона, – Я насправді забігла сюди на кілька хвилин. Кріс подзвонив і запросив на побачення. Тож я зараз піду готуватися.

Рон при згадці про Кріса випрямився і хотів було щось сказати, але…

– У Гоґвортсі працює та твоя мобілка? – швидко вставила Джіні.

– У Гоґвортсі ні, але по дорозі між Гоґвортсом і Гоґсмідом я змогла піймати зв’язок.

– Треба татові подарувати таку штуку. Він буде на сьомому небі від щастя, – остаточно перевела тему Джіні. – І ще щодо подарунків: що ви даруватимете Невілу з Анною на весілля? Залишився всього тиждень, а мені нічого не приходить в голову?

Тиждень перед Невіловим весіллям минув швидко і підозріло спокійно. Гаррі слідкував за подіями в країні і світі, намагаючись знайти сліди схожих на їхню справу злочинів, впорядковував звіти нещодавніх сотень допитів і навіть писав листи з офіційними вибаченнями сім’ям Гестерів і Мейсів, далеким потомкам Егберта Егоїста, які, оговтавшись після несподіваних допитів, грозили судитися з Британським Авроратом за американськими законами. Навряд чи вони би дійсно хоч щось відсудити, але для чого ця тяганина, вирішив Гаррі. Із хороших новин: сестри Керроу прийняли Мелфоєву пропозицію роботи і тепер працювали асистентками зіллєварів. А ще вони з Джіні визначалися із подарунком на весілля і придбали для молодят путівку на відпочинок у Єгипет.

Весілля гуляли в неділю у маєтку Авґусти Лонґботом, розташованому поблизу Блекпула. Усім гостям разом із запрошеннями було надіслано летиключі у вигляді металевих сердечок, які переносили їх на облаштований в саду майданчик для прибуття. Гаррі із Джіні вперше потрапили у дім мадам Лонґботом. Зовні будинок був триповерховим із пофарбовиними в білий колір стінами, широкими вікнами і дахом із червоної черепиці. Надворі було по-осінньому холодно і мокро, тож усе святкування проводилося всередині маєтку.

Слідом за Поттерами в сад перенісся Рон, тож всередину вони зайшли утрьох. Вітальня, куди, залишивши в гардеробі верхній одяг, увійшли гості, була заповнена двома десятками круглих столів, накритих білими скатертинами, і однозначно десь вдвічі збільшена закляттям Незримого розширення. Повсюди метушилися офіціанти, розставляючи на окремих маленьких столиках побіля стін останні таці із фруктами й випивкою. Музиканти у дальній частині кімнати готувалися заграти весільну мелодію.

– Яка вона гарна, – прошептав Рон, як тільки вони переступили поріг вітальні.

– Анна? А де вона? Я її ще не бачу, – озирнулася по сторонах Джіні.

– Герміона, – відповів Рон.

Гаррі теж роззирнувся і побачив біля вікна Герміону. Вона була справді дуже гарною чи, правильніше сказати, ще гарнішою, ніж зазвичай. Ні, звісно, його Джіні теж виглядала абсолютного чарівно: ідеально укладене вогняне волосся, довга синя вечірня мантія і високі підбори, на яких вона ставала незвично ледь не вищою за нього… Але Герміону він сьогодні, якби міг бачити в ній більше, ніж подругу, назвав би спокусливою: волосся укладене у гладенький пучок, губи яскраво-червоні, а її шовкова золотиста сукня тримається лише на тонесеньких бретельках і повністю оголює спину.

– Гарна, – погодилася Джіні, – і не одна. Проморгав ти своє щастя, братику.

Дійсно, поруч із Герміоною стояв, вбраний у чорний смокінг, той самий спортивний світловолосий молодик, якого Гаррі влітку бачив у «Щоденному Віщуні». Герміона теж помітила трійцю своїх друзів і привітно помахала їм рукою. Всі троє рушили до неї та її кавалера, попутно вітаючись з іншими друзями і знайомими, як от із Діном Томасом, Террі Бутом, Падмою й Парваті Патіл.

– Знайомтеся, це Крістофер Льюїс. Мій хлопець, – представила Герміона. – Любий, це Гаррі і Джіні Поттери та Рон Візлі, мої друзі.

– Можна просто Кріс, – протягнув він долоню для рукостискання.

Гаррі, а потім і Рон потисли йому руку, при чому під час рукостискання Кріса і Рона було чутно легкий хрускіт пальців. Джіні Кріс галантно поцілував тонкі пальчики.

– І давно ти розповіла своєму кавалеру про наш світ? – запитав Рон у Герміони.

– Десь тиждень тому, – відповіла вона.

– Ти ж знаєш, що тобі не можна більше нікому розповідати про існування магії, – недовірливо глянув Рон на Кріса.

– Знаю, Гермі пояснила. Ми уклали цей ваш Договір про нерозголошення з відстроченим… як його…

– Облівіейтом, – підказала Герміона.

– Якщо я захочу комусь розповісти…

– Ми знаємо, як діє Облівіейт, – перебив його Рон. – Можеш не пояснювати.

– Так, звісно, для вас це все, напевно, буденність. А такий контракт завжди підписують?

– Часто, – відповів Гаррі. Він вирішив, що краще зараз не розповідати Крісу, що укладання таких договорів поза робочими відносинами швидше виняток, ніж правило. А ще він припустив, що Герміона не так вже й сильно довіряє своєму хлопцеві.

– І які твої перші враження від нашого світу? – запитала Джіні.

– Я ніби в сні чи в казці! Все таке неймовірне: предмети самі летять до тебе за твоїм велінням, розбита тарілка знову може стати цілою, за одну секунду можна переміститися на десятки чи сотні кілометрів. Хоча в останньому випадку відчуття препаскудні. Та все одно це ж мрія кожного! Ви такі щасливчики!

– Я так розумію, про темних магів, прокляття, смертельні дуелі і магічні тортури ти йому ще не розповідала? – запитав Рон.

– Ще далеко не все, – відповіла Герміона.

– Ледь не забув. У нас ще є такі милі створіння, як величезні триголові пси, павуки, розміром з коня і…

Джіні штрикнула брата ліктем у бік.

– Про це потім. Розкажи краще, чим ти займаєшся в своєму маґлівському, тобто я хотіла сказати, немагічному, світі? – запитала вона.

– Я займаюся бігом.

– Просто бігаєш і все? – перепитав Рон.

– Ні, не просто так. Я професійний бігун. Тренуюся, беру участь у змаганнях. У мене є чимало нагород за призові місця.

– Кого я бачу! – почулося позаду.

Це радо пливла, інакше не скажеш, Луна Лавґуд. Вона була одягнена в дуже пишну і неймовірно яскраву квітчасту мантію. На шиї миготіло намисто із блискучих камінців і різнокольорових пір’їн. Ще одна велика блакитна пір’їна була зачеплена на голові, ніби корона. Поруч із нею йшов невисокий, худорлявий, русий і трохи кучерявий молодий чоловік, одягнений у скромну темно-синю мантію. Разом вони виглядали трохи дисонансно і дивно.

– Я така рада всіх вас бачити, – прощебетала Луна.

– Ми тебе також, – відповіла Джіні і першою обійняла подругу.

– Крісе, це Луна Лавґуд, ще одна моя шкільна подруга, – сказала Герміона. – А це Кріс Льюїс, він маґл і мій хлопець.

– Дуже приємно, – усміхнулася Луна. – А це Рольф Скамандер. Магозоолог, онук знаменитого Ньютона Скамандера і мій хлопець. Рольфе, тобі звісно відомі імена моїх друзів. Це Гаррі, Джіні, Рон і Герміона.

– Для мене честь познайомитися з усіма вами, – промовив Рольф.

– Що означає «магозоолог»? – запитав Кріс.

– Це означає дослідник магічної фауни.

– То ви досліджуєте трьохголових собак і гіганських павуків?

– Не тільки. Хто тобі вже встиг розповісти про цих «красунчиків»? – здивувався Рольф. – Серед чарівних тварин є багато милих і надзвичайно корисних істот. Я можу про них розказати, якщо тобі цікаво.

– Звичайно! – відвовів Кріс, і вони вдвох відійшли в сторону.

– Це надовго, – провела їх поглядом Луна. – Рольф ще більше схибнутий на магічних істотах, ніж я. Ми познайомилися в Африці, де він майже тиждень сидів у засідці, аби тільки побачити, як вилуплюється із яйця пташеня блакитного щезальника. Цей вид він сам відкрив. Пташка вилуплюється яскраво блакитною, але як тільки її пушок висихає, вона на все життя стає невидимою. І тільки загублені пір’їни, як моя, – вона вказала, на пір’їну-корону на голові, – знову повертають видимість. Досі невідомо, якими на вигляд є дорослі особини щезальників і як вони бачать один одного. Рольф зазвичай розповідає про них з такою ніжністю, ніби вони його діти.

– Все одно, що Невіл про свої рослини, – порівняв Гаррі. – До речі, он і він.

Невіл, у білій з чорним лацканом мантії, вийшов разом із батьками із бокових дверей, швидше за все, їдальні, підвів їх до найближчого від імпровізованої сцени столика, щось шепнув кожному із них, Аліса у відповідь погладила сина по щоці, і рушив до заквітчаної арки поруч із музикантами. Поки друзі розмовляли, вітальня повністю заповнилася гостями й настав час розпочинати урочисту частину. Авґуста Лонґботом та інші Невілові родичі, також приєдналися до Френка з Алісою. По останніх було помітно, що їм ще не надто комфортно залишатися серед натовпу. Аліса час від часу осмикувала поділ своєї бірюзової мантії, а Френк послабляв краватку. Але попри це вони обоє виглядали сьогодні щасливими.

Незмінний низенький розпорядник усіх магічних дійств зайняв своє місце на підвищенні. Гості також поспішили зайняти місця за столами, сідаючи півколом, щоб добре бачити церемонію. Заграв оркестр, із другого поверху по сходах спустилася у супроводі подруг Сьюзен і Меґан Анна поки-що-Ебот. Дівчата за столиком почали перешіптуватися, обговорюючи сукні нареченої і її дружок. Як на Гаррі, то і Анна в простій і скромній білій сукні, і її подружки в блакитних платтячках виглядали мило.

Урочиста частина тривала недовго. Ось вже «дві пов’язані на все життя магією душі», як наприкінці церемонії традиційно сказав розпорядник, приймають привітання від гостей. Далі – танці і застілля.

– Він їй зараз ребра зламає! Подивіться, як тисне до себе, ніби приклеївся, – прокоментував Рон танець Герміони з Крісом.

Вся їхня компанія після близько десятка танців притомилася і зараз, сидячи за столом, ліниво попивала коктейлі. Тільки Кріс з Герміоною і ще декілька пар продовжували невтомно кружляти на імпровізованому танцмайданчику між двома рядами столів.

– Краще б ти так про ноги Меґан переймався, як про ребра Герміони, – порадила Джіні. – Я бачила, скільки разів ти на них наступив, поки ви танцювали.

– Знаєш, вона не скаржилася, – перекривив сестру Рон.

– Так, вона просто всі наступні танці танцювала з Діном, а не з тобою.

– Здається, це до нас ідуть, – сказала Луна, вказуючи на товстого підстаркуватого чоловіка із блискучою від залисин головою, який нетверезою ходою пробирався поміж танцюючими парами.

– Добрий вечір, – пробасив товстун, підійшовши впритул до столу.

– Здрастуйте, – відгукнулися за столом.

– Чи можна біля вас сісти?

– Звичайно.

– Як вам це скромне святкуваннячко? Чи все подобається?

– Усе чудово.

– Нашій родині важливо, щоб такі почесні гості залишилися задоволеними.

– Перепрошую, як Вас звуть? – запитала Луна те, що у всіх вертілося на язику.

– Дійсно, я не представився. Елджі Лонґботом, дядько Невіла і кузен Френка. Вас я, звісно, всіх знаю. Окрім Вас, юначе, – звернувся він до Рольфа.

– Рольф Скамандер, – представився той.

– Ви часом не родич того самого Скамандера?

– Онук.

– І як поживає Ваш дідусь?

– Досить непогано. Батько з матір’ю влітку пропонували йому перебратися в їхніх маєток. Але дідусь відмовився, сказав, що вони з бабусею ще чудово дають собі раду.

– Ваш дідусь завжди був для мене прикладом того, як потрібно любити всяку живність. Навіть якщо ця живність з першого погляду нічого із себе не представляє. Як мої жаби. Я, між іншим, продаю своїх ропух виключно як домашніх сотворинок. І ні одна із них ще не стала інгредієнтом для зілля. У цьому ми з Вашим дідусем схожі. З Вами, шановний містере Поттере, ми, до речі, теж маємо дещо спільне. Звісно, мені ніколи не мати Вашої відваги і благородства, але ми обидва зробили одну і ту ж справу для Невіла – допомогли йому розкрити його магічні здібності.

Гаррі напружив пам’ять і пригадав, що це той самий Невілів дядько, який ледь не вбив його малого, впустивши із вікна. Сумнівна допомога.

– О, моя улюблена пісня, – прислухаючись, підняв вказівного пальця містер Лонґботом. – Чи не відмовить одна із дам подарувати мені один-єдиний танець? Можливо, Ви, місіс Поттер, – звернувся він до Джіні, яка сиділа до нього найближче, – якщо містер Поттер не буде ревнувати.

– Я цілком довіряю своїй дружині. Тому без проблем.

Джіні зиркнула на Гаррі, і тому аж ніяк не сподобався її погляд, проте пропозицію потанцювати все ж прийняла.

– Від нього несе потом і перегаром, – прошипіла Джіні, повернувшись після танцю за стіл. – А ще він танцював гірше за Рона і постійно намагався зазирнути мені в декольте. Я тебе вдома вб’ю, – тицьнула вона пальцем Гаррі у груди.

– Чоловікові, напевно, просто не часто доводиться танцювати з красивими дівчатами, – примирливо глянув на неї Гаррі.

– І не намагайся тепер підлизатися! – задерла носа Джіні. – Любу дружину, матір твого сина самовільно віддати у руки якомусь старому збоч…

Гаррі перервав гнівну тираду Джіні поцілунком.

Звісно, того вечора вона його вдома не вбила. Навпаки, у них все було абсолютно прекрасно.

    Ставлення автора до критики: Позитивне