Бі-і! — донісся до моїх вушенят гучний вигук мого незадоволеного, як і я, хлопця. — Іди-но сюди!
В цей час я спокійнісінько собі релаксував на м’якенькому дивані, витріщаючись в ну ду-уже цікаву стелю. Та чорт забирай! Якби не він! У мене майже вдалося задрімати після ночі, яка зовсім не задалася! Вона пройшла настільки жахливо, що після я відчував себе або побитим, або ще чогось гіршого, краще не буду казати чого… За сніданком я навіть запитав у Піко, чи не робив той потай нічого дивного зі мною вночі, але мені він лише роздратовано хмикнув, показуючи всім своїм виглядом, що підозрює мене у таких самих діях з мого боку…
А все через дурних сусідів зверху та з боку нашої стіни у спальні! Вони ніби змовилися разом проти наших «солодких снів» і проти «на добраніч»! Зі своєю жахливо гучною та взагалі без смаку, музикою та сміхом через кожні п’ять хвилин! Вони, мабуть, чудово проводили час, на відміну від нас, які планували взагалі-то поспати! Іноді мені здається, що вони спеціально руками, ногами або навіть молотком стукали нам у стінку, та так, щоб у нас шпалери повідклеїлися. А тупіт нашого ведмедя-сусіда, що живе зверху зі своїм гомофобно-латентним ведмежаком і його мамою ведмедицею-горлопанкою, схоже, взагалі не мали бажання прикрити очі і вирушити в царство Морфея.
Тому з самого ранку ми прокинулися, хоча тут скоріше повстали з мертвих, прямо як ходячі мерці, в не найкращому настрої. Вже через кілька хвилин мій, пошарпаний подушкою, вогник почав вести свій філософський монолог рідною, бурчунівською мовою. Я, звичайно ж, чесно намагався прислухатися до нього і зрозуміти його переживання, почути і пропустити через себе всю його драматичну історію важкого дитинства і дорослого життя, але успіху моя благородна справа не мала від слова зовсім… Так ще й отримав голосне зауваження у свій бік! Я не сильно зрозумів, що було моєму молодому старцю не так, але ніби почув щось про особистий простір і те, що мій ніс з таким успіхом опиниться в не найприємнішому для його розташування місці мого чудесного тіла. Не впевнений, правда, що він давав йому таку втішну характеристику… Але я запам’ятав саме так, то будемо вважати слова неперевершеного ніким мене за істину!
Таким чином ми встигли знатно посваритись навіть про погоду за вікном, правда, в цій дискусії не було зрозуміло, чи суперечать наші погляди однин одному чи навпаки абсолютно збігаються і від ми саме цього підняли тихий ґвалт… У будь-якому випадку факт залишається фактом. Я відчував себе ветераном, що пережив третю світову, а мій хлопець був жах яким роздратованим, та зовсім не в гуморі. Сяк-так довелося підняти свою п’яту точку, що прилипла до канапи, із гучним човганням домашніх капців по підлозі перебратися через невеличкий коридор, щоб нарешті дістатися до нашої кухні. Але усе ще стомлено позіхаючи.
- Ну що-о? — на мій подив одразу ж, як я переступив поріг, мені в обличчя тицьнули незрозумілим папірцем у лінію.
- Ось. - коротко промовив без пояснень мій Піко. Я ж на таке тільки й міг, що зітхнути і взяти до рук те, що він сунув мені під самого носа, який поки що знаходиться все ж на своєму місці, на щастя.
- Список покупок. — констатував я, особливо не вчитуючись після першого ж рядочка, яким буквально було «список», — Почерк навіть коли сердишся просто відпадний! — блиснув на нього грайливими очима красивий чоловік у відмінних трусах і футболці, що спадала з плеча.
Вона, до слова, належила колись моєму коханому, який, до речі, після моїх слів чомусь невдоволено пирхнув. Вже за секунду грубо тицьнув пальцем листок у моїх руках, від чого я його навіть злегка опустив по інерції. Мало чого, ще протикне, цього не вистачало… Силоньки, принаймні, в кого-кого, а в нього точно вистачить…
— Якщо ти хочеш прожити ще один день нашого жалюгідного існування, то доведеться одягнути штани і сходити по продукти, — ця його манера завжди здавалася мені надто грубою. Проте водночас вона мене й підкупила…
Ах, якби хтось знав, наскільки м’яким і люблячим він буває! Та зрозуміло, що не в ті моменти, коли йому дозолять до живих печінок, не даючи спати… Якщо б так, то мабуть, я чув би більше радості за себе і набагато менше засуджень за те , що я віддав перевагу «безкультурщині-хлопцю», коли обирав його в противагу багатій колишній дівчині… Я між іншим зовсім не шкодую!
— А в холодильнику хіба нічого нема? — спитав, бо я все ще відчував себе втомленим, незважаючи на те, що енергії після денного недо-сну все ж таки трішки додалося. — Ну так… Ха-ха… Випадково?
— Миша повісилася. - він розставив руки в боки і закотив очі, — Але я посмажу її, коли твоя воля.
- Ні! Я втримаюсь від подібних делікатесів! - вигукнув я й кулею вилетів з кухні, - Я миттю! — у відповідь наостанок почув його навмисне гучне та тяжке зітхання у мене за спиною.
Не знаю, в чому прикол ходити у вуличному одязі постійно. Адже це некомфортно, хіба ні? Вдома хочеться носити щось м’яке, легке… щось, що не заважало рухам та не м’ялося, щоб можна було сміливо закинути ногу на спинку дивана якомога вище та розслабитися. Зробити це можна бо ця поза на диво зручна, або хоча б заради нерозуміння в очах свого хлопця! Це так кумедно! Бо він звик бачити мої розсунуті ніженьки загалом тільки в ліжку. Особливо враховуючи мою улюблену звичку забувати про штани на ніч, завдяки якій перед сном в нього підвищуються шанси все роздивитися.
Однак Піко все ж моїх поглядів не поділяє… Ну то й хай! Не дарма кажуть: «Не суди людей по їхньому одязі». Мій хлопець - людина в сто разів комфортніша за ці його штани з купою кишень і сорочки на поясах через всю талію, щоб ховати там зброю. Саме на його прикладі з точністю кажу, що судити з одягу зазвичай не працює! Ну, або хіба що на мені. У трусах і футболці реально комфортно! Та спілкуватися зі мною теж. Тому вважаю, що це прекрасний «метч»!
У будь-якому випадку, за час своїх роздумів, штани я все ж таки вдягнув. А потім одразу ж вибіг із кімнати до коридору. Там спішно плюхнувся дупцею на пуф біля вішалки з куртками, що поруч з вхідними дверима. Погляд мого коханця, який все ще був не в настрої, так і казав мені: «Якщо не зберешся швидко — піду без тебе; піду без тебе — тобі ж потім гірше.»
За хвилину, мої ноги вже тягли за собою по асфальту кросівки, які лягли на них тяжкою ношею зверху і так чудових та зручних шкарпеток. Сам я постійно по дорозі скаржився на Піко, який уже раз десятий демонстративно перечитував список покупок, дякую, що хоча б не вголос. Не знаю, може він сподівався, що я замовкну, коли зрозумію, що не отримую від нього ні однісінької відповіді? У такому разі це дуже необачно з його боку! Пора йому вже запам’ятати, що лише три речі в цьому житті можуть заткнути мені рота. Проте їх знати вам не обов’язково…
До речі, дорога була доволі швидкою! Все-таки нам дуже пощастило придбати нашу хай невеличку, але таку затишну квартирку поряд з одним з найбільших торгово-розважальних центрів в місті! Хоча варто визнати, що про «пощастило» можна казати лише тоді, коли цей дебелий супермаркет нам потрібен… Загалом, затори на дорогах та гігантські черги на касі — це таке собі задоволення…
Але й у такі моменти компанія Піко дуже допомагає чекати своєї черги ненапружно. Ми часто розмовляємо, жартуємо, іноді фліртуємо або бавимося жартами, обговорюючи перші товари, що на очі попадуться, та перекручуючи назви різних брендів. Так весело все проходило завжди, але… мабуть, не сьогодні…
- Пікс, а навіщо ти береш лимонну кислоту? — спитав я, показуючи на пакетик у його руках.
- Вдома вона закінчилася. — повів бровима він. Втім, не посперечаєшся, аргумент дохідливий та логічний.
- Але навіщо вона нам? Твоєї кислої мармизки в хаті не вистачить, треба ще щось? - я поміхнувся зі свого жарту, а от обличчя мого хлопця помітно напружилося.
Дивно, як можна виглядати таким милим, злим і водночас красивим та гарячим одночасно? Чи це тільки мені здається таке поєднання непоєднуваного в ньому чимось привабливим?.. Цілком можливо. Любов сліпа — полюбиш і кілера-колишнього. Знову.
А Піко все ж таки вирішив не висловлюватися і промовчав на мої слова. Мабуть, жарти про зраду моїм рижиком мені з сонцем, доказом якої є його неймовірно гарнюче ластовиння, подобаються моєму сонечку все ж таки більше, ніж жарти про лимони…
Ми разом йшли рядами магазину, вибираючи продукти. Хоча чи можна вважати, що це саме «разом»? Тут більше схоже на те, що Піко біг спринт, а я сяк-так встигаючи плентався позаду свого швидкого і незадоволеного вогника. Здавалося ніби він реально поспішав кудись та ще й добренько спізнювався туди. У мене навіть утомилися ноги, бігати за ним по п’ятах. Хоча я за цей день вже стільки разів як людину його просив: іди повільніше! А він лише влаштовував мені лотерею з шансами п’ятдесят на п’ятдесят: п’ятдесят відсотків припадало на отримання ігнору, а на інші п’ятдесят вимучене уповільнення його кроку трохи менше ніж на 0.0001 метра на годину.
І ось, коли пів списку покупок вже було позаду, я все ж таки не витримав і потягнув Піко за руку на себе.
- Пі… Піко! — він невдоволено зиркнув на моє обурене обличчя та надуті щоки. Мені вже самому здавалося, що я ось-ось лусну, подібно до повітряної кульки, чи то від злості, чи то від втомленності. Точно сказати не можу.
— Сам ти Піпіко. - хмикнув той, - Чого тобі? — судячи з його обличчя, він уже мав намір знову оббурчати мене з голови до п’ят. Але не на того натрапив! Такі витівки більше не спрацюють!
Я став навшпиньки, бо свободно дотягнутися до його обличчя зі своїм, прошу помітити, середнім зростом, в мене не вдавалося ніяк. Витяг руку вгору і різко притягнув його до себе вниз за потилицю, наші губи злилися в поцілунку. Через те, що я за звичкою заплющив очі, його реакції мені видно не було. Але у відповідь я виразно почув спочатку мукання, що виражає протест. Одночасно з ним він спробував легенько відштовхнути мене від себе, однак я, йому на зло, лише ближче притягнув свою руду злюку до себе.
Після цієї моєї дії пролунало вже менш незадоволене мукання, припинення супротиву, і це однозначно успіх! Незабаром я відчув, як його напружені губи розслабилися. Щось стукнулося об підлогу десь унизу. Зважаючи на контекст супермаркета, я так прикинув, і моментально дійшов висновку, що це був наш наполовину повний, та в той же час наполовину порожній, кошик із продуктами. Піко все ж таки знову здався перед моїм неповторним шармом і чарівністю. Хоча з іншого боку як він міг довго сперечатися з таким прекрасним мною? Це ж незаконно!
Я відчув, як його важкі руки лягли мені на талію, ніжно погладили по ній і обняли міцніше, притягуючи мене трохи ближче. Він прицмокнув об мої губи, лизнув їх, попереджаючи про свої майбутні наміри. Я, навчившись за час наших стосунків розуміти без слів його бажання, злегка висунув язичка йому назустріч, і відразу опинився захоплений у його підступну солодку пастку. Він неспішно, пристрасно і ласкаво грав зі мною в цю дивну, але приємну гру, від якої дух мимоволі захоплювало, а серце прискорювало свій стукіт.
На моє здивування, солодкий присмак був справжнім, я дійсно відчув нотки чогось синтетично-вишневого. Певне, по дорозі він розсмоктував карамельну цукерку і не говорив зі мною, щоб я не зрозумів цього. Вже знає, що я попрошу її доїсти, а якщо не погодиться, то нахабно заберу самостійно. Але це він сам мене такому навчив своїм прикладом і підбадьоренням у дусі: «Хочеш? Тоді ось вона, візьми». Ніколи не забуду цю його нахабну посмішку та червоні щоки, коли я все ж піддавався його підбурюванням.
Як би сильно я не бажав розтягнути цей момент подовше, мої ноги, що втомилися після цих його ігор в квача, на жаль, підвели мене. Довелося опуститися на повну стопу, із полегшенням видихнути, намагаючись вгамувати свою приємну легку задишку.
— Тобі стало трохи легше? — спитав я та підняв очі на свого коханого.
- Стало, - кивнув він - стало та встало. — на його обличчі тепер у всій красі засвітилася звична мені задоволена усмішка, - А з цим як допоможеш?
— Пф, з цим допоможу якось пізніше, — зі сміхом відповів я і обвив руками його шию. — Удома допоможу. - додатково уточнив.
- Як довго чекати. — у його голосі знову лунали грайливі та драматичні нотки, що не могло мене не тішити, - Як так?
- Нічогісінько не знаю, ти сам собі створив незручності. - я знизав плечима і відпустив його з обіймів, та користуючись моментом вихопив з його рук список покупок. — Я планував трохи поцілувати, щоб розчинити над тобою ту жахливо-похмуру грозову хмару!
- Пф-ф! - не втримався мій серйозний і тихенько засміявся.
За цим підняв з підлоги наш, заповнений всякою всячиною, кошик. Несподівано, підійшов до мене ближче, ласкаво цмокнувши у щічку. І… святі сили! Словами не передати, як я люблю, коли він так робить! Гадаю, моє радісне рум’яне лице точно видає йому цей мій маленький секрет.
- Ну-ну. — пролунала його легка недовіра та глузування, але мене вона ніяк не стурбувала.
- Тепер тут головний я! — гордо заявив найкращий бойфренд на планеті Земля і Марс та потупав у бік одного з необхідних продуктів. - Повний вперед!
— Як скажете, капітане. — зі сміхом відказав Піко, йдучи за мною, поки я пробігався очима по списку далі, ніж перше слово «список».
Усі пункти були звичайними на кшталт «сік, молоко, кава». Але мою увагу все ж таки привернув останній рядок, який звучав як «примітки» та був без вже без нумерації.
- Піко? — гукнув його я й обернувся.
- Чого? — спитав не відриваючись від вибору одного з видів шоколадної пасти мій любий коханець.
— А що… - невпевнено почав я перед тим, як гучно запитати, - Що означає пункт: «не забути купити батарейки для «іграшок»»?!
