Таке знайоме жовте поле

Бам плакав. Рейчел покинула його. Розчинилася пелюстками рожевого світла прямо під ним із посмішкою на обличчі. 

Як вона могла так посміхатися йому, коли покидала його назавжди в темній печері? Чому вона чинила так жорстоко? Що він зробив не так? Чому найдорожча людина, яка була для нього буквально всім, покинула його?

Ці думки роїлися в його голові, викликаючи безліч чому ? Але відповідей на них у нього не було.

Гіркота наповнювала його в середині і він не міг пояснити те, що зараз відчував. Але ці почуття точно були неприємними. Він не хотів знову їх відчувати. Йому потрібно її наздогнати, йому потрібно її запитати про це. Рейчел добра, вона пояснить йому все, що він не розуміє. Адже вона завжди так робила, чи не так?

Але як? Куди вона пішла? Бам не знав. Він тільки бачив, що під ними з’явилася величезна брама зі світла, яка затягнула Рейчел всередину. А опісля брама зникла і світло разом із нею. Він залишився сам у порожній темній печері, в якій він провів все своє свідоме життя. Довкола було лише каміння і більше нічого. Ніяких дверей. Ніяких воріт. Нічого.

Невже він навіть послідувати за нею не може? Невже йому не можна навіть це?

У відчаї думок тіло Бама раптом спалахнуло світлом. Він зойкнув, не очікуючи, що засвітиться ніби світлячок. З виразом щирого подиву Бам почав панікувати. Адже з ним такого раніше не траплялося. 

— Що відбувається? Чому я свічуся? 

Паніка охопила Бама лише на мить, а потім він відчув дивний спокій. Його очі заплющилися під тягарем сонливості, а свідомість почала розчинятися. Сяйво огорнуло все його тіло і воно почало змінюватися. За мить сяйво згасло і трансформація завершилася.

Тепер замість маленького і кволого хлопчика, який тремтів від страху, як осінній листок, стояв високий красивий чоловік. Він повільно розплющив очі, звикаючи до темряви довкола. В ніс вдарив знайомий запах сирості.

Так, він знає це відчуття. Він знову був у печері. Це темне місце, в яке він колись хотів повернутися з Рейчел, тепер було для нього чужим. Це місце більше не було йому домом.

Відігнавши ці думки, чоловік нарешті видихнув із полегшенням. Він таки повернувся назад у часі. Бам дуже боявся, що як тільки він розплющить очі — все зникне, ніби солодкий сон. Але цього не сталося. Він навіть вщипнув себе для певності, але нічого не змінилося.

— Слава Богу! — вирвалося в нього, коли він відчув полегшення. Тепер залишилося лише відчинити браму до Вежі та пройти випробування Хеодона. Але це було пусте. Тепер він був тут, у минулому, і ніщо не могло його зупинити.

***

Як і очікував Бам, коли він пройшов крізь ворота, то опинився на першому поверсі. Поверсі Хеодона.

Тут було сіро. Похмуро. Зовсім не привітно. Все довкола ніби кричало про те, що непроханим гостям тут були не раді.

Звичайно, що так, адже звичайні обрані ніколи не були на цьому поверсі. Оскільки сам Хеодон обирав їх для підйому на Вежу, вони починали своє сходження на поверсі Еванхелл. А оскільки Бам був незаконним, тобто непроханим гостем, він мав пройти випробування Хеодона, щоб той дозволив йому пройти далі. 

Він озирнувся у пошуках знайомого адміністратора. Брюнет знав, що той мав от-от з’явитися перед ним. І як він і очікував, із темряви коридору почувся веселий голос.

— Ну і ну, давненько у нас не було гостей.

Бам повернув голову в сторону голосу, звузивши очі. Хоч він і був знайомий із адміністратором, але радості від цієї зустрічі він не відчував. Лише необхідність.

 Можливо, Хеодону здалось, що Бам насторожився, коли його побачив, тому він поспішив заспокоїти хлопця: 

— Не дивись на мене таким підозрілим поглядом, юначе. Я не збираюсь нічого тобі робити, тож можеш розслабитись. Мене звати Хеодон. Я адміністратор цього поверху. А тебе як звати? 

— Бам, — коротков відповів юнак. — Я прийшов до Вежі, щоб декого знайти. 

— Хм… — задумано протягнув вартовий. — Кого саме ти хочеш знайти? Можливо, якщо ти назвеш ім’я, я зможу тобі допомогти.

Ця пропозиція була б люб’язною, якби Бам не був із ним знайомий. Але він чудово знав, на що був здатен цей псевдо-кролик. Його метою було не допустити входження Бама до Вежі. І міг він піти на все, щоб досягти своєї мети.

— Дякую за пропозицію, але я відмовлюсь. Я хочу сам його знайти. Будь ласка, дозвольте мені пройти ваше випробування, щоб піднятися вище.

Бам намагався говорити ввічливим і спокійним тоном, щоб не розгнівати вартового. Хеодон хоч і був адміністратором поверху, але мав дурну звичку псувати життя тим, хто йому не подобався. 

Адміністратор звузив очі і криво посміхнувся йому у відповідь.

— Ти випадково не шукаєш невисоку блондинку із веснянками на обличчі?

Бам на мить завмер, а вираз його обличчя став похмурим.

«Значить Рейчел тут?»

Хеодон помітив цю зміну на його обличчі і його посмішка перетворилася на задоволену гримасу. Він зрозумів, що потрапив у ціль. Але в наступну мить вираз обличчя Бама став рівним і байдужим. 

— Ні, — коротко відповів він. — Я шукаю не її. Але можете їй передати, що якщо вона підніметься на Вежу її чекатиме лише смерть.

У ту мить, коли пролунали ці слова, Рейчел, яка стояла неподалік від Бама та Хеодона, прихована за невидимим бар’єром, здригнулася. Їй на мить здалося, що чоловік, який назвався Бамом, поглянув прямо їй у вічі. В його очах вона вловила погрозу. Ніби він убив би її в ту ж мить, якби вона з’явилася перед ним. Мороз страху пройшов по її шкірі. Їй стало огидно від цього відчуття, і вона зструсила його з себе. Потім її охопив гнів.

«Як взагалі він сміє погрожувати мені? Це що, справді Бам? Якщо це він, то якого дідька він став таким дорослим? Він же був просто жалюгідною дитиною, коли я його залишила. Тут щось нечисто.»

 Хвилі ненависті та обурення піднімалися в її грудях, викликаючи ураган темних емоцій. Вона свердлила його поглядом і подумки проклинала. Білявка заприсяглася собі, що неодмінно помститися йому, як тільки увійде до Вежі.

Тим часом посмішка Хеодона почала зникати. «Цей негідник не тільки увійшов до Вежі без мого дозволу, а ще й сміє грати зі мною в ігри? Гаразд, я пограю з тобою. Побачимо, чи гідний ти того, щоб піднятися вище».

 Натягнувши маску дружелюбності, Хеодон знову заговорив до Бама.

— Гаразд, містере Бам. Оскільки ви відмовилися від моєї допомоги, давайте перейдемо відразу до випробування, яке ви так прагнете пройти.

Бам кивнув і Хеодон пішов коридором, жестом запрошуючи його йти за ним. Коли вони прийшли на широку площу, вимощену каменем, Хеодон зупинився і махнув своїм жезлом. В ту ж мить перед ними з’явилася брама, за якою плавало неймовірно велике чудовисько. Звичайно це був білий панцирний вугор. Бам пам’ятав його. Ще в минулому ця рибина була його першим випробуванням, яке він мусив пройти, щоб мати можливість слідувати за Рейчел. Але зараз його метою була не вона.

— Отже, ваше випробування називається «Вбий, або будеш вбитий». Вашим завданням буде зайти всередину цієї клітки та вбити в ній монстра. Якщо ви його вб’єте — ви автоматично пройдете тест і підніметеся на наступний поверх. Якщо ж ні — ви провалите випробування. Майте на увазі, що за провал вам доведеться заплатити життям. Але у вас все ще є шанс відмовитися.

Як завжди, голос адміністратора був оманливо солодким, але за його словами був прихований мотив. Він уміло підбурював Бама пройти ризикований тест. Бам це знав і він був до цього готовий. Можливо, якби Бам був тим малим, простодушним хлопчиком, яким він був у минулому, цей тест був би для нього неможливим з огляду на ряд зрозумілих причин. Але зараз Бам був тим, хто прийшов із майбутнього, в якому він досягнув самої вершини цієї Вежі…

Бам пройшов повз Хеодона, ігноруючи його застереження щодо тесту, і пішов прямо до клітки. Він був спокійним, він не бачив у цьому випробуванні особливої ​​небезпеки для себе. Насправді, воно було легким.

Хеодон задоволено скривив рота в очікуванні того, що мало відбутися. Йому справді було цікаво, на що був здатен цей самовпевнений хлопець, який з’явився з нізвідки. Але їх перервав крик.

— СТІЙ! — крикнула жінка, яка летіла прямо на Бама десь згори.

«О, це ж пані Юрі» — подумав Бам, і відійшов убік. Він навіть не став блокувати удар ногою, який колись прилетів йому в обличчя. Юрі, мабуть, розраховувала приземлитися на нього, тому коли в останню мить чоловік відійшов убік, вона ледь не поцілювала обличчям підлогу від несподіванки.

— Гей, якого дідька ти відійшов?!! - пихкала вона від злості.

— Тому що ви хотіли вдарити мене в обличчя. 

— Це так, але… — вона на мить зам’ялась від його відповіді. Оскільки хлопець розкусив її план, їй було трохи незручно через це, тому вона вирішила змінити тему. — У будь-якому випадку, ти хочеш померти? Ти хіба не знаєш, що цей вугор небезпечний. Яким би сильним ти себе не вважав, він тебе зжере і навіть не моргне!

— Не хвилюйтеся через це. Це лише тест, який я маю пройти. 

Почувши відповідь, Юрі на мить завмерла, а потім розреготалася. Бам не очікував такої реакції, тому його брова здивовано піднялася.

— Я сказав щось смішне?

— Ой, Боже, я не можу! Ти так самовпевнено це сказав, що я подумала, що ти жартуєш! Не будь дурнем! Ти йдеш туди навіть без зброї. Ти що, голими руками зібрався з нею битись?

— Ну… 

Юрі нарешті зрозуміла, що він серйозно, і її усміхнене обличчя в одному мить стало серйозним. Вона повернула голову в бік Хеодона, який просто спостерігав за їхньою суперечкою, з цікавістю звузивши очі.

— Якого дідька, Хеодоне? Ти намагаєшся його вбити? Такі тести проводять вище 20-го поверху, а в нього навіть зброї немає.

— Принцесо Юрі, ви мабуть забуваєте, що він незаконний. Такий тест для нього раз плюнути. 

— Так, але у нього навіть зброї немає. Як він, по-твоєму, має перемогти цю рибину? Голими руками, чи що? Навіть не всі офіцери на це здатні. 

— Принцесо Юрі… — Хеодон хотів ще щось сказати, але хлопець його перебив.

— Дякую, що турбуєтесь, принцесо Юрі, але я пройду цей тест. Можете не хвилюватися про зброю, вона мені не потрібна.

— Га..? — вона хотіла йому заперечити, але Бам лише посміхнувся їй і попрямував прямо до воріт, давши зрозуміти, що її слова не змінять його рішення.

Він був радий, що Юрі хвилювалася за нього, хоча вони були незнайомцями. Вона була такою ж, якою він її пам’ятав: свавільною, запальною, але дуже доброю і надійною. Це усвідомлення викликало в нього тепле почуття у грудях. Він справді був радий, що повернувся в часі і знову її зустрів.

Коли Бам зайшов усередину, білий вугор уже дивився на нього зі страхом в очах. Він навіть не наближався до нього. Він розумів, що помре, як тільки зробить один невірний рух. Баму навіть стало шкода його, але його доля вже була вирішена.

З протилежного кінця кімнати за його діями спостерігало четверо людей. Їм було цікаво чим закінчити цей тест. Чи зможе хлопець перемогти рибу, чи загине від її зубів. Кожен його рух відбивався в їхніх очах. 

Коли Бам простягнув руку до вугра, який відчайдушно забився в куток клітки, намагаючись бути від нього якнайдалі, він сказав йому лише “вибач”, а потім гігантська рибина розлетілась на шматки. 

Кожен, хто спостерігав за ним, завмер від несподіванки. Вони просто не могли повірити своїм очам. Одна мить - і вугор просто зник. Замість нього у водах шинсу вже плавали шматки плоті та море крові. Вони зрозуміли, що справжній монстром у цьому випробуванні був не вугор, а сам хлопець. 

У ту мить, коли Бам мав перенестися на наступний поверх, він повернувся обличчям до завмерлих глядачів і мовив до них із лагідним виразом на обличчі:

— Ще побачимося.

Він зник із поверху, ніби його тут ніколи і не було. Якби не розірвані рештки вугра, які все ще осідали на дно величезної клітки, то можна було б подумати, що їм це просто примарилось.

Минула хвилина чи дві, перш ніж Юрі прийшла до тями від побаченого. Коли до неї прийшло усвідомлення того, що сталося, її огорнув адреналін. Серце, яке до цієї миті ніби не билося, почало калатати в грудях, як ненормальне. Але замість страху Юрі відчула збуджену цікавість. 

«Який гарячий хлопець… Мені неодмінно потрібно простежити за ним.» 

— Еване! Еване! Спускайся сюди! У тебе є робота! — крикнула принцеса і гном, який до цього часу сидів десь зверху зачаївшись, приречено зітхнувши. 

— Не бачити мені спокою з цією дурною принцесою.

— Ти щось сказав? — крикнула вона йому знизу. 

— Н-нічого, принцесо Юрі. Вже йду! 

«Чорт би побрав її гострий слух» — подумки вилаявся Еван. Він, як і решта присутніх, теж не очікував побачити таку неймовірну силу від цього хлопця. Здається, він вміло обдурив не тільки його з принцесою, а й величного Хеодона, бо той стояв з таким виглядом, що було страшно на нього дивитися.

Тепер монстр увійшов до Вежі. І невідомо до чого це призведе у майбутньому.

Від поганого передчуття у Евана скрутило живіт.

***

Коли Бам розплющив очі, довкола вже не було того похмурого мороку, який був на першому поверсі. Тепер його оточувала висока жовта трава та безмежний простір блакитного неба. Він вдихнув на повні груди і задоволено посміхнувся.

Нарешті. Таке знайоме жовте поле постало перед ним.