Заціпенілими пальцями Герміона стискала магічне чорно-біле фото. Серце бентежно заходилося в грудях чи то від того, що вона бачила Гаррі чи то від попереджуючої записки про те, що вбивця патронуса поряд. В ній спалахнуло жахливе передчуття і скорботна впевненість, що вона втратить Гаррі.
— Гаррі! — пересохлими губами покликала дівчина. Хитнувши головою, вона згадала, що не використала закляття. Та Гаррі, вийшовши із срібно-блакитного туману, з’явився сам. Чаклунка помітила, що субстанція з якої був створений патронус втрачала прозорість і набувала більш чітких обрисів. Це стривожило ще більше.
— Моя люба володарко. — Усміхнено промовив хлопець. Побачивши стурбований та розгублений вираз обличчя дівчини, він наблизився, вдивляючись в очі. — Герміоно! — патронус швидко озирнувся, щоб впевнитись, що його пані нічого не загрожувало. — Повітря навколо тебе просочене тривогою. — Погляд впав на фото у її руках. — Ось у чому справа.
Шлейф сріблястого пилу потягнувся за хлопцем, коли він перемістився на ліжко і присів поруч із нею. Підібравши одну ногу під себе, патронус нахилився вперед, безпристрасно вдивляючись в своє усміхнене, радісне обличчя. Патронус перевів турботливий погляд на Герміону, його схвилювало не побачене фото, а стан дівчини в якому та перебувала і спробував пригорнути, обійнявши сріблом її плечі. Герміона шкірою відчула тепло, що йшло від Гаррі, наче від живої людини. Юна відьма занурилася у блідо-блакитні обійми, їй здалося, що вона сама оповилася магією і розчинилася у хлопцеві, перетворившись на безтілесну, магічну сутність.
— Ти надто розхвилювалась через це фото. — Він торкнувся прозорими губами її чола, — адже ми й так знали, що я пов’язаний із Гоґворстом.
— Мене схвилювало це. — Вона неохоче відсторонилася від безтілесного юнака і показала йому записку.
І те, що я відчула, коли взяла це фото до рук.
— Це ми також знали. — Спокійно промовив Гаррі. — Адже при перетворенні я казав, що був живий, — він промовчав, щоб не повторити «і був вбитий», чим засмутив би володарку. — Моя люба пані, — коли вона підняла на нього очі, патронус знову поцілував її чоло, скроню, вільною рукою торкнувся щоки заспокоюючи, — Мені здається, що я змінююсь. — Признався він. — У мене погане передчуття. Ми запустили вир невідворотних подій.
— Гаррі! — з острахом прошепотіла Герміона, стискаючи свої пальці, — Мені теж не спокійно. Забіні щось знає, ще й це фото і записка. — Вона не шкодувала, що оживила Гаррі. Проте ця записка і фотографія породили в ній самій лякаючі передчуття. — Розумієш, що це означає! — не вгамовувалась Герміона, — що вбивцею може бути будь-хто з викладачів… і навіть Дамблдор. — Понизила голос Ґрейнджер.- І дивись, — вона вказала на костюм в якому був зображений Гаррі і чоловік поряд з ним. — По тому як ви вдягнені, можу припустити, що це фото двадцятих, тридцятих років. Якби тебе не вбили, тобі було б близько ста двадцяти років. МакҐонагал, пригадала, що десь тебе бачила. А я знаю трьох викладачів, які були б твоїми ровесниками. Вона в тому числі.
— І Дамблдор також, — пошуткував Гаррі, на що дівчина насупила губи. — Підозрювати можна кожного, але не обвинувачувати без доказів, моя прекрасна пані. Такі костюми-трійки були на піку популярності в тисяча дев’ятсот двадцять дев’ятому. Ось, — патронус усміхнувся, ніби далекі спогади повернулися до нього, — жилети з шалевими відворотами. А подивись на ці оксфорди. — Вголос засміявся Гаррі. Він зручно вмостився на ліжку в позі лотоса. — Я придбав їх у маґлівському магазині взуття «Поттер і Табос».
Він вдоволено замовк, розглядаючи чоловіка поряд. Здавалося, тривога спала і Герміона замилувалася сяючими очима Гаррі. Їй стало цікаво, яким він був тоді, у тисяча дев’ятсот двадцять дев’ятому.
— Хто він? Ти пригадуєш.
— Певно так, — розгубився Гаррі. — Схоже ця людина була мені дорога. Ніби сонячні промені визирають крізь щільні хмари, так само і з пам’яттю.
Герміона сумно всміхнулася, адже вважала, що Гаррі міг би прожити життя сповнене звичайних радощів і почуттів, робота в Міністерстві магії, можливо у нього була б сім’я, дружина. Вона невпевнено хитнула головою, уявляючи його в обіймах іншої жінки. Егоїстична думка, що Гаррі мав належати тільки їй, поглинула Ґрейнджер, змішуючи кохання з хіттю та жадобою.
Ти тільки мій, Гаррі.
Очі хапалися за звабливі, любі риси обличчя хлопця. Почуття, власницьке та жагуче, поступилося почуттю ніжному та жаданому — надати і віддати.
Гаррі відвів очі від фотографії, повернувся до дівчини і так само поглядом змальовував контури її вроди. Він наблизив до неї своє обличчя і зашепотів.
— Я тільки твій, Герміоно!
Димчаті пальці торкнулися щік чаклунки, в ніжному повільному дотику опустилися до шиї, знову піднялися до вилиць, і сховалися у густому, хвилястому волоссі. Віддавшись почуттю, Герміона нахилилася вперед, вдавлюючи долоні у м’яке ліжко, вона прикрила очі, розкриваючи вуста, потягнулася за ефемерним поцілунком і відчула дотик примарних губ. Під шкірою пульсувало задоволення від повільної насолоди, яку дарував Гарі. Серце наповнювалося жаром, що шаленими іскрами відбивалося в сонячному сплетінні.
— Я відчуваю тебе, Гаррі. Так шалено калатає серце! — зашепотіла Ґрейнджер.
— Я кохаю тебе, Герміоно! Моя прекрасна володарко! — так само, щоб не сполохати ніжного почуття всередині, зашепотів патронус, цілуючи її.
Він думав, що якщо смерть зробила його безсмертною сутністю і милостиво подарувала Герміону, то він нічого не хоче знати ні про свого вбивцю, ні про своє минуле, ні про тих, хто колись був у його людському житті. Нехай в його новому житті буде тільки вона, а в неї буде довге життя. В голові промайнула думка, що для нього Герміона завжди буде важливіша за будь-що і будь-кого, навіть за нього самого.
***
Опісля, чаклунка та її патронус, знову повернулися до розмов про фото та записку. Особливу увагу затримали на трьох викладачах, які народилися на початку двадцятого століття, були однолітками та навчалися у Гоґвортсі. І якщо все життя директора було під пильним наглядом громадськості та кожен крок висвітлений у «Щоденному віщуні», то про МакҐонагал та Слізнорта достовірних відомостей було дуже мало.
Суворий батько Мінерви МакҐонагал не міг прийняти магічний дар майбутньої професорки і декана Ґрифіндора. Ходили плітки, що священнослужитель Роберт МакҐонагал знущався над дружиною і єдиною дитиною, намагаючись очистити відьом від сатанинської сили. Він зачинив дружину у божевільні при монастирі, де вона згодом померла. З малолітньої доньки намагався вигнати диявола та одного разу під час так званого екзорцизму загинув сам. Що було з дівчинкою у період між його смертю та усиновленням достовірно не відомо, та ходили чутки, що маґли, які були сусідами родини, хоч і боялися дівчинку та все ж знущалися над нею, як над бездомною собакою, і звинувачували у вбивстві доброчесного батька. Дозвіл на навчання у Гоґвортсі надала опікун Мінерви, її троюрідна тітка по матері, і дівчинка приступила до навчання у дванадцять, а не у десять років.
Про Слізнорта Ґрейнджер нічого цікавого не дізналася, окрім того, що той був ліпшим другом Дамблдора і вони разом навчалися. Підозри викликала його пристрасть колекціонувати таланти своїх обдарованих учнів. Та наскільки їй було відомо, всі його підопічні були живі.
В голові прокручувалися різні моменти, які почалися відбуватися з нею і Гаррі після його перетворення на людину: запахи, які вони відчували знаходячись поруч один з одним, вона — хвої, він — японської вишні. І хто такий Король Лір? Це Гаррі мав прізвисько шекспірівського персонажу чи так прозвали когось іншого? Визначитися з відповіддю чому саме Король Лір, було важко, бо у баладі підіймалося безліч тем, пов’язаних з персонажем. Дві дочки-зрадниці страчені, молодша загинула. Втративши все, він збагнув хто насправді його любив і дорожив ним. Король Лір той, що є на початку п’єси і в її кінці, це дві різні людини. Та все ж, вони з Гаррі схилялася до думки, що це щось особисте. Чому маг здобув прізвисько Король Лір? Що хотіла вкласти в нього людина, яка називала іншу ім’ям Короля, що збожеволів?
Герміона і Гаррі зійшлися на тому, що треба погодитись на співпрацю із Забіні. Хоч Ґрейнджер недолюблювала та остерігалась пихатих слізерінців, та все ж син чорної вдови зміг допомогти їй оживити патронуса. Іншого вибору у неї не було. Блейз був найкращим зіллєваром та підпільним володарем рідкісних магічних інгредієнтів, який збував свій товар у межах школи.
Йдучи до Великої зали, вона сподівалася, що застане Зібіні там і не помилилася. Затишне приміщення освітлювалося свічками, за довжелезним столом невеличкими, тісними групками сиділи підлітки. Лише декілька юних магів знаходились окремо, старанно обклавшись книжками і сувоями, ніби відгороджуючись від галасливих однолітків. Та все ж першокурсники, що за кілька тижнів мали стати другокурсниками все ще займали кінець столу, не наважуючись змішатися зі старшими товаришами. На чолі столу сиділа компанія Малфоя. Видно було, що гордовиті слізеринці розмовляли стримано, лише криво всміхалися та зверхньо оглядали інших студентів. Блейз Забіні був у товаристві своїх однокурсників та вирізнявся ще більшою пихатістю і зверхністю. Хлопець ніби спостерігав за своїми однолітками, а не спілкувався з нами на рівних. Повільно видихнувши, вона пішла через залу, навіть через сім років навчання її дратували Малфой та його друзі.
Вона підійшла до Джині, яка разом зі своїми друзями-ґрифіндорцями розмістилася недалеко від Малфоя. Візлі подобалося їх допікати своєю присутністю та голосними розмовами, особливо Нотта і Паркінсон. Вона не боялася і зневажала їхню компанію і, можливо б, дозволила собі і своїм товаришам зайняти місце на чолі столу. Та все ж поступалася випускникам-слізеринцям, бо її неповаги до старших студентів не зрозуміли і засудили б інші, навіть старшокурсники рідного ґрифіндору. Проте дівчина була певна, що наступного року вона буде сидіти на місця Малфоя.
Герміона перекинулася декількома словами із подругою від якої дізналася, що сьогодні професорка МакҐонагал відмінила всі заняття, бо занедужала. Співчутливо кивнувши головою, вона крадькома зустрілась поглядом із Блейзом і майже непомітно кивнула йому головою у бік бібліотеки.
Щоб слізеринцю не довелось її довго шукати, вона пройшлася вздовж стелажів, що проглядалися при вході у бібліотеку. Дівчина не знала, скільки хвилин так бездумно вешталася, задерши голову догори, вдаючи пошуки потрібної книги. Ґрейнджер не сумнівалася, що Блейз помітив її жест і зрозумів, що їй він нього потрібно. Вона почала втрачати терпіння, коли той нарешті з’явився. Він пройшов повз неї, запрошуючи сховатися подалі від цікавих очей.
— Доброго вечора, Ґрейнджер. — Посміхнувся Забіні, впевнено вдивляючись у очі ґрифіндорки, коли вони зайшли за дальній стелаж завалений старими книгами, які майже не читали. — Вирішила ще раз перевірити скільки юнаків на ім’я Гаррі навчалося у Гоґвортсі? Ким був за життя твій патронус? — він не без задоволення втягнув носом п’янкий аромат кориці і деревини.
— Я знаю, що без особових справ учнів це марно. — Зізналася вона.
Блейз вдоволено кивнув. По самовпевненому вигляду слізеринця, вона здогадалася, що той володів інформацією, якої не було у неї.
— А що як його взагалі звали не Гаррі? — Герміона стисла губи. Вона часто думала, що як Гаррі назвався не своїм ім’ям, а ім’ям людини, яка для нього багато значила.
Гаррі, — подумки покликала вона.
— Мене звали і звати Гаррі, — зашепотів їй на вухо невидимий хлопець. Вона спиною відчувала його поряд.
Звісно Забіні це припущення не сподобалося, про це говорив його зверхній погляд і невдоволено скривлені губи.
— Невже я знаю більше, ніж ти про свого патронуса? — всміхнувся хлопець. В усмішці не було єхидства чи знущання. Він не збирався приховувати бажання вразити Ґрейнджер.
Герміона повільно вдихнула. Вона визнавала, що кров Гаррі справді могла дещо розповісти слізерінцю про патронуса.
— Тримай себе в руках, моя мила пані! — зашепотів Гаррі. — Він дуже розумний. Проте, не візьме менше, ніж дасть. Він зацікавлений в тому, щоб стати твоїм спільником.
— Ще одна угода. — Впевнено промовила Герміона.
— Тепер мені потрібна плоть патронуса. Шматочок шкіри.
Від обурення, Герміона витріщилася на нього, хотілося вчепитися в обличчя Забіні нігтями і вирвати з нього шматок плоті.
— Погоджуйся! Я маю достовірну інформацію про твого патронуса. — Натхненно зашепотів Забіні. Інформація якою володів юнак була мізерною, проте значущою. — До всього цього я скажу тобі його справжнє ім’я.
— Погоджуйся! — зашепотів Гаррі.
— Ні! — відповіла вона. — Не дозволю завдати тобі болю. Вона відчула, як Гаррі, підбадьорюючи, обійняв її за плечі.
— О! То патронус тут. Погоджуйся, Ґрейнджер! Бо я справід знаю хто він.
Вона намагалася тримати себе у руках, хоча зуби скрипіли від обурення.
— Один сантиметр всього-навсього. — Забіні ризикував, провокуючи ґрифіндорку. Він бажав угоди з Ґрейнджер, але не міг опуститися до того, щоб благати її про це. Хоча, якщо дівчина не здасться, він таки піде на поступки, щоб отримати бажане.
Питати для чого йому шкіра патронуса було безглуздим, бо Забіні не відповів би. Почувши тверду згоду Гаррі, вона крізь зціплені зуби промовила.
— Тоді ти не тільки розкажеш мені про нього все, що знаєш, але й допоможеш оживити його знову!
— Домовились! — він простягнув їй руку. Забіні зрозумів, що бажання дівчини оживити патронуса знову стане головною заставою, яка не дозволить їй порушити угоду. І коли вона потисла його долоню, він із захопленням промовив. — Твого патронуса звали Гаррі Поттер. Він був дивовижним, надзвичайно талановитим молодим магом. Чаклуни, що володіють темною магією розповіли про чутки, що нібито Гаррі Поттер проводив експерименти, які вважалися протиприродніми і забороненими. Один з таких експериментів — власноруч створений тілесний патронус. — Блейз зробив паузу, прошепотів одними губами. — З живого маґла.
— Якби він був таким талановито-небезпечним, про нього б зберіглися хоч якісь статті чи згадки. Я ніде не зустрічала інформації про Гаррі Поттера. — Перебила його ошелешена Ґрейнджер. Їй не хотілося вірити в будь-що, що могло заплямувати патронуса в її очах.
Далі Забіні говорив напівпошепки.
— Через його усамітнений, замкнутий спосіб життя відомості про нього залишились тільки у вузьких колах чарівників. Після раптового зникнення містера Поттера, Міністерство магії бездоганно попрацювало над тим, щоб про нього забули і перетворили на особистість, якої насправді, начебто, не існувало. — Слізеренець замовчав, виглянув з-за сталажу, хотів впевнитись, що ніхто не підслуховує і знову зашепотів. — Це його кров вказала напрямок в пошуках мага. — Блейз промовчав про те, що йому ще вдалося взяти з крові Гаррі і як застосувати. — Я такого ніколи не бачив! Поттер в прямому сенсі створював магію. Вона наче була його невід’ємною частиною, він і був магією. Наче її втіленням! Розумієш? — Забіні вдивлявся за її спину, хотів на власні очі побачити не патронуса Ґрейнджер, а містера Поттера.
У вухах дзвеніло, думки путалися і скаженіли, Ґрейнджер не могла усвідомили, що чує правду. Герміона крутнула головою, вона намагалася розгледіти Гаррі, хоч він залишався невидимим, проте вона відчувала його поряд. Що зараз було на душі патронуса вона могла тільки здогадуватись.
— Він зник безслідно. Я думаю, що це не випадково. — Знову повторив Забіні. — А потім, з’явилися чарівники, слава яких затьмарила містера Поттера. І про нього перестали говорити. Можливо, Поттер сам себе перетворив на патронуса. Так би мовити, щоб убезпечити себе. Це все, що мені вдалося з’ясувати. Поки що. Тож, коли оживимо містера Поттера? І я отримаю плату за дві свої послуги? — без збентеження спитав Блейз. Бачачи розгублений вигляд Ґрейнджер він відповів. — Що ж, обміркуй те, що почула. І моя порада, думай кому довіритись та просити поради. З тобою поряд не просто патронус, Ґрейнджер, а один з найталановитіших магів. Моя шана, пане Поттере! — Забіні, в знак поваги, кивнув головою.
Коли задоволений собою слізеринець пішов, Гаррі звернувся до дівчини вже у звичній йому подобі.
— Тебе це налякало?
— Я не сказала б. — Відповіла Герміона. Вона подивилася на хлопця в якого була закохана, їй не вірилося, що він міг завдати комусь шкоди. Та ще більше вона не розуміла, що відчуває, усвідомлюючи що перед нею талановитий темний маг.
— Можливо, коли я згадаю себе і своє минуле це роз’єднає нас. Що якщо я жахлива людина?
— Гаррі, — вона наблизилася, спробувала торкнутися хлопця, — подумаємо про це, коли знайдемо цьому підтвердження.
***
Втомлена від важких думок і роздумів Герміона наближалася до спалень ґрифіндора. Та раптом вона почула голос професора Снейпа. Її надзвичайно здивувало те, що декан слізеріна перебував у крилі ґрифіндорців. Похмурий чоловік наказ дівчині швидко йти за ним. Ґрейнджер це насторожило, але заперечувти вона не посміла. Вийшовши у коридор, що йшов до директорської вежі, вона прикрила очі і зціпила зуби, відчуваючи, що на неї чекає серйозна розмова. Біля величезної кам’яної горгульї, що сторожила кабінет директора, її чекав надзвичайно стурбований і знервований Дамблдор, що стрімко наблизився.
— Професор МакҐонагал сказала, що впізнала вашого патронуса, міс Ґрейнджер. — Директор навис над ґрифіндоркою, не даючи їй змоги зробити крок назад. Його очі болісно вдивлялися в її.
— Професоре, будь ласка, — промовив Снеп, ніби стримуючи директора.
— Він Ґріндевальд! — не стримався від гірких почуттів Дамблдор. — Хтось у цій школі знає, що ваш патронус це Артгарріус Ґріндевальд, старший з двійні Ґріндевальдів. — Професор не втримався на ногах і повалився на кам’яну підлогу, шукаючи опори. Снейп ледь встиг підхопити його під одну руку, приголомшена Ґрейнджер під іншу. — О, Мерліне… невже в нього справді був єдинокровний брат. Мерліне… Мерліне… — Дамблдор схопився за серце, важко і голосно задихав. Сіде, довге волосся збилося, впало на чоло, створюючи завісу пред очима.
— Ґрейнджер, кличте лікарку! Негайно! — зашипів спантеличений Снейп.
Герміона, завмерла на місці, бо не могла зрозуміти про кого говорив Дамблдор. Всього декілька хвилин тому Забіні повідомив, що її патронус Гаррі Поттер, а тепер професор протиречив слізерінцю. Почути, що Гаррі — Ґріндевальд було гіршим, ніж те, що він міг бути темним магом Поттером. Коли Снейп повторив наказ, вона кинулася вперед. І довірившись ногам, бо в голові купчилися думки, що важкою хмарою затьмарювали розум, бігла до лікарняного крила.
Щойно вона відчинила двері, закричала:
— Мадам Помфрі! Професору Дамблдору зле!
Герміона помітила її і Слізнорта. Вона знову покликала мадам Помфрі і стрімко наблизилася до неї та напівдорозі завмерла. З ліжка, що стояло в кінці кімнати піднялася заплакана, бліда мадам Помфрі, відкриваючи вид на здавалось мирно сплячу МакҐонагал. Професор Слізнорт, що стояв поряд, схилив голову в жалобі. Професор МакҐонагал, з блідим, всохлим обличчям і синіми губами, лежала мертва.
— Зараз директору я потрібна більше. — Стримуючи сльози розпачу, відповіла лікарка. — Де він? — зашвидила вона.
— Біля свого кабінету… — Ґрейнджер ковтала повітря, відчула як шлунок скручується у вузол, а в очах темніє.
— Не дивись, дівчинко! — ласкаво промовив професор Слізнорт, відвертаючи дівчину. — Її більше немає з нами. — Він шмигнув носом і інтуїтивно притис Герміону, втішаючи.
І тоді, вона була вдячна, що професор був поряд, бо не відчувала землі під ногами.