Найсміливіша фантазія

Вілл задихається.

Руки Ганнібала пестять його шию, довгі пальці стискають шкіру, і профайлер чує, як власний пульс гупає в голові. Його долоні намагаються знайти опору. Чіпляються за оголені плечі Лектера. Вілл не знає - не розуміє - чи це реальність, а чи одна з його фантазій. Таке ж не може статися в реальності? Вілл жадає спитати, але вуста пересохли. Спітніле тіло гаряче і здається, ніби плавиться, коли до нього торкається Ганнібал. Всі відчуття загострені, повітря густе і задушливе. Повіки Вілла тремтять, коли він ледь розплющує затуманені очі.

- Я не… це галюцинація? - шепоче Ґрем, відчуваючи, що сидить на колінах доктора. Вони голі, Ганнібал рухається у ньому повільними поступальними рухами. Вілл тихо стогне. Хоче щось сказати, та слова здаються надто вульгарними і недоречними. - Ти несправжній?

- А як ти гадаєш, Вілле? - голос Лектера спокійний і муркотливий. Волосся його трохи скуйовджене. Ганнібал зараз особливо ніжний і вразливий. Долоні на стегнах Ґрема обпікають.

- Я не міг згодитися на це в реальності, - видихає Вілл в губи Лектеру. - І ти не міг. Я хотів тебе вбити.

Той факт, що профайлер часто фантазував про те, як буде кохатися з Ганнібалом, він впустив. Але ця фантазія була найбільш яскравою й реальною. Звуки їхнього дихання, запахи поту і парфумів доктора, відчуття сильного тіла під собою, напівтемрява знайомого кабінету - як уява Вілла могла це все відтворити? А ще ці дотики й укуси, глибокі поцілунки, погладжування, обійми, рухи… Обличчя Ганнібала навпроти. Він якось особливо посміхається.

- Ти нарешті вирішив, чого хочеш насправді, - тихий звабливий голос наче звучить в голові Вілла. - Я вже забув той вечір, коли ти цілився в мене з пістолета. Бо знав, що ти не вб’єш мене.

- Я не зміг би без тебе, - визнає Ґрем. Йому добре, гаряче, млосно і солодко водночас. Він в руках Ганнібала. В руках свого хижака, якого так і не навчився ненавидіти.

Вілл хоче кричати від емоцій, що його переповнюють. Замість цього цілує Лектера. Він хоче постійно цілувати доктора відколи вони вперше поцілувалися. Тоді дивиться в темні очі. Погляд Ганнібала ніби проникає всередину нього, зриває всі маски, бачить Вілла таким, яким він є. Цей хижий погляд змушує здригатись і стогнати від незбагненного трепету в грудях. Цей погляд більше не лякає. Лише вабить, притягує ближче й ближче. А Ґрем, наче під гіпнозом, кориться і йде до Ганнібала, щоби бути з ним, дозволити Лектеру заволодіти собою, злитися в одне ціле.

Тягучі тіні розмивають картину перед очима і згладжують гострі кути. Ганнібал гладить його неслухняне волосся і щось шепоче. В очах профайлера доктор навіть зараз здається зібраним, хоча це не так.

- Хочу так ще… - зриваються з губ Вілла слова. Він не знає, що має на увазі та чого хоче. Бажання плутаються в голові. Ґрем вірить, що це фантазія - найсміливіша його фантазія, - тому дозволяє собі кохати Ганнібала.

Бо хіба ж у реальності можна любити вбивцю?

***

Вілл прокидається. Він заснув на дивані в кабінеті Ганнібала. Йому снилося… А чи дійсно це було сном? Ґрем оглядає себе. Він одягнений у джинси і фланелеву сорочку. Трохи дезорієнтований, та він завжди такий після пробудження.

А втім, десь глибоко в душі профайлер шкодує, що не покохався з Ганнібалом у реальності. Та одразу ж відкидає спокусливу думку, бо бачить Лектера. Доктор спокійний, зібраний, мудрий, вбраний у вишуканий костюм, а світле волосся елегантно зачесане. Ні, він не міг стати таким, яким був у сні Вілла.

- Я що, задрімав? - питає Ґрем, приймаючи з рук Лектера чашку чаю. - Ти не розбудив мене.

- Ти ходив у сні, - відповів доктор, - а будити людину в такому стані небажано.

- Я нічого не накоїв? - стурбовано питає профайлер. - Я ж міг тебе поранити.

- Ти просто ходив, - заспокоює його Лектер, посміхаючись. - Нічого страшного. Але я маю поставити кілька питань, щоб бути певним, чи можна відпустити тебе додому.

- Так, звісно, - Вілл потирає очі. Погляд падає на руку трохи нижче ліктя, не заховану закоченим рукавом. Чоловік згадує, як уві сні Ганнібал відчутно вкусив його. Ґрем аж застогнав, а Лектер провів язиком по його шкірі, злизуючи маленькі краплі крові.

Вілл знає, що це сталось у сні.

Та він зовсім не очікує побачити слід від укусу в реальності.