Нарешті вершина

Тепла вода безперестанку лилась, стікаючи тонкими прозорими потоками по міцному тілу Бама. За ці роки сходження по Вежі він став дорослим, красивим чоловіком. Він став вищим, плечі стали ширшими, а обличчя втратило ту підліткову невинність, яку він мав раніше. Його темне волосся, яке тепер сягало лопаток, прилипло до лоба, щік і плечей. Краплі ковзали вздовж ключиць, стікаючи по грудях, животу і падали вниз. Вони змивали з нього весь бруд та піт, які залишилися на ньому після останнього випробування.

Чоловік стояв нерухомо, немов закам’янів. Йому здавалося, що кожна крапля, яка торкалася його, змивала шматки минулого — біль, зради, надії, втрати. Усередині було порожньо… і водночас дивно спокійно.

Нарешті він це зробив.

Після стількох років, після стількох безсонних ночей і нескінченних боїв, він нарешті досягнув вершини Вежі. Але замість радості у ньому була лише порожнеча. Він був на вершині сам.

Вода падала рівномірним шумом, ніби заповнюючи тишу, що виросла в серці Бама. Він дивився перед собою, у вологу кахельну стіну, але бачив не її. Він бачив Куна. Його теплу посмішку та проникливі очі. Він так за ним сумував. Він так хотів його знову побачити, так хотів знову почути його заспокійливий голос, що від цього марева у нього стислося в грудях. Але це нічого. Зовсім скоро він зможе це зробити.

Його обличчя стало рішучим, а очі, які вже давно втратили блиск до життя, трохи ожили. Він був на вершині, і якщо чутки були правдивими, він міг отримати те, за чим сюди прийшов. Вимкнувши кран, Бам вийшов із душової. Він давно чекав на цей момент. Хоч у його душі була порожнеча, але в ній все ще жевріла надія.

***

Бам стояв на вершині. Тут не було абсолютно нічого, за що варто було б вбивати і зраджувати. Звичайна блакить, така ж як і всередині вежі, тільки «справжня» . Він мимоволі подумав про Рейчел, яка зраджувала і вбивала всіх заради таких тривіальних речей. Смішно, якщо подумати, що він так довго був нею одержимий. У ній не було нічого особливого, але тоді вона була для нього світлом, зіркою, яка рятувала його від самотніх і темних ночей. І хоч тоді він уже був не самотнім, бо зустрів нових друзів, але в той момент Рейчел була його світом.

Від цього усвідомлення в Бама пробігли мурашки по шкірі і він здригнувся. Вже стільки часу минуло, а думки про неї викликали у нього огиду. Тому, замість того, щоб псувати собі настрій спогадами про неї, Бам зосередився на бажані, яке хотів загадати. 

“Кун…” як тільки він про нього подумав, його засліпило світло. Від раптового спалаху Бам мимоволі відступив і прикрився рукою. Він намагався розгледіти джерело світла, але це було неможливо. Істота перед ним була суцільним світлом, яке робило білим усе навкруги. Вона спускалася до нього із небес, ніби ангел. А її голос лунав, ніби ехо, у просторі поміж хмар. 

— Вітаю, ти перший, хто зміг досягнути вершини цієї Вежі. Навіть Захарду цього не вдалось. Тож, чого ти бажаєш, дитя?

Бам заплющив очі. Він так втомився підніматися вежею, так втомився втрачати дорогих людей, але постать перед ним очікувала від нього відповіді. Вона могла дати йому його винагороду, могла здійснити будь-яке бажання. І від цього усвідомлення у Бама перехопило подих.

— Чого ти бажаєш? — повторило воно і Бам розплющив очі.

— Я… Я хочу знову побачити його. Дозволь мені знову зустрітися з ним… Ти можеш повернутися Куна до життя? — в його очах жевріла надія. Уже давно він так сильно нічого не бажав. І ця істота перед ним могла це йому дати. Однак її відповідь йому не сподобалася.

— На жаль, я не можу це зробити. Душа людини, яку ти так бажаєш оживити, більше не існує в цьому світі. 

— Що…?

Від усвідомлення почутих слів в його голові утворилась порожнеча. Глухий дзвін стояв у вухах, а всі звуки ніби припинили існувати. Бам навіть не помітив, як його очі наповнилися гіркими сльозами, а у шлунку зав’язався тугий вузол. Гіркота підступила до горла і він відчув сильну нудоту.

«Невже все це було даремно? Невже це кінець? Кун… Я більше його не побачу?»

Ні! Бам усі ці роки страждав від самотності, друзі залишали його один за одним і все заради того, щоб піднятися на цю кляту вершину. 

У нього перед очима постав образ Шибісу.

«Баме, піднімись на вершину! Виконай останню волю Куна, дістанься вершини і загадай бажання! Можливо, там ти зможеш повернути його до життя!»

Він сказав йому це одразу після смерті Куна, щоб втішити його, щоб дати йому причину жити далі. Тому він не міг просто так здатися. Не мав права. 

Стійка рішучість наповнила його єство і в його очах запалав вогонь. Він підвів погляд на істоту, яка ширяла у повітрі перед ним і якимось чином її світло більше не сліпило його.

— Відправ мене в минуле, в той день, коли я зустрівся з Куном! Це все, що я прошу.

Істота якусь мить мовчала, ніби обмірковувала складність його прохання, а потім мовила:

— Ти впевнений?

— Так.

— Якщо це твоє бажання - я його виконаю, однак пам’ятай! Саме твоє існування аномалія. Минуле зміниться, як тільки ти у нього потрапиш. Ніщо вже не буде таким, як раніше. Можливо, навіть, людина, яку ти любиш, зненавидить тебе.

— Це не має значення, — зухвало відповів хлопець.

“А чи справді це так?” — подумала істота, але не сказала цього в голос. Лише час покаже, чи правдиві його слова.

— Тоді бажаю тобі удачі, мандрівнику в часі. Сподіваюся, тобі вдасться змінити ваші долі на краще.

В словах божества відчувалася крихта співчуття та прихильності, але Бам не звернув на них уваги. Все чого він прагнув — це швидше побачити знайомий до болю блакитний колір. Все інше не мало значення…