— Швидше! — стурбовано зашепотів Снейп. Від хвилювання пришвидшився пульс, на лобі виступили краплинки поту, проте спина ніби вкрилася кригою. Десь глибоко під шкірою, між хребців, щось боляче вкололо і пробралося в саме серце. Дивне передчуття охопило професора Снейпа, наче сама смерть холодною долонею торкнулася спини. — Але спершу я виведу вас, міс! — Він озирнувся, щоб переконатися, що їх ніхто не переслідує і передчуттю ще не час підтвердитися. Нервово витерши обличчя тонкими пальцями, в нього перехопило подих від думки, чи вийде живим від Дамблдора старий Слізнорт. Снейп, міцно тримаючи Герміону за передпліччя, вів її коридорами Гоґвортсу.
Серце шалено калатало, мов відбивалося у вухах. На вустах крутилося чиєсь ім’я та вимовити його не вдавалось. Сірі стіни злилися в одну розмивчату пляму. Герміоні здалося, що вона задрімала, а зілля Снейпа не подіяло, бо бачила когось через туман дивних, чужих спогадів. Ніс вловив терпкий запах знайомих трав.
— Нарешті ти позбувся убогого маґлівського вбрання! — хриплий сміх різав слух, наче говорив у саме вухо.
— Я не хочу виділятися серед них.
Герміона безпомилково впізнала впевнений і спокійний голос… Гаррі! Ось чиє ім’я вона мала вимовити, щоб почуватися у безпеці.
— Все ж таки цей дар вкоринився в тобі! — насмішливо та все ж в без єхидства зауважив чоловік. — Хотіти бути невидимим. І серед кого?! Них?! Безталанних людиськ?!
— Ґеларте, — м’яко зупинив його Гаррі, — не починай. Ти говориш про маґлів так само, як ненависний тобі брат.
— З твоїм талантом! І цим клятим даром! — обурився Ґеларт, не звернувши уваги на зауваження. — О, наш татко бісів геній, — зневажливо промовив маг, — як він міг таке вчинити з нами, своїми синами? З тобою? Ми не якісь там посередні маги чи ті людиська або сквиби.
— Ґеларте, — так само м’яко знову звернувся до нього Гаррі, — саме тому, що я маю перевагу над більшістю магів дає мені право не доводити цю істину. До речі, цю перевагу я маю завдяки дару, яким мене обдарував батько. Я ціную його.
— Батька чи дар, який він виміняв у Смерті? Тільки сумніваюся, що це робилося для нас. Наші життя для того чоловіка нічого не варті. Хоч в цьому ти погоджуєшся зі мною. — Чоловік завагався, промовив тихіше. — Але ти відкрив двері туди, де я бути не хочу, особливо з моїм даром.
— Міс Ґрейнджер! Негайно прикличте патронуса. Міс Ґрейнджер! — професор розгублено вдивлявся в обличчя, як йому здалося, непритомної дівчини, яка повисла на ньому. Його протиотрута не подіяла.
Щоб ґрифіндорка не впала, він квапливо підхопив її за талію. Сухими губами Герміона прошепотіла ім’я Гаррі. Очі Снейпа округлилися, коли він побачив небачене раніше. В’язке, темно-сіре марево купчилося, виблискувало гострими срібними уламками битого скла. Снейп розгледів патронуса, але зрозуміти чи хлопець знаходиться по той бік димки чи у ній так і не зміг. Чоловік стримав стогін розпачу, коли збагнув, що хлопець пертворюється на людину і може залишитися у пастці іншого виміру. Обличчя професора застигло в гримасі болю і прихованих страждань, які вони з Лілі зазнали знаходячись поряд із Дамблдором, киваючи головами і вдаючи глибоку повагу найбільшому лицеміру і садисту серед чарівників. Артгарріус Ґріндевальд був єдиною людиною, яка могла знищити Альбуса Дамблдора і позбавити їх з Лілі прокляття та звільнити від рабських пут. Та коли Снейп почув короткий скрик патронуса, який наполегливо йшов крізь марево ранячи себе, в серці чоловіка зажевріла надія, його осяяла здогадка.
— Прикличте патронуса закляттям, міс! — наполегливо промовив Снейп, приводячи Ґрейнджер до тями. Він квапливо нирнув рукою в кишеню її мантії і допоміг вкласти чарівну паличку в пальці. — Закляття! Не ім’я!
Закляття призиву на мить знову перетворило патронуса на сутність. Марево виштовхнуло хлопця, який впав додолу. Стривожено і збентежено, він поглянув на непритомну володарку, що знаходилась в руках Снейпа. Той біль, що лише мить тому відчував патронус, вщух. В безтілесне тіло повернулася сила, а очі запалали впевненістю і люттю. Патронус різко підвівся, рушаючи до Герміони та знову здригнувся і скритувся від болю, коли в грудях запекло, всередені утворювалась куля з вогняної лави, яка палахливо затремтіла і згасла, так і не знайшовши місця всередені істоти, що ще не мала окріплого тіла. Видихнувши з полегшенням, Гаррі хитнувся, стиснув зуби і кинувся до володарки.
— Не смій! — скрикнув патронус, направляючи долоні в Снейпа.
Блакитне срібло вдарило в груди Северуса, збило з ніг і ударною хвилею відкинуло до стіни. Гаррі інстинктивно підхопив непритомну Герміону на руки і притис до себе. Срібна димка патронуса оповила і закутала їх обох у кокон.
— Містере Ґріндевальде, я Вам не ворог, — все ще розпластавшись на підлозі, прохрипів професор, розтираючи рукою сонячне сплетіння. — Дозвольте пояснити! — Він підвівся на ліктях, виставив руку вперед, заспокоюючи розлюченого хлопця. — Почуйте мене! — Снейп все ще совався на підлозі, скрутипшись від болю. — Наш спільний ворог Дамблдор! Це він Ваш вбивця у минулому і, не допусти Мерлін, у теперішньому! Проте на даний момент його мета міс Ґрейнджер. — Він важко підвівся, сперся на прохолодну, шершаву стіну і поглянув в очі Гаррі. Срібло, що створювало захисний бар’єр, все ще огортало патронуса і його володарку. — Подивіться, вона зникає, а Ви отримуєте людське тіло.
Не приховуючи розпачу, Гаррі поглянув на бліде, що почало втрачати контури, обличчя Герміони.
— Ви трансформуєтесь, містере Ґріндевальде! Ви хоч і в срібному мареві, проте більше не безтілесна сутність. Схоже Дамблдор зовсім збожеволів і йому урвався терпець. Так на вас з нею міг подіяти тільки ритуал, а отрута відкрила канал, який викачує життя з неї і віддає його вам. Ми маємо перетворити Вас на людину, містере Ґріндевальде! Так, як минулого разу це зробила міс Ґрейнджер. Будь ласка, вірте мені.
Тільки срібна димка, що все ще оповивала хлопця, нагадувала, що той все ще сутність, але більше не безтілесна. Професор вдивлявся в задумливі, наче старечі, очі патронуса. Снейп здогадався, що між патронусом і дівчиною набагато сильніший, глибший і занадто близький зв’язок, як для господарки і сутності, яка має служити. Та як пов’язана Ґрейнджер з містером Ґріндевальдом?
Гаррі не боявся своєї смерті, але він ніколи не дасть померти Герміоні. Серце болісно стиснулось у грудях. Зараз на своїх руках він тримав свою володарку, кохану дівчину і розумів, що все, що потім швидко говорив чоловік могло бути правдою. Він поглянув в стривожені очі чоловіка. Чи міг він не повірити Снейпу? В нього були сумніви, але він мусив зробити вибір. І, звісно, вибір був і буде завжди на користь Герміони.
***
— Герміоно! — голос Гаррі виривав її зі сну. — Герміоно, подивись на мене! Подивись на мене! — стурбовано промовив хлопець. Він сидів на підлозі і тримав на руках дівчину.
— Все готове! — Забіні швидко наблизився, став навколішки на холодну, запорошену пилюкою кам’яну підлогу Виручай-кімнати, відкотив рукав ґрифіндорці і підніс до її вени голку. — Все стерильно чисте, окрім того, що нас оточує, Ґрейнджер. Не такою я собі уявляв Виручай-кімнату. Стільки мотлоху. — Блейз говорив сам до себе, але промовчав про те, що залюблки покоперсався в магічних речах, що нагромаджувалися один на одному і майже не залишали простору. Та саме для втікачів кімната створила приховане від сторонніх очей місце, що захищалося лабіринтом зі стійких, громіздких меблів і войовничих магічних дрібничок.
— Гаррі! — сіпнулася Герміона, сил зовсім не було, хоча як їй здавалося, вона намагалася вирвати свою руку з руки Забіні.
— Святий Мерліне! Дай крові, Ґрейнджер! Вона втрачає і руки! — попередив Забіні, глянувши на Снейпа, який чакнував над маленьким казаном із зіллям.
Герміона глянула вбік. Рука, яку тримав Забіні, набувала срібно-блакитної прозорості. Страх, що несамовито закалатав у грудях дівчини, виказували лише сльози. Вона намагалась схопитися іншою рукою за одяг Гаррі. В голові так само паморочилося, лише коли вона відчула тепло пальців патронуса на своєму обличчі і розгледіла стурбовані, люблячі зелені очі її дихання вирівнялося. Її більше не турбувала прозора рука, всі турботи поглинав дивний сон чужих спогадів.
— Я з тобою, Герміоно! — вона відчула його губи на своєму чолі. Він гладив її щоки і впевнено шепотів на вухо. — Ще трохи і все минеться, моя пані.
«Моя пані», слова, що дали розуміння, що Герміона все ще в реальності та згодом і вони розчинилися у вирі видіння.
— Є! — вигукнув Забіні. — А тепер, містере Поттер, відійдіть від Ґрейнджер, або…лягайте поруч. Я не знаю, як вас «кинуло» минулого разу.
Гаррі попросив мантію Снейп, щоб покласти на неї Герміону і залишився сидіти поруч, тримаючи її за руку.
— Якщо не вдасться оживити мене, треба перенаправити канал у зворотньому напрямку.
— Вона не рівня Вам, — промовив Забіні, переглянувшись з деканом. — Не зможе відібрати Вашу енергію.
— Зможе. — Впевнено, із натиском, промовив Гаррі, поглянувши в очі спочатку Забіні, потім Снейпу. — Я направлю потік енергії, а вона поглине його.
Блейз лише нервово, проте із захопленням всміхнувся владному тону містера Поттера і коли відкрив рота, щоб запропонувати інший варіант, його перебили.
— Допоможи! — зашвидив Снейп, жестами вказуючи на колби з порошками. — Дамблдор знайде Виручай-кімнату рано чи пізно.
— Краще пізно! — зауважив Забіні. — Будь ласка, не квапте мене. — Закусив нижню губу Блейз акуратно всипав в казан останній інгредієнт. — Я не роблю помилок, як і Ви, але це мене, — кашнянув хлопець, — трохи дратує.
Снейп лише підвів на хлопця очі, але всміхнувся чому Гаррі здивувався. Схоже професор і студент були в гарних стосунках, якщо навіть у таку напружену хвилину чоловік всміхався своєму учню. Проте Гаррі відверто дратували пусті балачки, в той час як Герміоні ставало гірше. Снейп розлив у дві колби зілля, наказав:
— Ти — містеру Ґріндевальду! — сам він підійшов до Ґрейнджер, підняв її голову, щоб розкрити дівчині рота і влити відвар. Він насуписвя, коли розгледів свої пальці на її потилиці. — Це допоможе, містере Ґріндевальде! — Він подивися на Гаррі, коли впевнився, що більшість зілля все ж опинилася в дівчині.
Стривожений патронус поглянув на Снейпа, взяв з рук Забіні паруючу колбу і випив одним ковтком.
— Не турбуйтеся, містере Поттере, ми не робимо помилок. Ми на Вашому боці. Ваш ворог Дамблдор.
***
Поодинокі, темні хмари купчилися, немов перекочувались одна через одну. Ясний, повний місяць розплостався на небі, засліплюючи сяйвом мерехтливі, тьмяні зірки. Молодий, біловолосий чоловік, що сидів у глибокому, зручному кріслі із кривою усмішкою розглядав нічне небо крізь скляний купол майстерні рідного брата. Втягнувши терпкий, смачний дим сигарети, яку тримав великим і вказівним пальцями, він голосно позіхнув не приховуючи нудьги.
— Кави, будь ласка, — Ґеларт замугикав вигадану ним мелодію, привертаючи увагу брата.
— Кава, — той, не відривючи зосередженого погляду від сувоїв на своєму величезному, дерев’яному столі, змахнув паличкою. — Пригощайся, я зараз звільнюся.
Маг криво всміхнувся. Щоб розім’яти спину, він вигнувся, потягнувся, а потім простягнув руку до начаклованої чашки духмяної кави. За той час, що Ґеларт чекав на брата, приміщення пропахлося кавою і сигаретами, які викурив. Він сьорбнув гарячого напою, машинально поправив темно-зелену заправлену хустинку, що заміняла краватку та пригладив рукою комір білої сорочки і такого ж кольору, як і хустинка, жилет. Знову зручно розмістившись у креслі і витягнувши ноги на кавовому столику, що стояв напроти, він вкотре, без цікавості, пробігся поглядом по знайомій кімнаті, яка освітлювалася лише трьома жовтими кулями, що ширяли над головою Артгарріуса. Хоч лабораторія, так називав її брат, і була просторою, проте Ґеларт не вважав її пристосованою до тих досліджень, які приводив Гаррі. Одне широке крісло в кутку, яке зараз займав Ґеларт, невисокий кавовий столик напроти; подалі стояли дві невисокі, але гарні, різьблені шафи з шухлядами, які замикалася без ключа і до них мав доступ тільки господар; далі невисокий, вигнутий по стіні купола, скляний стелаж з сувоями, книгами, щоденниками, які марно було розглядати, бо знову ж таки, господар зачаклував їх вміст від сторонніх очей; невеликий стіл з полицями, захаращений флаконами з порошками, травами і дивним приладом з купою трубок вигнутих в різні сторони, на який Ґеларт не звернув особливої уваги. Та блондин знав напевно, що під величезним столом посередині, де зараз працював Гаррі, знаходилось ще одне приміщення. Що там зберігав брат, Ґеларт міг тільки здогадуватися, але розумів, що саме там Гаррі проводить свої кращі досліди і зберігає зразки своїх творінь. Що робиться в таємній кімнаті, хлопець ніколи не бачив, але уява намагалася змалювати найгірші та найзахопливіші картини.
Ґеларт подивився на брата різнокольоровими очима. Той стояв зосереджений, вдивляючись в сувій очима, що палали збудженням від відомого тільки йому відкриття. Розпатланий чуб впав на окуляри і це робило погляд чарівника ще більш шаленим. Всього кілька хвилин тому Ґеларт намагався зрозуміти, що зображено на сувої, але це виявилося марною справою, бо жодна знайома йому анатомія людини чи тварини не підходили під «малюнки» і креслення Гаррі.
Крива, зверхня посмішка Ґеларта майже не змінилася, але очі не стали приховувати братської любові до єдиної істоти у світі, яку він дійсно любив і якою дорожив. Тільки Гаррі був тією людиною, заради якої Ґеларт щиросердно скористався б воскрешаючим даром Смерті.
Зробивши останню затяжку, після якої недопалок зник, хлопець перекинув ногу на ногу і тихо загиготів, коли зосереджене обличчя брата скривилося в огиді і він відірвав від сувою шматок, який згорів, лиш маг заворушив губами. Всередені грудей відчувалося тепло, йому подобалося спостерігати за Артгарріусом, хоча він і розумів, що той допустив його у свою лабораторію, лише тому, що займався тим, про що Ґеларту можна було дізнатися. Гаррі відкинув голову назад, голосно зітхнув і запустив пальці в волосся.
— Для мене честь знаходитися в твоїй лабораторії, — відповів з посмішкою хлопець, — якесь дивне слово. Це щось по-маґлівськи? — Коли Гаррі засміявся Ґеларт закотив очі і скривився.
— Так. Як і твої сигарети. — З такою ж посмішкою зауважив Артгарріус, коли повернувся до брата обличчям та почав відкочувати рукава чорної сорочки. — Завдяки їхнім винаходам я вдосконалююсь швидше, а ще я вивчаю хімію. — Він почухав гладко вибрите підборіддя. — Знаєш, це… цікаво і буде корисно, — закивав головою хлопець, погоджуючись сам із собою.
— Тобі більше не подобається розчленовувати маґлів і магів? Ти перестав цим займатися? — Ґеларт опустив ноги і поставив на столик чашку з недопитою кавою. Змахнувши паличкою, він начаклував крісло напроти і жестом запросив в нього Гаррі. Слідом на столі з’явилися дві склянки з рідиною бурштинового кольору.
— Я отримав згоду на подальші експерименти з їхніми тілами. Але не будемо про це. — Маг присів у крісло, полегшено зітхнув, подивися на зім’яті рукава сорочки і знову їх відкотив.
— Наш бісів татко сконав і тільки тобі вистачило розуму поховати його. Без дослідів над його тілом? Чи я чогось не знаю? Якщо що, то я не проти, брате.
— Я думаю, батько здогадувався, що його діти, в яких втілені дари Смерті, не будуть схожими на нормальних, хай і найталановитіших магів, — зауважив Гаррі. — Проте, ні. Я не торкався його тіла. — Він застібнув верхні гудзики сорочки, дістав з кишені чорних брюк білу хустинку і протер нею окуляри.
— Варто було покоперсатися в ньому, можливо ти побачив би щось незвичне. Батько уклав угоду зі Смертю. Вона надала йому дари, які втілилися в його синах, а сам він залишився без жодного дару. І погодься, сам він був посереднім магом. Не бачу логіки в угоді, в якій не має особистої вигоди. — Ґеларт замовк, його лице перекосилося у злобі. — Та дратує мене інше! Що просив він, а розплатимося з Нею ми!
— Я швидше погоджусь з тобою. — Кивнув головою Гаррі і взяв одну зі склянок. Він обожнював дар, яким наділила його Смерть, але тривожився про те, що прийдеться віддати натомість і чому батько нічого не отримав від Смерті.
— Наша покійна мати була сильною відьмою. Можливо, батько намагався зачати досконалого мага.
— Проте дари Смерті не втілені в одній людині. А контракт зі Смертю він заключив ще до народження Редмонда. І той отримав лише один дар. Смерть знала, що нас буде троє. Про яку досконалу людину ти говориш?
— Ти відкрив портал між світами, між живими і мертвими, власноруч створив патронуса, і ще багато чого, про що я ще не знаю. — Він вказав на кімнату, що знаходилась під ними. — Як татко не поділився з тобою інформацією про угоду? — Ґеларт не збирався приховувати свого знервування.
— Ти допоміг мені, це завдяки твоєму дару я привідкрив, — виправив його Гаррі і подав брату іншу склянку, — портал. Наш батько нишком мав своє на умі. Я його улюбленець, але говорив він зі мною стільки ж, скільки і з вами. І не треба його недооцінювати.
Ґеларт зробив ковток, причмокнув від насолоди та роздратування все ще відбивалося на його обличчі.
— Хоча ти й найталановитіший серед нас трьох. Та найкращий дар дістався нашому старшому брату-байстрюку Монді.
— Редмонд не любить, коли його так називають. — Гаррі зробив ковток зі своєї склянки і ледь помітно скривився.
— Байстрюком чи Монді? — вишкірися Ґеларт. — О, я чув як ти називав його Король Лір. Хто це? Певно знову щось зі світу маґлів. Терпіти не можу нашого Монді. Він заздрить моєму дару воскрешати і тобі, саме тобі, але не твоєму дару.
— Він не байстрюк, він наш старший брат, нехай і від іншої жінки. — Рішуче заперечив Гаррі. — Першої дружини нашого батька.
— Наш Монді ненавидить тебе. Ні! — Ґеларт подався вперед і ткнув вказівним пальцем, на якому красувався масивний перстень, у сторону Гаррі. — Він хоче зжерти тебе. Ти не бачиш, як він крадькома дивиться на тебе, як виблискують божевіллям його очі. Він хоче зжерти тебе живцем.
— Редмонд не ненавидить мене, мій Дар невидимки його не вабить. Бути в тіні це не його покликання. А щодо моїх талантів. Редмонд не дозволить заплямувати свою репутацію моїми талантами. Він радше зречеться мене.
— Ти все-таки наївний, Гаррі.
— Я знаю, що ти так не думаєш, брате. — Він вказівним пальцем поправив окуляри на переніссі, зробив ще один ковток і коли склянка спорожніла, потряс нею, вимагаючи, щоб Ґеларт повторив.
— Ти бісів дипломат, — маг начаклував ще по одній порції. — Він щось задумав. Я тобі кажу, він зжере тебе. — Занервув чарівник.
— Я не помру!
— Ти винайшов еліксир безсмертя? — поцікавився Ґріндевальд.
— Я не помру, — Гаррі впевноно подивися в очі Ґеларта, наче знав якусь таємницю, відому тільки йому. — І, сподіваюсь, ти теж. Не найближчі кілька років. — Він намагався пожартувати. — Твої сили мають відновлюватись, твій дар висмоктує їх з тебе.
— Я теж хочу виділитись. І світ знатиме про мої досягнення, а не здогадуватиметься, як про тебе, хто такий цей таємничий містер Поттер, — він знову вказав пальцем на брата.
— Я ціную твою щирість. — Ласкаво всміхнувся Артгарріус. — Але Гаррі Поттер — це мій талант, а Артгарріус Ґріндевальд — це один з магів-братів, якого обдарувала Смерть стати невидимим в потрібний момент.
— Чому найобдарованіші не мають жаги до влади і визнання?
— Не люблю натовпу навколо себе. Натовп потрібно вести і надихати, а я некрасномовний та жадібний, бо натхнення я залишаю лише собі, — зверхньо всміхнувся Гаррі. — Ось цим, — він обвів сяючими очима свою лабораторію, — і тільки цим я живу. Моє справжнє життя — це магія.
— І та дівчина. Вона дорога тобі, — промовив Ґеларт. Його тішило, що лише з ним Гаррі поділився своїм захопленням.
— І ти, брате.
***
Гаррі прийшов до тями, коли почув відчайдушний, сповнений розпачу крик, який змінився протяжним стогоном горя. Він різко розплющив очі. Перед ним двоїлися постаті Герміони і Забіні. Він сперся руками на холодну траву і підвівся. Колючий вітер тріпав волосся і приводив до тями швидше, допомагав прочистити голову від туману спогадів. Різкий поштовх і він опинився у обіймах Герміони. Він відчув, як її пальці торкаються його обличчя. Гаррі закліпав очима і відповів Герміоні, що все добре, коли вона спитала. Снейп був правий, Герміона повернулася до свого колишнього, звичного стану і від полегшення, Гаррі обійняв дівчину і притиснувся губами до її маківки. Він перевів погляд на Забіні, який сидів на землі і прикривав рукою рот, вдивляючись в рудоволосу жінку, яка обіймала Снейпа за шию. Професор нерухомо лежав на землі, розкинувши руки. Здалося, що він в щось вдивлявся скляними очима. Незнайомка знову заголосила і тільки тоді патронус здогадався, що чоловік мертвий.