Наступного дня, на уроці трансфігурації, Герміона намагалася зосередитися на лекції. Не дивлячись на жестикулюючу Макґонаґалл, що чітко й без краплини роздратування вже втретє пояснювала Фініґану, як важливо бути зосередженим під час промовляння закляття, вона знов і знов поверталася очима до вчительського столу, де вчора вона стояла з Гаррі. Не треба бути мудрагелем, щоб зрозуміти, що патронус закоханий у неї. У голові все ще лунала симфонія його голосу та глибоких, уривчастих подихів, що здавлювали груди від хвилювання та захоплення.
«Це так… чудово відчувати все це всередині»… Якби він тільки знав, як у ту мить її власні почуття, що переповнювали серце, заважали дихати. Таке солодке збентеження від дотиків погляду зелених очей. Ніхто й ніколи на неї так не дивився - прямо, відкрито, з точним розумінням, чого хоче. З ніжністю, але без нав’язливого напору. Зовсім не так, як зазвичай дивляться недосвідчені, але нахабні підлітки. Під погляд Гаррі хотілося підставлятися, як кішці, що вигинається, під пестливі пальці господаря. І його красиве обличчя, що було так близько.
Кінчик язика мимоволі окреслив вологою губи, що так бажав пестити Гаррі. Внизу живота приємно залоскотало. Герміона мимоволі хитнула головою, часто заморгала, намагаючись прогнати ілюзію, що вимальовувала інший варіант розвитку подій, якби наважилась піддатись почуттю, а не розуму. Захотілося застогнати від досади, з’їхати вниз під стіл і забути про те, що вона найкраща в усьому, приклад для наслідування. Вона зробила глибокий вдих, випрямилася, кинувши погляд на дошку, машинально заскрипіла пером по пергаменту, переписуючи магічне заклинання.
Метушливі думки повернули її в недалеке минуле, продовжуючи завдавати ударів у серце дурним порівнянням. Герміона згадала свій перший поцілунок із Кормаком, а пізніше з Роном. Якщо після МакЛагена її нав’язливо переслідував запах солодкого сиропу від кашлю, то з Роном, незважаючи на захопленість ним і розуміння, що вона отримає бажане, дівчина чомусь розхвилювалася. Того вечора Грейнджер змогла зосередитися тільки на пухких губах Рона і його дії вміло заохочувати до поцілунку. Навіть у цьому її дисциплінованість змусила не розслабитися й насолодитися моментом, а зосередитися на хлопцеві. І це було ще гірше, ніж із Кормаком, той викликав хоч якісь відчуття, а Рон - нічого.
Смуток, що здавлював, нагадав те окрилююче відчуття, що виникало при торканні патронуса срібними губами кінчика носа. Якби в неї був другий шанс, чи піддалася б вона спокусі? І не захотіла б більшого від нього? Лише раз. Всього один лише раз.
Обурені очі МакГонаґалл, що вимагали уваги, повернули Грейнджер у сьогодення. Дівчина мутним поглядом подивилася на декана.
- Я готова, професоре! - ніщо не заважає їй залишатися найкращою і мати свої таємниці.
Після уроку грифіндорка підійшла до МакГонаґалл і перепитала, чи не згадала та, кого їй нагадав патронус, але професорка лише потерла скроні та заперечливо похитала головою, наче ці роздуми завдавали їй болю.
***
Залишок дня Герміона провела в бібліотеці за підручниками. На подругу, яка виправдовувалася і вибачалася, дівчина не сердилася. Зрештою все обійшлося, але те, як Гаррі та Джинні вдалося вийти з Виручай-кімнати, вона обговорить із патронусом.
Неприємність цього дня надав професор Снейп. Сьогодні він здавався особливо похмурим, вимогливим і дратівливим. Склалося враження, що він провів безсонну ніч у якійсь боротьбі й тепер особливо нагадував обурено каркаючого ворона. Темна мантія, як неспокійні води, здіймалася вгору слідом за різкими рухами рук. За кожну помилку він вираховував з кожного учня по десять балів, і до кінця уроку із Захисту від темних мистецтв навіть Герміона почувалася дурною, невмілою і пригніченою. Сердитися на декана Слізеріна вона не могла, адже всі причіпки Снейпа були більш ніж обґрунтованими. І коли, покинувши кабінет Снейпа, однокурсники не посоромилися вилаяти професора, Грейнджер не стримала пориву пожартувати, уточнивши, чи розуміють вони взагалі, з якого уроку вийшли, і що в майбутньому прогалини в знаннях із цього предмета можуть коштувати комусь життя?
Ближче до закриття бібліотеки, коли майже нікого не залишилося, до неї підсів Забіні. Рука ковзнула в кишеню, туди, де був флакон із кров’ю патронуса. Герміона знала, що слізеринець прийшов саме за цим.
- Добрий вечір, Грейнджер, - стримано привітався Забіні. - Усе вийшло? - він нахилився ближче до неї, чорні очі заблищали непідробним інтересом.
Не відриваючись від підручника, вона стиснула флакончик, що здавався намагніченим і таким особистим, наче це її власна кров. Юній відьмі всім серцем не хотілося розлучатися з частинкою Гаррі. Важкою рукою вона все ж віддала слізеринцеві обіцяне. Угода є угода. Тим паче оживити Гаррі вийшло саме завдяки підпільній справі Забіні.
- Грейнджер, поважаю розумних людей, у яких в голові завжди вирують думки, - не кривлячи душею, промовив Блейз, розглядаючи флакончик.
- Я теж, - Герміона підняла на нього очі. У роті пересохло. Її охопив раптовий напад паніки, їй катастрофічно не вистачало патронуса. - Ти відповіси мені, якщо я запитаю, для чого вона тобі?
Забіні вперся ліктями в стіл і, задумавшись, почухав підборіддя.
- Спочатку проведу дослідження, чи справді ця кров така особлива, як я думаю, а потім, може, й відповім на твоє запитання, Грейнджер.
Герміона скорчила гримасу, уїдливо подумавши, що ожилий патронус - це ж у порядку речей. Очі впилися в долоню Забіні, в якій він тримав флакон. Дуже небезпечно віддавати кров чужинцеві. Її заспокоював лише внутрішній голос, що підказував - розумний патронус сам погодився на це.
- Якщо буде, що відповідати, - усміхнувся Блейз і піднявся з-за столу. Лише на секунду затримавшись, він нахилився до неї. - Нікому не говори про те, що ти мені дала. Раптом доведеться знову щось обміняти в мене.
Нічого не відповівши, Герміона знову втупилася в підручник. Вона стиснула руку в кулак. Навіть із такою дрібницею, як флакон із кров’ю Гаррі, виявилося не так легко розлучитися. Настрій різко впав, ніби всю радість поглинув дементор. Вона навіть не була впевнена, що змогла б викликати патронуса за такого занепаду сил.
- Ти все ще тут, - хмикнув Рон, підсаджуючись до Герміони. - Хто це був? - він ухопився за кришку столу і відхилився назад, але лише побачив, як за слізеринцем зачиняються двері . - Забіні? Що хотів?
- І гадки не маю. Щось почитати, - збрехала дівчина, знизавши плечима. Вона опустила руки на коліна, відчуваючи втому після безсонної ночі й тугу за Гаррі. - Роне, - припавши йому до плеча, простогнала Герміона. - Я ідіотка!
- Герміона, ти чого?! Ти… Ти найрозумніша в усьому Хогвартсі! - він обійняв її і погладив по плечу.
- Я ненормальна! Я хочу того, чого не можна.
- І чого ж? Чи кого ж?
- Я занадто правильна! Ненавиджу себе! - Їй потрібна була людина, яка слухала, але не чула її. Рон для цього ідеально підходив.
- Гермі, - він хотів підняти її підборіддя, але вона відвернулася. - О, Мерліне. Тільки не кажи, що це хтось зі Слізеріна, - Рон знову спробував подивитися їй в очі й напоумити. Погляд ковзнув до дверей, за якими сховався Забіні. - Ти закохалася в слізеринця? - він скривився й похитав головою.
- Ні, звісно! Але це якась залежність, - вона охопила себе руками. Туга, що навалилася, сильніше проробляла пролом у серці. Герміона переконувала себе, що її почуття протиприродне, це те саме, якби Рон любив Коросту. Але це дурчсть порівнювати Коросту і Гаррі. Вона хотіла його.
- Я не уявляю, щоб ось так від когось залежати, - зізнався Рон. - Хоча я здивований твоєю стриманістю. Знаєш, кажуть, що «домашні дівчатка», коли вириваються із-під батьківської опіки, відриваються на повну, а ти не така. Твої коханці - книги! А це знаєш, як бісить, - усміхнувся хлопець.
Герміона ледве стрималася, щоб не відштовхнути його. Сильні руки утримували, Візлі вдавалося своєю дурною балаканиною відволікати її від гнітючих думок, але збентеженість не проходила.
- Батьки мене ні в чому не обмежували. Це мій вибір - бути зібраною і стриманою, Візлі! Упевнено йти до своєї мети! - упершись у нього суворим поглядом, відповіла Герміона.
Він розреготався і розтер її плече, немов зігріваючи.
- То чому ж із таким настроєм ти не візьмеш того, за ким божеволієш? - він хитро примружився.
- Тому що я все роблю правильно, - ті цілі ніколи не приносили їй душевних мук, завжди були практичними і досяжними, варто було лише докласти зусиль.
- Ти надто заморочуєшся через дрібниці. Живеш не сьогоденням, а прогнозами «що якщо…».
- Він би сказав, що кожен вибір складається з дрібниць. Саме вони ведуть до наслідків, - і тут вона була цілком згодна з Гаррі.
- Але не він зараз із тобою! Живи сьогоденням і ні про що не шкодуй. Ось я розлучився з Лавандою і ні про що не шкодую, - він прибрав волосся з обличчя Герміони, милуючись нею. Йому не хотілося, щоб дівчина думала про іншого парубка. - Тому що попереду багато чого незвіданого, - Рон нахилився до її вуха, торкнувшись кінчиком носа.
- Поцілуй мене! - випалила Герміона.
Погляд карих очей важкою хмарою тиснув на Візлі, тільки він не надав цьому значення. Його не хвилювало питання, чому вона попросила про це. Навпаки, це розбурхувало молоду кров. Вона просила про поцілунок його, а не того іншого хлопця. Нарешті Грейнджер проявила іншу емоцію, крім холодної стриманості.
Його не довелося просити двічі. Пухкі губи накрили стиснутий у вузьку смужку рот. Жадібно втягуючи дівчину в поцілунок, Рон обіймав, притискав до себе, вимагаючи відповідної ласки язика, але її не було. Герміона відсторонилася. Верхня губа пульсувала від укусу, а в грудях була порожнеча. Не те, не той. Експеримент із Візлі провалився.
Почувши невдоволений вигук позаду себе, Герміона відчула біль у потилиці. Розлючена Лаванда тягнула її за волосся, стягуючи з лавки.