Повернутись до головної сторінки фанфіку: Гаррі Поттер і Викрадач магії

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

Гаррі, як і планував, написав цілительці Браун. Проте, коли сова через пів години повернулася назад, лист абсолютно точно не був прочитаний.

– Білуго, ти не змогла знайти цілительку Браун?

Білуга сумно ухнула і схилила голову.

– Я тебе не сварю. Нехай Купер спробує її пошукати.

Гаррі перемістився каміном додому, узяв Джініного Купера і спробував надіслати листа ним, проте результат був той самий. Тоді він вирішив відправити патронуса з повідомленням, проте його олень покрутився на місці і розчинився, не знаючи, куди йти.

Лора Браун не виходить на зв’язок. Відчуваю, що щось трапилося. Іду її шукати.

Для Кеті Бел

ГП

Написав Гаррі на аркуші пергаменту і запустив його літачком по коридору Аврорату, а сам вирушив каміном у лікарню Св. Мунґо. Там, чого й слід було чекати, Лори Браун не виявилося. Привіт-відьма Сара Зеллер повідомила, що та вчора покинула лікарню тоді ж, коли зазвичай, а сьогодні у неї вихідний. Гаррі дізнався у міс Зеллер адресу цілительки (виявилося, що вона живе у сусідньому з алеєю Діаґон кварталі) і апарував неподалік від її дому.

Погода була не із кращих: моросив дощ і підвивав вітер. Тож Гаррі, звівши комір пальто, поспішив якнайшвидше перетнути кілька вулиць і опинитися перед потрібним йому будинком.

Будинок сім’ї Браун виглядав цілковито по-маґлівськи: триповерховий із коричневими цегляними стінами і сірим дахом, вікна високі і білі, двері чорні і виходять на вулицю з активним рухом транспорту. Хоча навряд чи з цього дому часто виходять саме через двері.

Гаррі постукав дверним молоточком, через хвилину-другу двері відчинив товстий чоловік з волоссям мишастого кольору, що був одягнений в синій смугастий халат.

– Чого вам? – пробасив той і в наступну ж секунду вигукнув: – О Мерлін, Ви ж Гаррі Поттер! Заходьте! – пропустив він візитера всередину.

Гаррі ступив за поріг. Всередині дім вже не здавався маґлівським: на стінах коридору висіло зо п’ять рухомих картин, а вкінці коридору, розлігшись на підлозі, гризло іграшку біле з коричневими плямами цуценя крупа. Хвостів у цуцика поки що було два.

– Я – Бенедикт Браун, – вони потисли руки. – Чим зобов’язаний візиту?

– Я шукаю Вашу дружину.

– Вона на роботі. Проходьте у вітальню.

– Я щойно був у лікарні. Мені повідомили, що у Вашої дружини сьогодні вихідний.

– Не може бути! – містер Браун зупинився на пів дорозі до вітальні. – Точніше, в Лори мав бути вихідний, але вчора ввечері вона надіслала листа, в якому написала, що через одного з пацієнтів мусить цілу ніч чергувати в лікарні. Вона досі не поверталася.

– Тоді маю до Вас таке прохання. Чи можете Ви відіслати їй патронуса із повідомленням?

– Можу. З яким повідомленням?

– З будь-яким. Потрібно перевірити, чи Ваш патронус взагалі піде її шукати.

Містер Браун закрив очі і вичаклував величезного ікластого кабана.

– Передай Лорі: кохана, тебе шукає Гаррі Поттер. Повідом, де ти, – сказав він своєму патронусу.

Кабан кілька секунд покрутився навколо містера Брауна, а потім розчинився, так нікуди й не попрямувавши.

– Що це в біса означає? Чому мій патронус не пішов шукати мою дружину?

– Не будемо квапитися із висновками. Вона могла сама з якихось причин заблокувати пошукові чари.

– Або з нею щось трапилося. Щось жахливе… – здогадався чоловік. – Вона ж жива? Скажіть, що моя Лора жива! – Від найгірших здогадок в містера Брауна підкосилися ноги, і Гаррі під руку повів його до дивану у вітальні.

– Її також могли викрасти. Скажіть, той вчорашній лист точно був написаний Вашою дружиною? У ньому не було нічого дивного?

– Почерк її. Можете на нього глянути. Він тут на журнальному столику. Візьміть, – містер Браун махнув рукою второну столу. – Тільки сова була не наша. Напевно, лікарняна.

Гаррі взяв листа і перевірив його на наявність слідів магії. Слідів не було. Звичайний лист, написаний пером від руки.

– Лаванда… Потрібно їй сказати, що мама зникла. Акціо перо і пергамент! – на коліна містера Брауна опустилися прикликані речі, і він, схилившись над журнальним столиком навпроти дивану швидко нашкрябав листа доньці. – Сігма! Де та дурнувата сова, коли вона потрібна?!

Із другого поверху на перший злетів пугач.

– Лети до Лаванди. Бігом, – сказав містер Браун, пряв’язуючи листа до совиної лапки.

Сова вилетіла крізь відчинену кватирку.

Тим часом Гаррі викликався патронуса і надиктував йому повідомлення для Гавейна Робадса.

– Зараз до Вас з Аврорату відправлять аврорів-стажерів. Відкрийте свій камін для переміщення, – звернувся Гаррі до містера Брауна. – Ще я попрошу дати якусь невелику річ, яка належить Вашій дружині. Ця річ допоможе нам у пошуках, – пояснив він.

Містер Браун піднявся нагору і швидко виніс коричневі шкіряні рукавички місіс Браун. За хвилину-дві з каміну у вітальні вийшли двоє юнаків у сірих мантіях стажерів Аврорату. Один – високий і білявий, другий – середнього зросту і рудий.

– Передаю Вас у руки містерів Муна і Геката, – сказав Гаррі. – Оформіть заяву про зникнення людини, запишіть покази за протоколом і залишайтеся на місці до отримання подальших вказівок, – наказав він стажерам.

Потім вичаклував чергового за сьогодні патронуса із наказом Кеті Бел переміститись у лікарню Святого Мунґо.

– Знайдіть мою дружину. Живою. Прошу. – Благально мовив містер Браун наостанок, і Гаррі, кинувши в камін дрібку порошку флу, перемістився в лікарню

За вікном вже сутеніло, але у приймальні й досі було людно: молода відьма вела під руку старого чаклуна із зеленим висипом на руках й обличчі, мати несла на руках кількарічну дитину із роздутою головою, а якийсь чоловік ледве волочив явно слонячі, а не людські, ступні.

Із каміну вийшла Кеті Бел. Гаррі коротко переповів їй історію, що склалася. Кеті переповіла останній допит Софі Айві: та стверджувала, що користується однією-єдиною чарівною паличкою.

– Розпочинаємо пошуки з лікарні. Це останнє місце, де бачили цілительку Браун, – сказав Гаррі.

– Думаю, нам варто побачити, що вона робила у своєму кабінеті перед зникненням.

Кабінети цілителів замикалися за допомогою замикальних формул, кожен кабінет за допомогою своєї. Антизакляття до дверей разом із дозволом на проведення слідчих дій аврори повинні були отримати у головної цілительки лікарні Святого Мунґо Медітріни Тікі.

Кабінет цілительки Тікі знаходився на першому поверсі. Він був світлим і просторим і завжди дещо нагадував Гаррі директорський кабінет у Гоґвортсі. Ліворуч від входу вздовж усією стіни стояв довжелезний білий сервант із купою флаконів, колб і пробірок. Стіну праворуч займали рухомі портрети усіх колишніх головних цілителів лікарні.

Медітріна Тікі, невисока старенька жіночка із сивим кучерявим короткостриженим волоссям і тонкою павутиною зморшок на обличчі, сиділа за своїм столом спиною до величезного, на всю стіну, вікна. Гаррі був майже впевнений, що цій чарівниці було не менше 120 років. Вона була дуже стурбована зникненням цілительки Браун і просила повідомити, як тільки будуть якісь новини.

***

– Aperi ostium thesauro memoriae, – промовила Кеті відмикальну формулу, виконуючи перед дверима кабінету цілительки Браун колові рухи паличкою.

Двері відімкнулися, Гаррі й Кеті ввійшли в середину. На столі цілительки вони побачили Сито спогадів. Порожнє. Гаррі все більше підозрював, що зникнення Лори Браун якось пов’язане з тим, що вона угледіла в його весільних спогадах.

– Аппаре Вестігіум!

Із Гарріної палички вирвався золотий мерехтливий вихор ретроспективного заклинання, облетів кімнату і склався в обриси фігур цілительки Браун і самого Гаррі. Аврори спостерігали, як його мерехтлива копія вийшла із кабінету, і мерехтлива копія цілительки дістала Сито спогадів. Вона опустила туди свій спогад (не інакше, як побачене у голові Гаррі). Поки Лора Браун вдивлялася у спогад, на її підвіконня прилетів сич із листом. Закінчивши роботу, вона впустила сича, забрала лист (птах відразу полетів), швидко перечитала його і впала на крісло, неначе підкошена. Лист випав з її рук. За кілька секунд вона взяла себе в руки, схопила із вішалки плащ і ледь не бігом вийшла з кабінету.

Кеті зібралася піти слідом за примарною Лорою Браун, але Гаррі зупинив її:

– Зачекай, тут десь залишився надісланий їй лист. Треба дізнатися, що в ньому.

Лист лежав тут же біля м’якого крісла. Гаррі підняв його, і вони з Кеті прочитали наступне:

«Якщо хочеш побачити свою дочку живою, нікому нічого не кажи і негайно апаруй до входу на алею Ноктерн. Я за тобою слідкую».

– Тобто вони ще й Лаванду викрали? – Кеті підвела очі від листа.

– Треба це перевірити. Ти швиденько злітай каміном у дім Браунів і дізнайся, чи є новини від Лаванди. А я – у Міністерство. Час і мені поговорити із затриманою Айві. Зустрінемося на першому поверсі лікарні через пів години і продовжимо пошуки.

– Ти все все ще думаєш, що це все пов’язано з Софі Айві?

– Цілком можливо, – відповів Гаррі, ховаючи листа в кишеню. – Лору Браун шантажують і швидше за все викрадають саме тоді, коли вона знаходить у моїй пам’яті стерті спогади про Софі Айві. Я не вірю, що це всього лиш збіг.

– Шкода, що окрім твоїх спогадів, у нас немає жодного доказу її вини.

***

– Міс Айві, – звернувся до підозрюваної Гаррі, заходячи в її камеру, – Вам потрібно відповісти ще на кілька запитань.

Черговий аврор Подмор зачинив за ним двері. Софі сиділа на своєму ліжку, підібгавши ноги мало не до підборіддя і охопивши їх руками. На столі стояла вечеря, до якої міс Айві не торкалася.

– Я вже все розповіла, – відповіла вона, підіймаючи голову. – Я нічого не зробила і нічого не знаю. Це все якась прикра помилка.

– Мені шкода, проте Вам потрібно знову випити кілька крапель Сироватки правди .

Софі простягла долоню, і Гаррі вклав у неї крихітну пляшечку Сироватки.

– Отож, що Вам відомо про зникнення Лори Браун, – запитав Гаррі, коли підозрювана випила вміст пляшечки.

– Нічого. Я не знаю цієї жінки.

– А як щодо Лаванди Браун? Що Вам відомо про її викрадення.

– Нічого. Я не знала, що її викрали. Я тут ні до чого.

Гаррі заплутався із думками. З однієї сторони, дівчина перед ним виглядала такою щирою і розгубленою, що він мимоволі їй співчував. А ще він знав її не перший рік і ніколи би не подумав, що вона спроможна на злочин. Але з іншої сторони були спогади, відновлені цілителькою Браун. А ще ця вчорашня дивна дуель між ними. Пазл не складався…

– В такому разі надобраніч, – і Гаррі вийшов з камери.

Повернувшись у свій кабінет, він дістав із шафи мітлу Вогнеблискавку і разом із нею повернувся у приймальню лікарні Святого Мунґо. Там його вже чекала Кеті, і не сама, а з Шеймусом Фініґаном.

– Шеймусе, а ти що тут робиш? – запитав Гаррі.

– Допомагаю в пошуках майбутньої тещі, – відповів Шеймус. – До речі, Лаванду ніхто не викрадав. Ми були разом, на побаченні, коли їй прийшов лист від батька. І ми відразу ж, як тільки дізналися, що трапилося, вирушили в дім її батьків.

– Отже, лист, надісланий Лорі Браун був лише способом її виманити, – констатував Гаррі. – Шеймусе, якщо ти вже тут, то працюватимеш у парі з Бел. Нам варто розділитися. Ви шукатимете цілительку Браун за допомогою цього, – Гаррі простягнув їм пару рукавичок, отриманих від містера Брауна. – І пам’ятай, що ти не в Ірландії, тож тут керує вона, – вказав Гаррі на Кеті. – А я спробую знайти того, хто надіслав листа. Сподіваюся, зустрінемось в одній точці.

– За роботу, – скомандувала Кеті до Шеймуса і направила свою чарівну паличку на одну із рукавичок, – Авенсеґіум!

Рукавичка полетіла в сторону каміну, Бел і Фініґан ухопилися за неї, на ходу сиплячи порошок флу, і за кілька секунд зникли у каміні. Гаррі знову піднявся у кабінет цілительки Браун і там наклав те саме закляття на лист. Лист вишмигнув у відчинене вікно, Гаррі осідлав мітлу і полетів вслід за ним. Вилетівши, він направив чарівну паличку за спину і замкнув кабінет цілительки.

Гаррі Поттер летів над Лондоном, наклавши на себе дезілюмінаційні чари. Місто сяяло сотнями тисяч вогнів. Лист в напівтемряві кілька разів намагався утекти від нього, але Гаррі уважно за слідкував за цим клятим папірцем.

Із нагрудної кишені почувся голос: «Гаррі, коханий, можеш зараз говорити?». Це Джіні скористалася наскрізним дзеркалом, які в них обох завжди були з собою.

– Пробач, люба, я зараз лечу на мітлі. Зі мною все добре, можеш не хвилюватися. Ти як?

– У нас зараз вдома мама з татом і Чарлі. Чарлі хвилюється за Софі.

– Скажи, що вона в порядку. Ми ще з’ясовуємо деталі справи. Повернусь пізно. Не чекайте. Поцілуй за мене Джеймса.

– Добре, люблю тебе!

– І я тебе!

Лист почав знижуватися над магічним кварталом Лондона, а саме над алеєю Ноктерн. Зрештою він залетів у вікно непримітної одноповерхової халупи на окраїні алеї. Гаррі теж влетів через вікно. Лист опустився на підлогу посеред темної і брудної кімнати і не збирався рухатися нікуди далі. Схоже, автор листа перенісся з цього місця занадто далеко, щоб його можна було знайти за допомогою його речі. А отже, перенісся швидше за все за допомогою летиключа.

Гаррі почув, як у сісідній кімнаті заскрипіли, відчиняючись, двері, і, залишивши мітлу, теж відчинив двері у цю кімнату. Вмить у його сторону направилися дві палички – Кеті і Шеймуса.

– Фініте, – Гаррі зняв із себе дезілюмінаційні чари, і палички опустилися.

Всі троє перевели погляд у темний куток біля столу, куди полетіла рукавичка цілительки. Там із застиглим обличчям і широко розплющеними очима лежала Лора Браун. Аврори кинулися до неї, проте марно. Вона була мертва.

– Запізнився, – Гаррі закрив їй очі пальцями.

– Що я скажу Лаванді? – прошепотів Шеймус.

– Скажеш, що ми знайдемо і роздеремо на шматки того, хто це зробив, – сказала Кеті, – Аппаре Вестігіум!

Кімнату облетів мерехтливий вихор, й аврори побачили, як у приміщення зайшла примарна Лора Браун. Вона пройшла вздовж кімнати, дивлячись перед собою скляними очима, і зупинилася в кутку, втупившись у стіну – явна ознака Імперіусу. Невдовзі після неї зайшла висока фігура в довгій чорній мантії, обличчя заховане під величезним капюшоном. На жаль, накладене Бел закляття не давало можливості почути, що говорила ця фігура в мантії. Було лише видно, як цілителька підійшла до столу, узяла заздалегідь приготовані перо і пергамент, написала той самий лист, який Гаррі віддав містер Браун,  і сунула своє повідомлення у клюв того ж сича, який приносив листа їй самій. Сич вилетів крізь широку кватирку, а Лора Браун залишилася стояти і покірно чекати своєї участі. Тоді фігура в мантії підняла праву руку із стиснутою в широкій долоні Бузиновою паличкою і зробила нею рух, схожий на спіраль. Із тіла цілительки Браун, повторюючи спіральні рухи палички, вирвався сліпучо-білий потік самої магії і, проходячи крізь чарівну паличку,  почав наповнювати нападника. Це було схоже на смерч, який не розростався, а навпаки втягувався в одну точку. Цілителька похитнулася і впала на коліна. Коли смерч до останньої краплини зник у кінчику Бузинової палички, із неї вилетів зелений спалах, і Лора Браун замертво повалилася на підлогу. Її вбивця пройшов повз, відчинив двері кімнати, із якої нещодавно вийшов Гаррі, узяв із запиленої полиці порожню консервну банку, стис її в руці і зник.

– Це був той, хто викрав Бузинову паличку, – хрипло промовив Гаррі. Від побаченого у нього пересохло в горлі.

– Або той, для кого її викрала Софі Айві, – припустила Кеті. – Саме він міг стерти її спогади, якщо їх дійсно хтось стирав. Схоже, це був чоловік. І я ніколи раніше такого не бачила. Він викачав з неї всю магію. Це якесь дуже темне прокляття.

– Як думаєте, тепер він може використовувати викрадені магічні здібності? – запитав Гаррі.

– Підозрюю, що так, – відповіла Кеті.

– Хай використовує, що хоче. Я його з-під землі дістану і вб’ю, – проричав Шеймус.

    Ставлення автора до критики: Позитивне