Повернутись до головної сторінки фанфіку: Гаррі Поттер і Викрадач магії

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

П’ятниця була останнім у цьому семестрі днем Гарріного вчителювання. Наступна нагода повчити юне покоління його чекала аж навесні – незадовго до річних іспитів.

Сьогодні він на окраїні лісу тренував четвертокласників застосовувати Бомбарду на трухлявих пеньках, і краєм ока позирав на те, як Геґрід кілька разів виходив зі своєї хижини, опускав голову в діжку з водою і повертався назад. На жаль, антипохмільне зілля, яке Гаррі випив зранку, не діяло на напіввелетнів.

Ще щоп’ятниці після уроків у Гоґвортсі збирався відновлений Клуб дуелянтів, на якому Гаррі мав виступити у ролі запрошеного майстра дуелі. Така честь випадала Гаррі не вперше і зазвичай на показових дуелях він змагався або з вчителем захисту, або із професором Флитвіком. Але за обідом до нього підійшла Софі Айві, нова викладачка маґлознавсва, і попередила, що сьогодні вона буде його опоненткою. Що ж, напевно, на цей раз видовищної дуелі не буде. І нащо, цікаво, спокійній і тендітній міс Айві дуель?

О шостій вечора усі зібралися у Великій залі. Спеціально для учасників Клубу дуелянтів тут щотижня вичакловувався довгих поміст. Коли всі глядачі зайняли свої місця навколо помосту, Гаррі Поттер і Софі Айві зійшли на нього і привітали один одного традиційним поклоном.

Гаррі не любив дуелі з жінками. Звісно, він знав багатьох сильних бойових чаклунок. Взяти хоча би директору Макґонеґел, місіс Візлі або всіх тих авророк, з якими йому доводилося працювати. Його власна дружина теж могла дати фору будь-якому чоловікові. А Герміону у гніві він побоювався навіть тоді, коли та не мала при собі чарівної палички.

Але на відміну від них Софі Айві була з виду геть не грізною. Ще зовсім молода 20-річна дівчина, вона була невисокою на зріст, худорлявою і спокійною. Волосся міс Айві було білявим, коротким, до плечей, і злегка кучерявим. Очі виразні, губи тонкі. Випускниця Рейвенклову, вона почала працювати у Гоґвортсі два роки тому – відразу після його закінчення.  Наскільки Гаррі міг судити, вона була вмілою чаклункою, але чи вправною в дуелях - поняття не мав, бо ні разу не бачив її у поєдинку. Макґонеґел прийняла цю дівчину на роботу, адже та була маґлонародженою і краще за всіх інших кандидатів знала про життя маґлів. А ще вона вдало користувалася усіма вигодами як чаклунського, так і маґлівського світів. Навіть зараз свою атласну синю мантію вона поєднала із джинсами, вважаючи, що так їй буде зручніше боротися в дуелі.

– Б’ємося до роззброєння! – оголосив Гаррі.

– Ні, до першої крові, – заперечила міс Айві.

Гаррі не хотів би зробити їй боляче. Проте відкидати виклик – не у правилах традиційної дуелі.

– Тоді за Вами право першого удару, – змушений був погодитися Гаррі.

– По руках!

Професорка Айві зайняла бойову стійку, Гаррі зробив те саме.

– Баубіліус, – вигукнула Софі і зробила різкий випад рукою.

На показових дуелях зазвичай використовували вербальні заклинання, за винятком випадків, коли заклинання виконувалось виключно невербально, щоб учні могли їх переймати і вчитися. Із абсолютно білої палички вчительки Маґлознавства вилетіла тонка світло-жовта блискавка. Заклинання, якщо воно влучить у ціль, неприємне, схоже на слабкий удар струмом, але не страшне. У Гаррі воно, звісно, не влучило. Він навіть щита не виставляв, лише пригнувся, і блискавка полетіла в стіну.

Настала черга випустити заклинання у відповідь.

– Таранталеґра! – Гаррі навмання обрав безпечне заклинання, яке умовно можна було назвати бойовим.

Софі ухилилася.

– Інфлетус!

Тут вже Гаррі довелося серйозно ухилятися. Він помітив, що Софі, закінчуючи рух паличкою, підкручує заклинання, повертаючи зап’ястя, від чого траєкторія самого заклинання ставала непередбачуваною. А йому б не хотілося бути роздутим ще на початку дуелі.

– Ріктусемпра!

– Протеґо! Коллошу!

Трясця! Таки потрапила! Одна нога Гаррі приклеїлася до підлоги. «Підкручування» спрацювало.

– Фініте! Локомотор Віблі! – гукнув Гаррі.

– Вердіміліус!

– Протеґо, – різнокольорові іскри закляття розбилися об його щит. – Імпедімента!

– Інкарцеро!

Мотузки, начакловані міс Айві пробилися крізь його заклинання поміх, але не дісталися до Гаррі.

– Тітіландо!

Нарешті потрапив! У праву руку. Ще трішки і влучив би просто у чарівну паличку. Але схоже, лоскоту Софі не боялася, та й ослабити її це заклинання не змогло. Мить – і ось вона вже, перекинувши паличку у ліву руку, цілиться у відповідь:

– Петрифікус Тоталус!

– Ступефай!

– Еверте Статум!

Софі Айві виявилася блискавично швидкою. Гаррі ледве встиг відбити останнє заклинання – воно влучило в кубок у ніші і перевернуло його в повітрі. Гаррі так і кортіло перейти на невербальні заклинання – промовляння забирало забагато часу. Дуель, яка починалася як гра, набирала обертів.

– Іммобулюс!

– Аер Клайпеус! – Софі утворила перед собою величезний повітряний щит, він ввібрав у себе заклинання Гаррі і залишився неушкодженим. – Мелофорс!

Гаррі повторив заклинання повітряного щита. Тепер їм обом було важче досягнути один одного.

– Петрифікус Тоталус Дуо! – Гаррі цілив у ноги, єдине не захищене щитом місце, проте Софі вправно ухилялася.

– Ступефай!

– Петрифікус Тоталус Тріа! – Гаррі випустив відразу три паралізуючі закляття, проте Софі змахнула їх всіх своїм щитом.

– Фріз!

Поміст між дуелянтами вкрився льодом і Гаррі відскочив назад, аби його ноги не примерзли до підлоги. Софі теж довелося зробити кілька кроків назад, і Гаррі скористався моментом:

«Левікорпус!» – подумки вимовив Гаррі. Софі полетіла угору, підчеплена за ногу невидимим гаком, за мить до цього вимовивши:

– Пунктум Акус!

Гаррі вперше почув таке заклинання. Воно не залишало в повітрі видимого сліду і, як подумалось Гаррі, пройшло повз. Саме час завершувати дуель. Гаррі вже знав, як зробити це, не завдаючи суперниці шкоди. Він націлив свою ялівцеву паличку на Софі, але раптом побачив, що хвойна різьба біля його пальців наповнилася кров’ю. Схоже, його випередили. Міс Айві таки влучила у ціль, зробивши крихітний, наче голкою, і невідчутний прокол у його вказівному пальці. Вдача і точність, якій можна позаздрити. А ще впевненість у собі. Навіть зараз, висячи вниз головою, вона точно знала, що вже перемогла: замість того, щоб намагатися звільнитися, вона наклала на свою мантію закляття прилипання до тіла (тепер поділ мантії не спадав їй на голову), схрестила руки на грудях і ефектно висіла, наче летюча миша у печері. Хитра білява летюча мишка, яка щойно перемогла Гаррі Поттера.

«Ліберакорпус» – повернув її на землю Гаррі, пом’якшив опускання Левіосою.

Глядачі ще не зрозуміли, що трапилося, і чому дуель припинилася, тому Гаррі, сховавши паличку в кишеню, показав праву руку, щоб всі побачили червоний слід на кінчиках пальців.

– Вітаю з перемогою, професорко Айві! – перевівши подих, сказав він, потім підійшов і потис їй руку. – Зізнаюсь чесно, я не очікував, що Ви будете такою вправно противницею.

– Колись натренувалася, відбиваючись від хапунів.

«Ну звісно, – подумав Гаррі. – Маґлонароджена, вона ж мусила ще зовсім юною дівчинкою цілий рік десь переховуватися. Нехай буде ще раз проклятою війна, яка змушує дітей боротися за своє життя».

– До речі, професоре Барнете, Ви тепер мені винні, – зиркнула на свого колегу Софі. – Я кинула виклик наспір із професором, – пояснила вона Гаррі.

Професор Барнет, Гоґвортський вчитель числомагії, який разом з іншими вчителями спостерігав за дуеллю, піджав губи.

Дірк Барнет, майже тридцятирічний чорнявий худощавий чарівник, був родом з Америки і ось вже другий рік викладав нумерологію на місці загиблої у Битві за Гоґвортс професорки Вектор. І схоже, що між двома молодими професорами пробігла чорна кішка. Гаррі подумав, що це якось не по-чоловічому з боку професора Барнета змушувати дівчину наспір брати участь в дуелі.

Але часу довго над цим думати не було. Заняття в Клубі дуелянтів було у самому розпалі. Учні від споглядання дуелі перейшли до вправляння у деяких із побачених бойових заклинань. Укінці заняття, коли всі учні, втомлені, але задоволені, розходилися, Гаррі запитав у Софі:

– Бій до першої крові теж був умовою вашого з професором Барнетом парі?

– Ні умовою було роззброєння. Але я не люблю, коли мені ставлять умови.

– Якби я не знав, що Ви навчалися у Рейвенклові, то назвав би Вас істиною ґрифіндоркою. Це там люблять порушувати умови і правила. По собі знаю, – пожартував Гаррі і хотів ще сказати кілька слів про дуельну майстерність Софі, але раптом йому запаморочилося в голові, він перечепився через забутий кимось з учнів на підлозі портфель і ледь не впав.

– Обережніше, містере Поттер, - підхопив  його за лікоть професор Барнет. – Стампе, якого Мерліна твій портфель робить на підлозі? Підбери негайно, нечупаро! – гукнув він і пішов далі.

«Це летюча мишка з мене всі сили вижала чи  вчорашнє вогневіскі знову дає про себе знати?» – подумалось Гаррі.

***

Того ж вечора Гаррі, як і чотирнадцять разів до цього, прийшов до Лори Браун на прийом. Сьогодні цілителька Браун проглядала минулорічні жовтневі спогади Гаррі, в тому числі і спогади про його весілля.

О, це був один із найпрекрасніших днів у його житті. Ось їх перша ніч у ролі чоловіка і дружини. Вони обоє трохи втомлені, але такі щасливі. Стоячи позаду Гаррі цілує ластовиння на її худеньких плечах. Вогняне волосся, зібране в легку зачіску, лоскоче його обличчя. Кляті зав’язки на білій шовковій сукні ніяк не піддаються (хто і для чого їх вигадав?).

У спальню Гаррі заносив Джіні на руках. Вона сміючись прочиняла чарівною паличкою двері.

Весілля гуляли в Барлозі до пізньої ночі. Місіс Візлі образилась би, якби вони обрали  інше місце для бенкету. Завершував святкування чарівний салют, який вимальовував у небі образи Гаррі й Джіні, миготливі сердечка та інші романтичні картинки.

Гості ледве поміщалися у довжелезному шатрі. Чого варті лише численні тітки, дядьки та кузени Візлі! Застілля чергувалися із танцями. Місіс Візлі, будучи впевненою, що це буде чудовим подарунком, запросила виступити свою улюблену Целестину Ворбек.

Найстійкіші гості ще кружляли у танці під «Сильну любов» уже немолодої темношкірої співачки, а Джіні, піймавши момент, щоб скинути туфлі, сиділа за круглим столом молодят. Луна, подружка нареченої, та Рон, шафер нареченого, сиділи поруч з нею. Гаррі саме повернувся з саду, куди виходив на кілька хвилин.

– Гаррі, в тебе дуже дивний вигляд, – сказала Луна, – і рукав брудний.

– Брудний? Зараз приберу, – розгублено сказав Гаррі. – Ой, а де моя чарівна паличка?

– Ти загубив чарівну паличку? Коханий, ну ти даєш! Терґео! І Акціо Гарріна чарівна паличка, - сказала Джіні, – Видно, випала, поки ти був у саду.

Проте Джініне Акціо не дало результату.

– Давайте я спробую, – запропонувала Луна. – Акціо чарівна паличка з гостролисту! Дивись, он вона летить.

Гаррі впіймав паличку і сховав за ремінь.

– Це не схоже на тебе, Гаррі, – продовжувала Луна, – тебе ніби Конфундусом вдарили.

– Луно, припини, – озвався Рон. – Його вдарило щастям. Він сьогодні одружився з моєю сестрою. Ти ж щасливий, Гаррі?

– Як ніколи, – відповів той.

– Луно, ходи потанцюємо, – підплив до столу Фред. – Ти ж не боїшся танцювати з привидом?

– Нітрохи, – усміхнулася та і простягнула руку, ніби кладучи її на прозору долоню Фреда.

– Хто б казав про дивний вигляд, - зауважив Рон, дивлячись, як Луна кружляє навколо Фреда у своїй блискучій салатовій у жовту смужку мантії. Її зачіску прикрашав вінок із великих білих півоній.

Всі троє за столом засміялися.

Спогади невпинно відмотувалися назад. Ось Гаррі тільки повертається із саду до шатра. Ось виходить надвір. Між цими спогадами – пробіл. ОСЬ воно! Щось, чого Гаррі не пам’ятає. Щось, що його змусили забути.

Цілителька Браун почала шепотіти заклинання відновлення пам’яті, і в свідомості Гаррі стали спливати спогади.

Він вийшов у сад, щоб перевірити, чи все готово для запуску салюту, але, як тільки ступив кілька кроків поза шатром, його увагу привернуло миготіння повітря за кілька метрів праворуч від нього. Гаррі миттєво розпізнав наближення людини у не надто якісній мантії-невидимці і потягнувся за паличкою. Але не встиг він навіть торкнутися своєї чарівної палички, як у його свідомість ввірвалися і наказали йти за невидимкою. Гаррі намагався противитися Імперіусу, але заклинання було сильнішим за всі, які він колись на собі відчував.

Вони вийшли за межі саду. Гаррі нарешті зумів скинути Імперіус, вихопив паличку і… впав, підшорений ймовірно потужним Конфундусом. Луна, сама того не знаючи, була права…

«Експеліармус», почув Гаррі шепіт і не втримав паличку в руках, вона полетіла у сторону противника. З-під мантії-невидимки показалася жіноча рука і впіймала Гарріну паличку. Невидимка скинула капюшон, і Гаррі побачив біляве волосся й обличчя нападниці. Обличчя Софі Айві.

– Дивись-дивись, – презирливо скривилася Софі, – ти все одно забудеш все, що бачив. Облівіейт!

Коли Гаррі піднявся, нікого поруч не було, а він зовсім не пам’ятав, як тут опинився. Піднявшись, він побрів до шатра, через хвилину забувши і про це…

– Містере Поттере, отямтесь.

Гаррі почув десь неначе здалеку голос цілительки Браун й із зусиллям розплющив очі.

– Софі… – хрипло сказав Гаррі. – Як?

– Як почуваєтесь? – запитала Лора Браун.

– Огорошено…

– Не подобаються мені ці спогади.

– А мені вони як не подобаються!

– Я про інше. З ними щось не так. Потрібно буде ще раз їх переглянути. Але наступного сеансу. Бо відновлення спогадів забрало забагато сил в нас обох. Я тим часом попрацюю із тим, що вдалось побачити у Вашій пам’яті, за допомогою Сита спогадів.

    Ставлення автора до критики: Позитивне