— Як думаєш, чи існує всесвіт, де ми можемо бути живими і щасливими?
— Я не думаю, що є така світобудова, де я заслуговую бути живим і щасливим.
— Я сподіваюся, що є місце, де ти навчишся любити себе за те, чого ти вартий.
Дадзай дивиться на Чюю.
Чюя не озирається.
Переконайтеся, що ви звернули увагу на попередження в тегах, тому що в цьому фіку йдеться про багато важкого лайна, але просто щоб згадати це ще раз, якщо вам некомфортно з розладами харчової поведінки, самогубством або абьюзом, то цей фік не для вас.
— Гей, Койо, ти знаєш якогось рудого в цій лікарні? — гукає Дадзай, коли помічає, що двері його палати зі скрипом відчиняються. Він чекає на відповідь, розслаблено лежачи в ліжку, а по телевізору йде нудний серіал про сім’ю, яка ненавиділа одне одного.
— Так, медсестро Койо? — хлопець кривиться у сліпучій усмішці. Він використовував її багато разів: чи то до вчителів, щоб отримати кращу оцінку, чи до офіціантів у кафе, щоб отримати знижку на каву, але в нього є відчуття, що на Одзакі вона навряд чи подіє.
Дадзай міцно притискає Чюю до грудей, вони дивляться якийсь паскудний романтичний фільм, який рекомендував Ацуші. Парубок відчуває, як ребра Накахара впиваються йому в боки, а кінцівки надто худі.
Дадзай дуже швидко з’ясовує, що Койо Одзакі доволі зациклена на розкладах. Він зупинився в гостьовій кімнаті її будинку, де вона акуратно склала графік прийому їжі.
Він ніколи не очікував, що проживе так довго. Якби ви повернулися і сказали 15-річному підлітку, що він доживе до 24 років, він би вам не повірив (і, швидше за все, спробував би покінчити життя самогубством, щоб вам досадити).
