Зрив

Коли потік шинсу ринувся океаном на площу, де стояли обрані, Леро Ро втомлено зітхнув і на мить заплющив очі.

«І знову те саме… Чергова партія безнадійних дурнів. Вони справді думають, що Вежа — це якесь місце для розваг?»

Він розплющив очі й поглянув на учасників, яких зносило потужним тиском. Одних шинсу забрало майже миттєво — їхні ноги зірвало з місця, і вони полетіли, мов ляльки з ганчір’я. Інші ще трималися — вперто, зі стиснутими зубами, до останнього. Але Леро Ро лише зітхнув.

«Недостатньо.»

Він посилив потік.

Хвиля шинсу стала ще щільнішою, нещадною.

«Це має відсіяти більшість.» — подумав блондин.

Коли потік нарешті вщух і учасники опинилися на іншій половині площі, відділені стіною з шинсу, що утворилася, адміністратор знову заговорив. 

— Шинсу — це життєдайна сила Вежі. Ми можемо дихати, рухатися й жити завдяки ньому. Однак, якщо змінити спосіб його використання — ця сила стає смертельно небезпечною. Усі, хто живе у Вежі, застосовують шинсу в бою. Але… існують ті, в кого виникає негативна реакція на високу концентрацію цієї енергії.

Він зробив невелику паузу й глянув на натовп.

— Таким людям не місце у Вежі. — Його останні слова прозвучали холодно і невблаганно, немов вирок. — Тому ваше завдання — пройти крізь цей бар’єр. Команда, яка зможе це зробити, проходить випробування. Інші — дискваліфікуються.

— Що?! Але це нечесно! — вигукнув хтось із натовпу, і хвиля обурення прокотилася поміж учасників. 

Якийсь час вони лише переводили розгублені погляди один на одного, не наважуючись підійти до стіни, щоб “випробувати свою удачу”. Але потім один із них таки підійшов до бар’єру та торкнувся його долонею. Він пружинив під натиском, але не піддавався. Хлопець напружився, втиснувся в стіну обома руками, намагаючись її прорвати, та все було марно — тиск шинсу був занадто щільним.

За ним рушили інші. Хтось упирався плечем, хтось намагався прорватись з розгону — але кожного разу шинсу невблаганно відштовхувало їх назад. Дехто злякано відступав, інші — в агонії зціплювали зуби, намагаючись зробити ще один крок вперед.

Бам стояв і мовчки спостерігав. У його погляді не було ні подиву, ні тривоги — лише легкий, тихий сум. Він знав, що так буде. Лише одиниці з усіх присутніх зможуть пройти через цей бар’єр. Решта — відсіються тут.

“Можливо, це на краще, — подумав він. — Ті, хто не пройдуть, не побачать того жаху, який чекає далі. Їхні мрії зламаються тут, але принаймні вони залишаться живими.”

— Хочеш шоколадний батончик? — пролунав тихий, знайомий голос поряд.

Кун стояв поруч, простягаючи йому солодощі. 

— А, так, дякую, — відгукнувся Бам, приймаючи цукерку. Це був один із тих самих батончиків, які Кун колись завжди мав із собою. Його пальці ковзнули по обгортці, і на обличчі з’явилася тінь усмішки.

Брюнет розгорнув її, відкусив шматочок. Від знайомого смаку — солодкого шоколаду з гірчинкою, м’якої горіхової пасти й хрусткої текстури — у грудях щось стислося. На нього нахлинули спогади — про те, як вони колись вперше їли ці батончики та безтурботно розмовляли… Тоді Вежа ще не здавалася такою страшною. Тоді все здавалося просто якоюсь пригодою.

Але зараз все інакше. Тепер він знає що це за місце і звідки варто чекати небезпеки.

— Агов, блакитна черепахо, дай мені ще батончиків! — вимогливо гукнув Рак, викидаючи останню обгортку на вже чималу купу таких самих.

— У мене більше немає, — спокійно відповів Кун, кидаючи до рота останній шматочок.

— В сенсі “немає”? — не вгавав Рак. — Дістань ще з твоєї чарівної сумки! Я ж знаю, ти просто ховаєш їх від мене!

— Що саме у словах “у мене більше немає” ти не розумієш? — Кун вже втрачав терпіння. — Я віддав тобі всі, що мав. І я, між іншим, не зберігаю непотріб у своїй сумці. Вона призначена для важливіших речей.

— Дай мені батончик.

— Ні.

— Дай.

— Ні.

— Даааай.

— Я сказав — ні!

— Гррр! — Рак сердито нахилився вперед, щоб опинитися на рівні очей Куна, і з підозрілим прищуром почав пильно вдивлятися йому в обличчя. Здавалося, що він намагався просканувати хлопця своїм поглядом, щоби викрити місце схованки батончиків.

— Навіть не намагайся. — Кун схрестив руки на грудях, з усім презирством глянувши на крокодила. — Твоя впертість не перетворить повітря на шоколад.

Бам мовчки спостерігав за ними. Їхня безглузда перепалка виглядала кумедно… і до болю знайомою. Йому стало тепло від цієї сцени. Але раптом він помітив дивний вогонь в очах Рака і у нього з’явилося погане передчуття.

А потім Рак зробив те, чого не можна було робити ні за яких обставин.

Він облизав обличчя Куна.

Кун завмер від несподіванки. Його очі широко розплющилися. Обличчя сіпнулося. А з підборіддя повільно стікала огидна слина. Після усвідомлення того, що сталося, у нього пробігли мурашки по хребту і він повільно повернув голову до Рака. Його голос був небезпечним і крижано спокійним:

— …Що ти щойно зробив?

— Я лише злизав крихту шоколаду у тебе на щоці. Можеш не дякувати, черепашко! — Рак гордо випростався, задер морду і склав лапи на грудях, наче щойно здійснив геройський вчинок. Він і гадки не мав, наскільки близько підібрався до прірви.

Кун механічним рухом дістав хустинку із своєї сумки та витер нею обличчя. Він намагався зберігати спокійний вираз обличчя, але Бам бачив, як його щоразу пересмикує. Це не віщувало нічого хорошого. Він вперше бачив, щоб блакитноволосий випромінював таку сильну жагу крові.

Атмосфера довкола стала напруженою, і кожен присутній помітив, як повітря навколо наповнилося крижаним холодом. Анаак, Хатц, Хо та Лауре, які вже пройшли крізь бар’єр, напружилися. Вони одразу зрозуміли, кому належав цей убивчий намір. Кун, що стояв неподалік від них був схожий на розлюченого звіра, який міг будь-якої миті кинутися на свою здобич та розірвати її на шматки. Він був сильним. Можливо, навіть сильнішим за них. Вони це відчували. Їхні м’язи напружилися, уже готові до дії. Хтозна, можливо, їм доведеться битися з ним.

Відчувши сильну жагу крові, Рак нарешті зрозумів, що чимось розізлив свою синю черепаху. Але він не міг зрозуміти чим саме. Зараз йому не хотілося битися з Куном, тому він рефлекторно зробив крок назад.

Кун натомість зробив крок уперед. На його обличчі з’явилась дивна, неприємна посмішка і в крокодила вперше за весь час пробіг мороз по шкірі. Він чомусь відчув себе жертвою перед хижаком.

— Чекай, ти ж не… — Рак затнувся, побачивши крижані порожні очі Агуеро, які явно більше не реагували на слова.

Але перш ніж він встиг відчути лезо біля своєї шиї, його врятували Бам та Леро Ро.

— Досить! — Голос адміністратора роздався залою як грім. — Ви хочете, щоб вас дискваліфікували за вбивство свого товариша по команді?

Різкий голос Леро Ро нарешті привів Кун до тями і він усвідомив, що знову знаходиться в чиїхось міцних обіймах. Його голова була притиснута до грудей Бама, який говорив йому якісь заспокійливі слова, яких він не розумів.

— Тихо, все добре, Куне. Все добре. Ніхто тебе не скривдить.

Він навіть не зрозумів, коли його свідомість потьмарилася і він відчув сильне бажання вбити Рака. Це було неочікувано навіть для нього. Він гадав, що вже добре контролює свої емоції після того випадку. Але схоже, що ні.

Від цього усвідомлення у нього затремтіли руки і він впустив свій портфель на підлогу. Перед очима постали картини минулого, які він так сильно намагався забути, а у вухах стояв глухий дзвін. Ця ситуація знову нагадала йому…

Він неповноцінний. Зламаний. 

І все через нього.

— Пробачте, він просто втомився. Такого більше не повториться, — Бам намагався згладити ситуацію, все ще міцно притискаючи Куна до своїх грудей.

Леро Ро лише безпорадно зітхнув.

— Гаразд. Я бачу, що він уже прийшов до тями, але пильнуй його. Все ж таки він Кун. Ніколи не знаєш, що у них в голові.

Агуеро затремтів ще більше і Бам притиснув його міцніше, ніби намагаючись захистити від світу. Він не міг сказати чи чує Кун їхню розмову, чи все ще перебуває у шоковому стані, але він сподівався, що хлопець принаймні відчує щирість у його наступних словах.

— З усією повагою, пане Леро Ро, але Кун не погана людина і я йому довіряю. Для мене немає значення, що думають про нього інші. Я вирішив, що буду підніматися Вежею лише з ним.

Леро Ро здивовано звів брову. Він не очікував, що цей хлопець так відверто заступиться за нащадка Куна. Зазвичай представники цього роду формують команди шантажем або підкупом. Принаймні, йому ще не траплялись Куни з якими хтось добровільно створював команду. 

До сьогодні.

— Як знаєш, — м’яко відповів офіцер. — Надіюсь, ти не пошкодуєш про це пізніше. — Він повернувся й пішов, махнувши рукою на прощання. — Ще побачимось, малята.

Бам дивився йому вслід, подумки відповідаючи:

“Не пошкодую.”

Він ніколи не пошкодує, що зустрів Куна. Бо Кун — найкраща людина, яку йому доводилося знати. Попри всі свої травми й тягар минулого, той завжди ставив безпеку команди понад власну. Зрештою, він загинув, рятуючи їх із чергової халепи, у яку Бам їх втягнув.
Але цього разу все буде інакше.

— Бам… — пролунав приглушений голос біля його грудей. — Я… Можеш мене відпустити. Я… більше не створюватиму проблем.

Бам уловив у його голосі сором і каяття за те, що сталося. Серце стислося від болю. Неохоче він опустив руки, звільняючи Куна зі своїх обіймів. Той одразу відсторонився. 

Кілька хвилин Агуеро просто мовчав з опущеною головою, а потім заговорив.

— Мені шкода… — він намагався звучати буденно, але чомусь не вдавалося. Голос зрадницьки тремтів.

“Схоже, мені варто більше часу приділити акторській грі. Поки що погано вдається приховувати надто сильні емоції.” — із сумом зазначив він.

Почувши його слова, Рак прийшов до тями і випростав спину.

— Про що ти взагалі, синя черепашко? Ти ж нічого не зробив.

А Бам схопив Куна за плечі та розвернув його обличчям до себе.

— Куне, тобі не має за що вибачатися. Це була всього на всього захисна реакція.

— Але я ледь не…

— Дурна черепашка! Ким ти мене вважаєш? Мене так легко не вбити! Все ж таки я ваш великий лідер! Аха-ха-ха-ха! — розреготався крокодил, знімаючи напругу, що витала в повітрі. — Краще купи мені шоколадних батончиків! Я все ще голодний!

Помітивши, що Рак зовсім не сердиться на нього і не тримається осторонь, Кун дозволив собі трохи розслабитися. Йому все ще було погано на душі, але принаймні зараз він міг дозволити собі ненадовго відволіктись від важких думок про минуле. Його обличчя трохи пом’якшало і він приречено зітхнув.

— Гаразд. Ти ж від мене не відчепишся, правда?

У відповідь крокодил лише гордо пирхнув, погоджуючись. Кун підняв свою сумку з підлоги та вдячно глянув на Бама.

— Ходімо, купимо чогось перекусити. Все одно випробування скоро закінчиться.

— Так, ходімо, — відповів чоловік і тепло усміхнувся.

Вони рушили вперед, слідом за Раком, який уже гордо виступав на чолі, задоволено розмахуючи хвостом. Бам відчував, як за ними спостерігають. Хтось дивився на них з цікавістю, хтось — із заздрістю, хтось — із страхом. Але йому було байдуже. Його мета залишалась незмінною. Захист Куна — в пріоритеті.