Від ненависті до любові один День святого Валентина

Примітка:

У Кореї традиції на День святого Валентина трохи відрізняються від наших. Зазвичай дівчата дарують шоколад тим хлопцям, які їм подобаються, а на 14 березня, яке називається Білим днем, хлопці відповідають та дарують подарунки тим дівчатам, які подарували їм шоколад, якщо вони відповідають на їхні почуття. А от 14 квітня є Чорним днем, який святкують одинокі люди.

 

Джісон дійсно ненавидить День святого Валентина. Всім серцем. Усі ці вітрини заставлені найрізноманітнішими видами шоколаду у формі сердечок, дівчата, які шушукаються одна з одною по коридорах та рожеві прикраси в класах викликають у нього приступ нудоти. А це ще тільки підготовка до свята. Що ж буде завтра? А завтра буде ще гірше. Милі закохані парочки бігатимуть один до одного в класи, або ж, що є ще гіршим, купчитимуться в коридорах, поїдаючи подарений шоколад та сором’язливо базікаючи про всяку хрінь.

У вас може виникнути логічне питання: чому ж Хан Джісон так ненавидить це свято? Можливо, тому що він знає, що ніколи не радітиме шоколаду від якоїсь дівчини, адже вони йому не подобаються? А може тому, що глибоко в душі він знає, від кого йому хочеться отримати той грьобаний шоколад, але ніколи в цьому не зізнається? Та ні, фігня якась. Він його не любить через всі ці рожеві шмарклі, які йому зовсім нецікаві та навіть бридкі.

А в школі сьогодні просто таки літає дух святого Валентина, хоча саме свято тільки завтра. Все це дратує Джісона, тому коли він після уроків заходить до репетиційної зали, щоб прогнати декілька разів пісню, яку вони з гуртом співатимуть в останній день перед канікулами, що буде вже післязавтра, на ньому лиця немає. В кімнаті вже зібралися однокласники тире члени гурту Фелікс, Хьонджін та Синмін, а також лідер Чан та Чанбін з Мінхо (який першим кидає погляд на увійшовшого Джісон, чим змушує того на секунду зависнути). Останні вже навчаються у старшій школі, хоч у різних класах, і коли Джісон бачить їхні куртки, які нагадують йому, що вони прийшли з іншого корпусу, і взагалі вони скоро покинуть школу та гурт, то стає ще сумніше. Хоча, куди ще гірше?

- Чого такий кислий? – одразу запитує Чан. Він завжди помічає все до найменших деталей, і це круто, але інколи (от як зараз) за це хочеться в’їбати.

Джісон ігнорує його питання та прямує до столу, щоб закинути речі та сісти поряд зі своїми однокласниками, які, як і Чан, запитально сканують його очима. Хан вперто продовжує їх ігнорувати та втуплюється очима кудись між інструментів, які Чан, Чанбін та Мінхо виносять з кладової.

- Чонін коли буде, не знаєте? – переводить тему Мінхо. Він крадькома зиркає на Джісона, і молодший це помічає. Розуміє, що той намагається відвести увагу від нього, і в душі сильно дякує.

- Зараз має бути, - відповідає Хьонджін, і як тільки ці слова злітають з його вуст, в кімнату забігає їх молодшенький.

- Вибачте за запізнення, - тараторить він, - мене вчителька з математики затримала. О, Джісоне, щось сталося, ти чого такий кислий?

«Ну бля…», - тільки й проскакує в голові Джісона, як лунає нова порція фігні від Синміна:

- Він засмучений через День святого Валентина, адже знає, що йому ніхто не подарує шоколад. Але не переймайся, - Синмін повертається корпусом до розлюченого та червоного Хана, - я поділюся з тобою своїм.

- Ах ти ж… - не встигає Джісон жбурнути свій рюкзак в сторону людини, яку він ще сьогодні вранці вважав своїм найкращим другом, а зараз готовий вбити, як Чан перехоплює його руку.

- Ніяких бійок. Це по-перше. А по-друге, не переймайся ти так через це. Тобі всього лиш 15, весь шоколад ще попереду. Зазвичай його починають дарувати вже в старших класах, тому наступного року…

Джісон вже не слухає. Якщо він і ненавидить щось більше за День святого Валентина, так це згадки про свій вік. Особливо при Мінхо. Йому вже 17, і він завжди веде себе як хьон, турбується та переживає за молодших. Але це не зовсім те, чого хотілося б Джісону. Він завжди мріяв про те, щоб Мінхо побачив в ньому дорослого, рівного собі, а не дитину. А тепер він, напевно, ще й думає, що Джісон переживає через якийсь їбучий шоколад та дівчат. Ну що за позор…

- У нас мало часу, тож давайте починати, - перебиває тираду Чана Чанбін, зиркаючи на об’єкт їхньої розмови. – По місцях, і не лажаємо, я не хочу тут до вечора сидіти.

Джісон підіймається та прямує до своєї гітари. Всі вже здавалося забили на нього та почали готуватися до репетиції, перекидаючись якимось фразами, тому Джісон робить глибокий вдих та налаштовується на роботу, витісняє з голови всі зайві думки. Він починає налаштовувати свій інструмент і зовсім не помічає, що Мінхо пильно слідкує за його діями, роблячи вигляд, що перевіряє справність своїх клавіш.

***

Наступного дня Джісон ледь не біжить до класу. Знову проспав. Готувався до останніх контрольних перед канікулами. Але така завантаженість навіть добра, адже не дозволяє йому думати занадто багато про те, що турбує. Забігає в клас прямо перед носом у вчителя та плюхається на своє місце.

- Є ручка запасна, а то моя перестала писати? – без привіт за здоров шепотом запитує Синмін, перехиляючись зі свого місця ближче до Джісона.

- Зараз подивлюся, - кидає Джісон та ковзає рукою під парту. Олівець, якийсь зошит, три маркери, а ось і ручка. А це що?

Джісон намацує якусь велику штуковину у купі мотлоху під своєю партою і нахиляється, щоб перевірити, що це там таке. Коробка.

- На, - він протягує знайдену ручку Синміну, а іншою рукою висовує коробку.

Проста картонна коробка, трохи важка. Джісон не пам’ятає, щоб клав її туди. Підіймає кришку. Купа шоколаду. У формі сердечок та зірочок. З чорного, молочного та білого шоколаду. Закриває кришку. Ні, це точно не йому, хтось помилився партою. Відкриває ще раз. З-під купи шоколаду стирчить записка. «Хан Джісону». Закриває коробку та кладе її під парту. Це що за жарт такий? Обводить поглядом весь клас. Ніхто не звертає на нього увагу, всі зайняті своїми справами.

До кінця уроку Джісон вигадав вже сто одну причину, чому ця коробка могла там опинитися. Але найбільш правдоподібним варіантом є те, що це просто жарт. Хтось вирішив просто пожартувати над ним, підкинувши цю коробку та змусивши його повірити, що він комусь подобається. Тому він вирішує просто ігнорувати факт існування цієї речі під його партою. Можливо, та людина, яка зробила це, передумає та забере коробку назад. Там все-таки багато дорогого шоколаду. Може, їй стане шкода витрачати свої гроші на невдалий пранк.

Насправді, Джісон не знає, що відчуває. Здивування, розчарування, цікавість та страх змішалися всередині його голови. І поки під час обідньої перерви він намагався зрозуміти, що ж все-таки переважає, зовсім не помітив, як хлопці почали говорити про нього.

- То що, хтось щось отримав сьогодні? – поцікавився Чонін, з повним ротом їжі. Молодшенький як завжди найдопитливіший.

Чан переглянувся з Чанбіном та Мінхо і похитав головою.

- Я, Синмін та Фелікс також поки нічого не отримали, але Джісонові подарували цілу коробку шоколаду, - одразу вклинився Хьонджін.

Джісон ледь не подавався своєю локшиною:

- Ти звідки знаєш?

- Так ти не дуже ховався, коли відкривав ту коробку на уроці, - парує Хьонджін.

- То не моя. Хтось помилився, - кидає Джісон та повертається до своєї їжі. Ще не вистачало, щоб Мінхо подумав, що він подобається якійсь дівчині з їхнього класу.

- Там написано твоє ім’я, - несподівано вставляє Синмін.

- Цього ти точно бачити не міг! Це ти її поклав? – обурюється Джісон.

- Пф, немає мені чого робити, як витрачати свої гроші тобі на шоколад, - недбало кидає Синмін. – Я просто заглянув туди на перерві.

Джісон виє та ховає обличчя в руках. Ну чому Синмін такий? Йому не вистачило знущання з нього вчора?

- То ти не знаєш від кого це? – запитує Фелікс.

- Не знаю, там було тільки моє ім’я, - здається Джісон.

- І немає ніяких здогадок? – подає голос мовчазний до того Мінхо.

Джісон підіймає на нього свій погляд:

- Ні, ні найменших, - слухняно відповідає, - але мені здається, що хтось просто вирішив познущатися наді мною.

- Тобі хотілося б дізнатися хто це? – ігнорує його останнє речення Лі.

- Так.

- І що б ти робив, якби дізнався? - продовжує свій допит Мінхо.

- Це залежить від того, хто це, і який у нього мотив. Але я б хотів подякувати, якщо це зроблено від щирого серця, - чесно відповідає Джісон. Він не розуміє в який момент його роздратування ситуацією переросло в спокій та покірність. Це тому що Мінхо поцікавився? Та ні, що за хуйня, він просто змирився зі своїм становищем.

Лі тим часом просто киває та продовжує їсти. Всі інші за столом мовчки спостерігали за їхнім діалогом, але коли зрозуміли, що на цьому кінець, також повернулися то їжі в цілковитій тиші. До кінця перерви ніхто вже не запитував нічого у Джісона.

***

Сьогодні був останній день перед виступом, тому вони просиділи в репетиційній залі декілька годин, допоки на вулиці не стало темно, та мама Чоніна не почала дзвонити до нього та запитувати, чому він досі не вдома. Всі почали збиратися додому, тільки Мінхо був зайнятий прибиранням, адже сьогодні була його черга приводити залу до ладу після їхньої репетиції. Джісон вже натягував шапку та готовий був обмотатися шарфом, як Мінхо окликнув його:

- Хей, Соні, не допоможеш мені тут підмести, здається, ми сьогодні насмітили більше ніж зазвичай.

- Так, зараз, - Джісон одразу скидає з себе весь одяг та береться до віника. Чому Мінхо так легко впливає на нього?

- Па-па, побачимося завтра, - кидає Хьонджін, який останнім йде додому.

- До завтра, - в унісон відповідають Мінхо та Джісон. Переглядаються та продовжують займатися своїми справами.

Коли вже майже вся кімнати підметена, а всі інструменти вже в кладовій, Мінхо тихо підходить до Джісона:

- Хей, думаю тут вже достатньо чисто. Дякую, що допоміг.

- Та немає за що, як буде моя черга, ти тут ще й підлогу помиєш, - сміється Джісон, відставляючи віник та підходячи до столу, на якому вже всівся Лі.

- Знаєш, я хотів тобі дещо сказати, - починає Мінхо та хлопає долонею по столі біля себе, закликаючи Джісона сісти.

- Так? – не розуміє молодший, але все одно слухається та сідає. Відколи він такий слухняний?

- Я знаю, хто подарував тобі шоколад, - одразу починає Мінхо.

- Так? Звідки? – очі Джісона округляються, і він повертається до хлопця.

- Тому що це був я, - просто відповідає Мінхо.

У Джісона земля йде з-під ніг. Це що жарт якийсь? Занадто багато жартів для одного дня. Сьогодні ж не Перше квітня.

- Навіщо ти це зробив? – тільки й виходить видавити з себе.

- А навіщо люди дарують шоколад на День святого Валентина? - питанням на питання відповідає Мінхо.

- Якщо їм хтось подобається, - механічно відповідає Джісон, досі не вірячи в те, що відбувається.

- Ну ось, правильно, - Мінхо посміхається. Весь цей час вони не зводили очей один з одного. – І де моє «дякую»? Ти казав, що хотів подякувати тій людині, яка це зробила. Це було від щирого серця, тому… - Мінхо починає посміхатися ще більше. Його забавляє реакція Джісона, який сидить червоний як рак. Нарешті стало зрозуміло, до чого був той допит в їдальні.

- Думаю, тобі доведеться почекати ще місяць до Білого дня, - хлопець приймає правила гри і також починає посміхатися. Він не дозволить Мінхо вести їхню грайливу суперечку. – Це ж так відбувається? Ти даруєш шоколад 14 лютого і отримуєш відповідь 14 березня.

- Але я хочу зараз, - награно капризує Мінхо, стукнувши рукою по столу.

- Але в мене нічого немає, - розводить руками Хан, а потім і вивертає свої кишені, щоб показати, що там пусто, і ніякого шоколаду немає.

- Поцілуєш мене? – раптово запитує Лі.

- Що? – вирячує очі Хан. Посмішка спадає з його обличчя, і залишається лише розгубленість. Мінхо не перестає його сьогодні дивувати. Схоже останнє слово сьогодні дійсно буде за старшим.

- Поцілуєш мене? – вже менш впевнено запитує Мінхо. Не такої реакції він очікував під Джісона. От нащо він це ляпну? Він занадто поспішив. Та не встигає хлопець загнатися ще більше, як Джісон швидко нахиляється та залишає вологий поцілунок на його губах.

Він тривав всього декілька секунд. Їхні очі так і залишилися широко розкритими, у Хан від страху, а у Мінхо від здивування. Через декілька митей Джісон відсахнувся, а Мінхо чомусь зловив його руку, ніби боявся, що той піде. Серця колотяться в обох, щоки червоні а руки вологі. У залі запала гробова тиша, допоки, на власне здивування, Джісон її не перериває:

- Ну все, тепер навіть не мрій про шоколад на Білий день, - жартома кидає він, облизуючи губи, на яких залишився присмак бальзаму для губ Мінхо.

- Не буду, - занадто серйозно відповідає хлопець.

Декілька хвилин вони сидять у повній тиші, а потім починають сміятися з самих себе.

- То я тобі подобаюся? – вирішує ще раз впевнитися Джісон.

- Так, я ж подарував тобі шоколад, - запевняє Мінхо, - а я тобі? – менш впевнено.

- Так, я ж поцілував тебе, - сміється Джісон та підсувається до хлопця, щоб сперти свою голову на його плече. Вільна рука Лі лягає на його талію.

Джісон обожнює День святого Валентина.