— Ненавиджу тебе! Ненавиджу! Змія! — Лаванда сильніше вчепилася у волосся Герміони і щосили тягнула на себе. Дихання збилося, крізь зціплені зуби вилітала слина, а почервоніле від люті обличчя здавалося лусне від роздираючих емоцій.
— Відпусти! — кричала Ґрейнджер. Сльози навернулися на очі, потилиця нещадно пекла. Дівчина намагалась вивернутися і дотягнутися до рук колишньої подруги.
Рон обхопив Браун і сильно стиснув зап’ястя.
— Лавандо, ти геть здуріла! — шипів він, намагаючись розчепити пальці ґрифіндорки.
— Стерво! — вона знову потягнула на Ґрейнджер і коли та скрикнула від болю, врешті відпустила. — Буде тобі наука! Нічого цілувати чужих хлопців.
— Я вже не твій хлопець! — Обурився Рон і все ще міцно утримував її.
— Скажена! -— підвелась Герміона і стискаючи зуби, повернулася до Лаванди.
Браун порадував розтріпаний та пригнічений вигляд Ґрейнджер і її перекошене від болю обличчя.
— Ти хотіла мого хлопця! Паскуда! — волала Лаванда струшуючи важкими, довгими кучерями. Їй і зараз подобалося притискатися до тіла Рона, поки той не відсторонився від неї.
— Я не твій! — Він смикнув її.
Герміоні було соромно перед подругою, через те, що вона поцілувала Рона, щоб не думати про Гаррі. Візлі їй не потрібен. Боліли вже не пасма і не потилиця. Болем заходилося серце.
— Мій! Він мій! — горлала розлючена Лаванда. — Не віддам!
— Я хочу не його! — в розпачі вигукнула Герміона. — Не його! — вона прокричала ці слова їй в обличчя. І махнувши рукою, втекла геть з бібліотеки.
Ґрейнджер хотілося сховатися, щоб ні з ким не зустрічатися і не говорити. Швидко рушаючи коридорами, вона вийшла у двір Часової вежі. Нащастя там нікого не було. Дівчина сіла під розкидистим гіллям грушового дерева і опустила голову на коліна.
Холодний вечірній вітер ранньої весни викликав дискомфорт і тремтіння. Вона щільніше загорнулася в мантію, скрутившись клубочком. Серце обійнялося тугою, сльози затуманили очі, нарешті вона визнала своє бажання.
Я така дурна! Ти мені потрібен, Гаррі. Я сумую за тобою. І хочу твоїх поцілунків.
— Моя люба пані! — Спокійний, водночас сповнений турботи голос, розрізав гнітюче холодне повітря.
Здавалося, що й сльози завмерли і перестали бриніти на віях, а холодний вітер перестав пронизувати кісти. Внутрішній розпач, мов вщухла гроза, повільно полишала розпечене тугою серце. Герміона повільно підвела очі туди, де як їй здавалося знаходився Гаррі.
— Герміоно.
Чи можна стільки ласки та ніжності вмістити в одне ім’я, щоб зачаклувати біль, витіснити всі думки? Срібне марево патронуса набуло бажаного дівочим очам обрису. Він наблизився до неї, вдивляючись в її обличчя турботливим, трохи занепокоєним поглядом. Присів навпочіпки і димкою невагомої долоні торкнувся щік та увібрав пальцями її сльози. Герміона завмерла, але серце закалатало у грудях від полегшення і радості, що хлопець поряд.
— Вибач моє нахабство, але це вище за мене! -— мовив обережно патронус, — Я відчуваю, що тебе щось пригнічує. Не міг чекати твого поклику, я просто відчув, що маю бути тут.
Він сів навпроти неї, зручно вмостившись на холодній, ще тьмяній після зими землі. Очі вдивлялися в красиве обличчя чаклунки.
— Що тебе так засмутило, моя люба володарко?
-— Я … — вона випрямилася та відчула сором від того, що збиралася розповісти Гаррі. Але патронус був єдиним з ким вона хотіла говорити.
Ґрейнджер розповіла про те, що сталося між нею та Лавандою, і чому це сталося. Гаррі слухав уважно і Герміона не могла зрозуміти, що в цей час відчував хлопець. Він опустив голову лише раз, коли вона розповідала про поцілунок із Роном. Мабуть, їй хотілося викликати в ньому ревнощі, та перш ніж вона зрозуміла, що це безглуздо, слова вже зірвалися з її вуст. Промовчала дівчина тільки про те, що хотіла б поцілувати його, а не Рона.
— Я нічого до нього не відчула, Гаррі. Не відчула, бо… — вона в’їлася в нього поглядом, дихання перехопило.
Скажи, що ти зрозумів, Гаррі.
Патронус не відривав від дівчини очей. Він здогадувався, що вона намагалася сказати, але чекав на її відповідь. Проте вона мовчала.
— Я ж тобі казав, що Візлі тобі не підходить, — всміхнівся він.
— Не підходить, Гаррі, зовсім не підходить. — Посміхнувшись відповіла Герміона та здригнулася від холоду.
— Дозволиш торкнутися тебе? Я дещо вмію. — Після того, як Гаррі став людиною, він відчув, що має набагато більше сил та вмінь.
Він нахилився ближче до дівчини і вона просто не могла відмовити, бо погляд Гаррі брав у полон своєю рішучістю і впевненістю, й вона погодиться на будь-що, що запропонує ефемерний хлопець.
Зараз мені здається, що це я належу тобі, — подумалось Герміоні.
Вона лише кивнула головою, так і невідвівши погляду від очей Гаррі. Патронус торкнувся пальцями її шиї, на мить прикрив очі. Те місце, де відчувався дотик Гаррі. запульсувало теплом, і далі, мов током, усе тіло наповнилося жаром та силою. Подих Герміони перехопило від якоїсь магічної ейфорії, розум затуманило легкістю, а за нею ясністю і уривком якихось спогадів, пов’язаних з Гаррі.
— Містер Поттер! — видихнула вона, посміхаючись.
— Хто? — з усмішкою перепитав він, коли прибрав руку від шиї дівчини.
Вона спробувала перехопити його руку, та лише змазала срібний пил, з якого зітканий Гаррі.
— Я лише твій, моя пані! — він простягнув до неї руку і їх пальці зустрілися, якимось чином відчуваючи одне одного.
— Гаррі, -— тихо мовила Герміона, — я шкодую, що не поцілувала тебе! -— Вона опустила очі, бо здавалося, що шалене биття її серця відобразиться у її очах. — Я хотіла цілувати тебе. Рон — це…
— Я хочу лише тебе! — Він намагався піймати її погляд, щоб вона побачила в ньому щирість слів. Як сильно калатало його власне серце, що здавалося гулом віддавалося у височінь небес.
Це, певно, кохання?
—Гаррі..Я така дурна, — сльози знову виступили на її очах. Вона намагалася стиснути його пальці.
— Ні! Ти правильно розсудила: кохати патронуса — протиприродньо.
— То ти знав? — її щоки почервоніли, вона намагалася сховати обличчя у долонях. - Я жахлива!
— Ти далекозора, моя люба Герміоно! -— Він торкнувся її рук і дівчина це відчула. -— Не смій про щось жалкувати!
— Поцілуй мене, Гаррі! -— вона линула вперед до нього, так близько, що могла б сама поцілувати його.
Патронус з насолодою торкнувся її губ. Він всім своїм безсмертним серцем бажав, щоб дівчина відчула його губи і ті почуття, що він мав до неї.
Герміона відчула тепло і як лагідно пестять її губи. Перехопило подих, стало зовсім жарко, вона посміхнулася. Ефемерний юнак і дівчина надто близько один до одного сиділи навколішках на все ще промерзлій землі і відчували відлуння своїх сердець у всьому тілі. Вони не помітила, як над їх головами розквітла заспана гілочка грушового дерева. І не помітили як за ними спостерігає чарівник.
****
Вона знала, що про вчорашню сварку з Лавандою вже ходять плітки, але їй чомусь до того було байдуже. Нарешті всі колибання позаду - вона закохана у патронуса. А що їх чекає у майбутньому - буде видно. Герміона Грейнджер все одно залишається кращою ученицею і за три місяці випускницею Хогвартса. Все інше - дрібниці.
— Ґрейнджер! — покликав її Забіні, наздогнавши у коридорі.— Як там твій ефемерний покровитель? — він взяв її під лікоть і відвів у куток, подалі від зацікавлених поглядів.
Вона подивилася на нього з-під лоба. Він озирнувся і зашепотів їй на вухо.
— Я дещо дізнався про твого патронуса! — його очі блищали, він вдивлявся в очі Ґрейнджер, немов намагався влізти в її думки.
— Здивуй мене! — так само прошепотіла Ґрейнджер, спантеличена його божевільним поглядом.
— Я здивую, а ось що я отримаю навзаєм? — те що Забіні мав якусь цікаву інформацію вже не позбавляло сумнівів. — Не дивись на мене так. Я син чорної вдови і напевно знаю, що поглядом не вбивають, — засміявся він, бачучи погляд ґрифіндорки.
— А за те, про що ти дізнався?
— Саме тому я кажу це тільки тобі, — серйозно відповів Блейз, — ти не маєш це обговорювати ні з ким! Взагалі! Твій найкращий друг на цей час — я!
— Справді? — вона не збиралася так швидко повірити Забіні.
— Коли обереш мене, тоді і поговоримо! Я не жартую! І про це , — він покрутив пальцем вказуючи на себе і неї, — теж нікому не кажи.
Він розвернувся і пішов.
— Забіні, повернись! Я пожартувала!
— А я ні! Коли вирішиш -— приходь! Але спершу подумай!
— Забіні!
Він приклав вказівний палець до рота, наказуючи щоб вона мовчала, до голови, щоб подумала. Те, що вона побачила у погляді Блейза насторожило і змусило замислитись. Їй хотілося знати про Гаррі все і особливо те, що міг сказати слізеринець. Але тепер, вона могла лиш кивнути головою і дати собі час, щоб згодом повернутися до Забіні.
***
Наступний день видався вдалим. Особливо враховуючи, що суворий професор Снейп насідав, проте заохочував Ґрейнджер і у ґрифіндорців з’явилися додаткові бали. Її засмутило лише те, що Забіні також заробив для Слізерина бонуси і наполегливо ігнорував Ґрейнджер.
Говірка Джіні намагалася розговорити подругу, при цьому не згадуючи інцидент з Лавандою. Візлі було цікаво, що змушувало очі Герміони то блищати, то впадати у якусь задумливість. Проте Ґрейнджер мовча.
Вже у своїй кімнаті, поки нікого небуло Герміона вирішила почитати декілька розділів з зіллєваріння і потім вже зустрітися з Гаррі, коли більшість ґрифіндорців розійдеться по кімнатах. Вона відкрила підручник і побачила вкладений у нього конверт. Вона здивовано розглядала його та все ж наважилась відкрити, вирішивши, що швидше за все там будуть якісь погрози від Лаванди. Та Ґрейнджер убезпечила себе прочитавши закляття проти прокльонів. Коли вона відкрила його і струснула його вміст на ліжко, з конверту вилетіла обірвана фотографія і коротка записка. Зацікавлена, вона взяла фотокартку й мало не обомліла. На живому фото вона побачила як усміхнений Гаррі, одягнений у костюм, повертає до когось голову і усміхається тому, хто його обіймає. Руки затремтили, перехопило дихання.
— Ти справді був живим…
Вона розгорнула записку і пробігла очима:
Хто мене вбив? І кому ти розкажеш про це фото? Думай уважно, бо може ти довіришся не тому?А вбивця поряд.