Кото сиділа поряд з Хаято у ванній кімнаті. Вони сміялись, коли згадували нещодавні події.
— Слухай, а чому ти уникаєш дітей? — питає Хаято та з цікавістю дивитись на Кото.
— Розумієш…Я хочу побудувати кар’єру…Та і не думаю, що готова до того. щоб виділяти час на дитину, або тим більш не одну, — тихо відповіла Кото.
— Правда?… – тихо уточнив Хаято і поправив прядку волосся Кото за вухо.
Хлопець відчував особливе тепло в серці. коли дивився на дівчину.
— Так…Саме тому я і не проти була розійтись з Коічі-куном…Оскільки…Він просто хоче трьох дітей, але не враховує всього, що стоїть за вихованням, — Кото нахмурилась.
Хаято обережно проводив пальцями по волоссю дівчини.
Після короткої тиші Кото раптово заговорила:
— Хаято-кун, знаєш…Я бачу в тобі потенціал. Ти якщо постараєшся станеш хорошим батьком, хоча б непоганим… — голос її прозвучав тихо, вдумливо. — Твоя дружина ще мені дякую скаже! — різко викрикнула Кото.
Хаято розсміявся.
⟪Цікаво…Кото-сильноз дивується, якщо я захочу одружитись саме з нею….Напевно, поки не буду казати⟫
Кото відвела погляд із нову замовкла, опустивши голову на груди хлопця. Вона мовчки слухала його серцебиття, яке пришвидшилось і нагадувало хвилювання.
⟪Дуже погано,…Якщо він закохався⟫