У протилежної стіни руда Візлі затисла Поттера. І нехай би собі, Мерліне… Тільки Драко навіщось помітив обличчя з окулярами, що покосилися на закочених очах. Нога його зависла, не бажаючи робити наступний крок.
Драко довго сидів, схопившись за голову, у темному, вогкому туалеті, в забутому всіма закутку глухого коридору підземель, над купкою жіночого шмаття. З крана рівномірно накрапала вода, відтіняючи тишу навколо, у вікно холодним сріблом потрапляли слабкі промені нічних космічних світил.
Відгуки