Повернутись до головної сторінки фанфіку: Гаррі Поттер і Викрадач магії

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

Ніч минула в метушливому тумані. Тіло Лори Браун доправили в Аврорат. Лаванда і містер Браун були безутішними в своєму горі. Добре, що поруч з ними був Шеймус.

Жахливе вбивство ще й за допомогою Бузинової палички підняло серед ночі на ноги весь Аврорат і Міністра Шеклболта. Робадс виділив ще одну групу аврорів для допомоги в розслідуванні. За ніч вони прочесали у пошуках власника дому, де сталося вбивство, та свідків самого вбивства весь магічний квартал Лондона. Дім офіційно належав американцю Раяну Сміту. Ім’я, як показала перевірка, несправжнє. Куплений близько двох років тому в одинокої старої сквібки на ім’я Розалінда Мінтабл. Сквібка рік тому померла в  будинку для літніх чарівників.

Камери одинадцятого рівня Міністерства тієї ночі наповнилися буйними п’яницями й дівчатами легкої поведінки, потрапившими під гарячу руку аврорів. Аврори бісилися, адже нічний рейд не допоміг знайти бодай одного свідка трагічної події. Що вже й казати про те, чи міг хтось бачити підозрюваного в обличчя.

Кеті Бел тим часом, узявши в підмогу стажерів, шукала в міністерській бібліотеці інформацію про прокляття, за допомогою яких можна викачувати магію у чарівників так, як це зробив убивця. Поки що безуспішно.

Гаррі ж сам пройшов дорогою, якою йшла до місця своєї смерті Лора Браун, вдивляючись у примарні видива подій минулого вечора. Як показали примари, цілителька була взята під Імперіус, як тільки апарувала до входу на алею Ноктерн, проте її вбивці ніде не було видно. Той дезілюмінував себе на весь той час, поки вони йшли до халупи, і скинув чари лише коли ввійшов у дім. Далі Гаррі вже все бачив: обличчя, заховане під капюшоном, відбирання магії, вбивство, втеча летиключем. Спроби розгледіти, що відбувалося у цьому будинку в інші дні теж були марними. За кілька годин роботи Гаррі переконався, що підозрюваний побував тут лише у вечір вбивства й не видав нічого, що допомогло би його упізнати чи відшукати.

Не було цієї ночі сну і Софі Айві. Всі штатні леґілементи Міністерства й лікарні Святого Мунґо були викликані для роботи з нею. Всі намагалися знайти сліди прихованих чи стертих спогадів про її злочини або співпрацю з убивцею. Зрештою всі леґілементи зійшлися на думці, що таких спогадів у підозрюваної дійсно нема і ніколи не було.

Повернувшись в Аврорат, прослухавши і перечитавши купу звітів про виконану цієї ночі роботу, Гаррі і сам не знав о котрій годині ранку заснув неспокійним сном за столом у своєму кабінеті. Снилася йому стара халупа на окраїні Ноктерна. В халупу зайшла його Джіні, а за нею – фігура в чорній мантії і з капюшоном на голові. Фігура в мантії підняла руку із затиснутою Бузиновою паличкою. Рука була не схожа на широку долоню, побачену ввечері. Ця рука була білою і худою, з довгими нестриженими нігтями. Рука Волдеморта. Рука націлила паличку на Джіні – і потужний смерч чистої магії вирвався із тіла його коханої. Коли остання краплина магічних сил всоталася крізь Бузинову паличку, з-під капюшона почулося високе «Авада Кедавра», кімнату освітив зелений спалах, і Джіні упала замертво. Фігура розвернулася і вийшла з кімнати, а Гаррі залишився стояти, не в силах поворохнутися вві сні.

– Гаррі! – чиясь рука торкнулася його плеча.

– Джіні! – спохопився він спросоння.

– Ні, це я, Герміона. Я бачила Джіні. Здається, вона до тебе заходила, але не стала будити. А от я вирішила таки розбудити, бо в мене для тебе дещо є.

– Ти бачила Джіні?! Що з нею?.. Я хотів сказати, з нею все добре? Де вона?

– Та все з нею добре. Чого б мало бути інакше? Вона спускалася вниз підтримати Чарлі. Він хвилюється за свою дівчину і знову пішов просити побачення із нею. А от з тобою що?

– Поганий сон. І ніч паскудна. І… Скільки я проспав? – запитав Гаррі, випрямляючись у кріслі.

З його плечей упав плед, якого в його кабінеті ніколи раніше не було. Джіні точно тут побувала. Гаррі узяв зі столу одну зі своїх чарівних паличок:

– Фініте, – і плед знову перетворився на одну із фоторамок.

– Не знаю, скільки ти проспав, але зараз лише восьма п’ятнадцять ранку.

– Ти сказала, що в тебе щось є для мене.

– Так, ось, – Герміона дістала із маленької чорної сумочки товстелезну книгу у шкіряній із позолотою палітурці і почала її гортати. – Це має бути десь тут.

– Що має бути?

Гаррі помітив, що деякі сторінки, які перегортала Герміона, були забрискані кров’ю.

– Ось це, – Герміона догортала до потрібної сторінки і вказала на малюнок.

На малюнку були зображені двоє чарівників. Один тримає перед собою паличку і висмоктує з іншого магічні сили. Магічна енергія закручується у спіраль і всотується в чарівну паличку. Точно як там, у халупі. Ця та інші картинки були намальовані вручну. Текст на пожовклому пергаменті теж був написаний від руки. Письмо скидалося на якісь ієрогліфи.

– Це ж саме те, що я відправив шукати Кеті! Якою це мовою?

– Тибетською. – Герміона тричі торкнулася сторінки чарівною паличкою. – Патетіс! А тепер англійською.

Гаррі став читати:

Відбирання магії

Одним із способів розширення магічних вмінь і зміцнення сил є відбирання магії інших, слабших чарівників.

Для того, щоб здобути можливість заволодівати магією інших чарівників, потрібно створити портал для її переходу. Для створення порталу необхідно принести в жертву чарівника, котрий ще не досяг віку контролю над магією. Оберіть спосіб принесення в жертву, який вам найбільше до смаку. Покладіть тіло юного чарівника перед собою та пустіть із нього кров. Омийте руки та свою чарівну паличку цією кров’ю. Зробіть над тілом рух чарівною паличкою по спіралі проти годинникової стрілки, як це показано на схемі, при цьому промовляючи заклинання «Толлам фортітудінем туам». Якщо все зроблено правильно, кров жертви, принесеної во імя магії, навічно стане тим невидимим порталом, крізь який вас наповнюватимуть магічні сили кожного, у кого ви забажаєте їх забрати.

Коли ж ви зустрінете мага, сили якого забажаєте забрати собі, повторіть рух чарівною паличкою, здійснений над тілом принесеної вами жертви, і повторіть заклинання «Толлам фортітудінем туам». Тримайте паличку міцно, адже із тіла обраного вами чарівника вирветься потік магії, який вируючи, перейде крізь паличку у ваше тіло і від цього моменту навіки належатиме вам. Коли остання дещиця магічних сил перейде до вас, лише вам вирішувати, як чинити з тим, у кого ці сили були забрані.

– Просто путівник для вбивць, – сказав Гаррі дочитавши. – Невже таке є в нашій міністерській бібліотеці?

– Це не з бібліотеки. Це мої особисті книжкові запаси. І я попрошу тебе нікому не казати, звідки саме і від кого ти про це дізнався. Книга має залишитися в таємниці.

– Тільки не кажи, що ти викрала цю книжку з Відділу таємниць…

– Ні, мені її скажімо так подарували… Передали для схову. Не питай, хто. Я не мала нікому її показувати, але коли зрозуміла, що тут є інформація, яка може тобі допомогти, то ризикнула нею поділитися.

– Я так розумію, вона з Тибету, з останної твоєї поїздки. Я, звісно, нікому не скажу про книжку. Нічогенький такий подарунок, – Гаррі перегорнув кілька сторінок, на кожній були зображення кровожадних ритуалів і прокльонів з детальними інструкціями їх проведення, – Герміоно, подарунки! В тебе ж сьогодні день народження! Наш із Джіні подарунок вдома, але я тебе вітаю. Пробач, що за таких обставин. Ми мали зібратися на святкуванні, а натомість маємо усе це…

– Дякую! Святкування – діло десяте. Не відсвяткую цей день народження, то відсвяткую наступний. Сподіваюся, у мене їх ще буде багато.

– А все ж таки як і коли ти встигла дізнатися, що ми шукаємо інформацію саме про цей ритуал?

– Мені «допомогла» Ріта Скітер. Вона вже прознала і про нічне розслідування, і про його причину. Стаття про це разом з її здогадками про можливого вбивцю сьогодні красується на першій шпальті «Віщуна». До речі, вбивцею вона вважає Софі Айві. Хтось з учнів Гоґвортсу розповів цій журналюзі про затримання професорки. Я як все це прочитала – ноги самі відразу понесли у Міністерство. Тут в Атріумі я зустріла Шеймуса з Лавандою. Вони мені все розказали. А коли Шеймус заїкнувся про те, як з місіс Браун перед вбивством викачали всю магію, мені відразу згадалася ця книжка. Не те, щоб я її читала, але якось погортала. Так, і ще Шеймус просив повідомити йому, чи можна вже забрати тіло місіс Браун додому. Вони збираються організувати похорон завтра пополудні.

– Так, я зараз знайду його і скажу, що можна. І Кеті потрібно сказати, щоб припинила пошуки в бібліотеці. І ще знайти Джіні з Чарлі. І леґілементів. В мене з’явилися деякі здогадки щодо моїх спогадів. І… дякую тобі, Герміоно! Ти, як завжди, мене виручаєш.

***

Тобто інформація про ритуал отримана з анонімного джерела? Це ж не те саме джерело, яке вибовкує тобі чутки про злодюжок і контрабандистів? – недовірливо запитав Робадс, зібравши всіх причетних до справи про вбивство у своєму кабінеті.

Зараз навколо його столу зібралися викликана вночі група Дейвіда Севіджа: Ерні Макмілан, Майкл Корнер і Террі Бут, ті кому можна довірити найскладніше розслідування; Джон Доліш, якого в 98-му понизили до патрульного аврора й рідко залучали до важливих справ, але який був кинутий на підмогу із нічного чергування у магічному кварталі; та група Поттера: Кеті Бел і брати Кресвели.

– Ні, наш малорослий друг тут ні до чого, – відповів Гаррі. – Але до чого я веду: щоб зуміти викачати з людини магію, наш підозрюваний мав зробити жертвоприношення – убити дитину, яка не досягла віку контролю над магією, тобто таку, яка ще не вчиться у школі. Серед наших справ за останній час я не пам’ятаю жодної, де б фігурували викрадення і вбивства дітей. Тож або він вибрав за жертву дитину із маґлівської сім’ї або вчинив жертвоприношення десь за межами Британії.

– Обидві версії мають право на існування, – одобрив припущенням Робадс. – Доліше, зв’яжись з Відділом дотримання магічних законів. Перевірте по реєстру, чи всі чарівники, віком до одинадцяти років, живі і здорові, особливо з маґлівських сімей. Севідже, ви з командою підключіть Відділ міжнародних відносин і скотактуйте із закордонними Авроратами. Хай вони зроблять таку саму перевірку дітей. Почніть з Американського Аврорату . Підроблені документи на дім, де сталося вбивство, були на ім’я американця. Раптом наш злочинець дійсно пов’язаний зі США. Поттере, про свій план дій сам розкажи.

– Ми з командою спробуємо розплутати цей клубок, потягнувши за ниточки з іншого кінця. У нас вже є готовий список усіх відомих нащадків власників Бузинової палички. Теорія, звісно, не підкріплена фактами, але що якщо у цій справі замішаний хтось із них. Розпочнемо із тих, хто живе в Британії, а там доберемося й до тих, хто закордоном.

– Резонно, – кивнув Робадс. – Але за вами ще один хвіст. Софі Айві досі в камері. І поки що всі докази на її користь – вона чиста, як немовля. Тому ми будемо змушені зняти обвинувачення й відпустити її не пізніше завтрашнього вечора. Що ти скажеш на це?

– Скажу, що тут мені потрібно перевірити ще одну теорію. Якщо всі леґілементи в один голос кажуть, що вона невинна і з її спогадами все гаразд, то що вони скажуть стосовно моїх спогадів? Цілителька Браун відкопала в моїй пам’ятці спогад про те, як затримана міс Айві мене роззброїла і тим самим стала власницею Бузинової палички. Разом із тим цілителька стверджувала, що з цим спогадом не все гаразд. Всі ми розуміємо, що саме за це вона швидше всього і поплатила життям. Тож зараз важливо дізнатися, що саме не так з моїми спогадами. Якщо те, що з’ясують наші штатні леґілементи, не переконає мене в невинуватості Софі Айві, я приставлю до неї Кресвелів як наглядачів.

– Добро, – погодився Робадс і запитав: – З кого із нащадків плануєте почати перевірку?

– З сімейства, значна частина якого мешкає найближче до Гоґвортсу – у Гоґсміді. А саме з Тайлера і Маргарет Хейз, їхніх чотирьох дітей, семи онуків та трьох повнолітніх правнуків. Це далекі нащадки Варнави Деверіла, який, як відомо, володів Бузиновою паличкою.

– А я би розпочав з єдиного, крім тебе, живого колишнього власника палички – з Мелфоя, – замислився Робадс.

– Не думаю, що Мелфой після всього, що з ним трапилося, може бути причетним до такого, – заперечив Гаррі.

– От і перевірте його першим, щоб відразу відкинути зі списку підозрюваних. Бел, займись цим, поки леґілементи будуть копирсатися в мізках Поттера, – скомандував головний аврор. – Все, народе, до роботи!

***

– Поттере, ти хоч і герой, але все одно придурок! – У кабінет Гаррі без стуку ввірвався Драко Мелфой.

Гаррі саме «переварював» все те, що з’ясувалося під час роботи з леґілементами. А дещо таки з’ясувалося, хоч і недостатньо для того, щоб зробити остаточні висновки. Троє з п’яти леґілементів, які сьогодні, як сказав Робадс, копирсалися в мізках Поттера, не просунулися у видобуванні спогадів глибше, ніж це зробила Лора Браун. Мордекей Шарп помітив, що під спогадами за участі Софі Айві у Гаррі ховаються інші спогади, проте не зміг розгледіти, які саме. На ті ж перешкоди натрапила і Вітні Віґґінс, ще одна цілителька із лікарні Святого Мунґо, на даний момент найталановитіша у всій магічній Британії. Очевидно, що одні із спогадів є спеціально навіяними Гаррі. Але які? Ті, в яких фігурує Софі Айві? Її прото-напросто підставляють? Чи ті інші, незрозумілі і розмиті, які можуть бути способом загальмувати розслідування?

Як би там не було, а вдертися у Гарріну пам’ять міг лише ще один леґілемент. А отже їхній невідомий підозрюваний як мінімум раз контактував із Гаррі, бачив що той працює з леґілементом, і навіяв змінені спогади. При цьому Гаррі навіть не помітив втручання у власну свідомість, що свідчить про надзвичайну майстерність їхнього злочинця. Цей факт розширював коло підозрюваних до всіх, з ким Гаррі спілкувався, бачився чи просто проходив повз за майже весь минулий рік, що аж ніяк не сприяло просуванню розслідування.

Щодо Софі Айві, то Гаррі все ж вирішив завтра зранку її відпустити, приставивши у стеження Кресвелів разом із парою стажерів.

До всіх леґілементів, з якими працював Гаррі, аби не допустити повторення того, що сталося з Лорою Браун, також було приставлено по парі аврорів-охоронців.

– Ти ввірвався сюди тільки для того, щоб назвати мене придурком чи хочеш ще щось сказати? – Гаррі підвів погляд на Мелфоя, який стояв у дверях.

– Я щойно під Сироваткою правди відповідав на запитання Бел!!! Зауваж, добровільно випив цю фігню! Це якому казковому ідіоту прийшла в голову ідея, що це я міг викрасти Бузинову паличку і тим більше вбити цілительку?!

– Робадсу.

– Офігіти… – Мелфой пригладив трохи розпатлану білобрису шевелюру. – Я говорив це Бел і кажу тобі: я цього не робив.

– Вірю. Розслабся.

– Розслабитися? Гарна порада. Бел порадила навпаки бути насторожі щодня і щохвилини. Виявляється, Аврорат досі уважно слідкує за кожним моїм кроком.

– Про це тобі теж Бел сказала?

– А хто ж іще?

– Впевнений, допит вона проводила досить жорстко.

– Як сказати. Здається, вона цілком насолодилася ситуацією.

– Так в неї ж на тебе був зуб. Так що вітаю, тобі повернули старий борг. А взагалі ми лише перевіряємо одну теорію. І поки що в нас дуже широке коло підозрюваних. Ти був всього лиш одним із них.  – Гаррі приманив паличкою із серванта пляшку віскі і дві склянки. – В мене тут є заспокійливу для нервових візитерів. – Вказав він на пляшку. – Так що сідай, раз прийшов. Уявляю, як наполегливо ти до мене пробивався, якщо пройшов повз усіх чергових.

– Мордред з тобою. Наливай, – і нервовий візитер без зайвих слів усівся навпроти Гаррі.

– Якесь дивне. Не «Оґденське». Закордонне? – запитав Мелфой, зробивши перший ковток.

– Маґлівське. Можеш не пити, якщо це суперечить древньому кодексу родини Мелфоїв.

– Не дочекаєшся, Поттере.

Далі пили мовчки, великими ковтками, не вдаючи із себе великих джентльменів, що п’ють потихеньку, смакуючи кожен ковток.

– Я ввірвався, як псих, – сказав Мелфой, ставлячи на стіл порожню склянку, і сам не стримав нервовий смішок.

– Ти був трохи на нього схожий.

– Святий Поттер мене тролить, – протяжно мовив Драко. – Світ звихнувся, – додав він нормальним тоном.

– Або це ми звихнулися. При чому вже давно.

– Ти може й давно, а я недавно. Розумієш, коли я почув, що мене звинувачую в чужому злочині, то… навіть не знаю… злякався… Але не за себе, а за те, що буде з Асторією. Не те, щоб я був білий і пухнастий – тобі ж не знати – але зараз, коли ми з нею готуємося до весілля… Я уявив на секунду, що буде, якщо я потраплю в Азкабан, а вона залишиться одна – і в мене зірвало дах. Вона ж єдина, кому все одно на моє минуле. Єдина, хто мене любить за те, ким я є тепер. Єдина, кого люблю я…

– Ти сп’янів, Мелфою. Зате остудив пар. От тепер можеш спокійно йти додому до своєї Асторії. Вже майже вечір.

– Асторія зараз в своїх батьків. А ти, бачу, в цей майже вечір додому не спішиш.

– Правду кажучи, дійсно не спішу. Мій дім – місце, де тепло і затишно. А мені зараз так паршиво, що, здається, я сам зруйную весь той затишок своєю присутністю.

– Дурень ти.

– Дурень. Мерлін, чого я такий дурень? – Гаррі взявся руками за голову. – Чому я навіть не подумав приставити охорону до цілительки Браун? Завтра похорон. Як я знову погляну в очі містеру Брауну і Лаванді? Я поклявся собі, що більше з моєї вини не загине жодна жива душа. І ось я винен в смерті ще однієї людини.

– Стоп. Не ти її вбив. Не твоя вина лежить на цій чи будь-якій іншій смерті.

– Забудь, – відмахнувся Гаррі. – Краще, якщо ти вже тут, то скажи, що ти знаєш про Флору і Гестію Керроу?

– Дочки Амікуса Керроу, слизеринки. Але це ти, напевно, і сам пам’ятаєш. В школі вони були тихими, я би сказав, зацькованими. Хоча їх ніхто ніколи не чіпав через їхнього неадекватного батька. Про їхню маму ходили чутки, ніби вона маґла, з якою Амікус побавився, а потім, після народження дочок, чи то вбив, чи то забрав дітей і стер пам’ять. Різне говорили. А що?

– Те, що вони зараз в одній з наших камер. Вночі разом з іншими повіями потрапили під гарячу руку аврорів.

– Керроу повії? – здивувався Мелфой.

- Уяви собі. Хоча, не уявляй. Я їх бачив кілька годин тому. Вони не схожі на повій. Такі ж зацьковані, як ти сказав. І я подумав, а що їм залишалося робити? Батько до кінця життя сидітиме в Азкабані, туди йому й дорога. У Гоґвортс вони, як я розумію, в 98-му більше не повернулися. На роботу з такою сімейною репутацією їх не візьмуть. Знаєш, кілька днів тому я розповідав учням у Гоґвортсі про те, що діти не повинні відповідати за вчинки батьків. А ці дівчата змушені таки відповідати.

– Я розумію, до чого ти хилиш. Хочеш їм якось допомогти?

– Так. Чув, твій бізнес почав розширюватися. В тебе не знайдеться для них якоїсь роботи?

– Якби мене запитав про це хтось інший, я би однозначно відмовив. Зіллєварна справа потребує башковитих робітників. Але я не настільки вже гад і пам’ятаю, як твої свідчення в суді допомогли нам з батьком зберегти яку-не-яку репутацію, і що вже там казати, свободу. Тому я подумаю над варіантами і надішлю їм сову.

    Ставлення автора до критики: Позитивне