Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Берта іноді називали білкою в дитинстві, вважали в’юнким, просили принести щось з магазинів по той бік паркану чи забратися кудись за м’ячом. Тому й зараз, відчайдушно боячись бути спійманим, хлопець забрався в ящик, впираючись потилицею та колінами у кришку, розраховуючи на свою гнучкість. Скільки йому так летіти, він не уявляв і взагалі не хотів думати: аби вибратися, аби…
Поштовий корабель приходив раз на місяць, на третє число, торгові охоронялися занадто добре, пасажирські коштували дорого. В Берта в кишенях бовталися цукерки — останній подарунок матері, й дрібняки, жахливо архаїчні дрібняки. Де йому дістати кредити на квиток?
Якщо не полетіти на цьому кораблі, доведеться чекати наступний, а жити ніде, їсти нічого, скоро зима, холодна та моторошна, сніжна. Ні, просто кортіло вибратися з клітки, побачити нарешті, що насправді по той бік паркану.
Обшивка затремтіла, віддаючись імпульсом у кістках. Берт стиснув зуби, вперше звернувшись до богів, — відпустіть, відпустіть; крапля поту скотилася з кінчика носа. Тряхнуло — корабель злетів.
– Так! – прошепотів Берт, стукнувся скронею об стінку ящика, зашипів. Як далі жити, після приземлення, він не придумав.
І тут різко стало світліше, хлопець підвів голову, прижмурившись.
– О вів’юрка, яка тваринка небажана пробралася, гляньте.
– Здравейте, – бекнув Берт, зблід, роздивлявся грубі риси обличчя чоловіка в костюмі механіка.
– І тобі не хворіти, вилазь, вів’юрочко, спину зламаєш. Втік із дому?
Хлопець вибрався — білий-білий з остраху, зморщив носа від колючого болю в усьому тілі.
– Додому відішлете?
– Втечеш ж на іншому, тебе б прилаштувати куди.
Чоловік зітхнув, скошлатив йому важкою долонею волосся.
– Що, звірятко, поїмо щось? Так жерти хочеться.
Берт тільки кивнув.