Хаято йшов поруч з Кото. Дівчина спокійно дивилась на небо, яке розфарбувалось в рожеві та помаранчеві кольора. Вся природа готувалась до зоряного нічного неба.
— А що від тебе цей куратор хотів? — цікавиться Хаято і уважно оглядає Кото.
— Нічого такого…Мені здається, він сує ніс туди, куди не треба, — тихо відповіла.
Вона направлялись додому, поки Кото різко не зупинилась і не намагалась завернути іншою дорогою.
— Що ти робиш? — Хаято підняв одну брів і ледь стримано запитав дівчину.
— Треба піти подалі…Там колишній… — крізь зуби відповіла Кото.
— Заспокойся…Колишній значить колишній… — Хаято зітхнув і взяв Кото за руку.
Вона розгублено подивилась на Хаято.
— Кото-чан, давно тебе не бачив, — з дружелюбною посмішкою каже Коічі.
⟪Він себе поводить як звичайний хлопець⟫, — Хаято закатив очі.
— Так… — тихо відповіла Кото. — Сатанака-кун…
— Як добре, що і таким як ти дають другий шанс, — доброзичливо казав Коічі. Хаято відчував, які кепкування та глумління над Кото приховані за напускною доброзичливістю.
— Такі як Кото? Які? — Куріхара нахмурив брови і міцно стис руку дівчини.
— Га? А ти не проти? Бракована. З такими батьками завалити цей іспит було неможливо, — продовжив Коічі, якого помітно нічого не збентежило.
Хаято різко відпустив руку Кото, очі спалахнули неприхованим гнівом, пальці захрустіли від розминки.
— Зати свій писок, добре? — голос Хаято стал трохи сиплуватим, коли схопив за комір Коічі. Він тільки підняв руку, щоб нанести удар, але відчув як, Кото схопила його.
— Хаято-кун!..Залиш його…— майже крикнула Кото.
Хаято завагався, але повільно відпустив Коічі.
— Скажи дякую. що моя дівчина милосердна, — зауважив Куріхара.
Коічі кашлянув в кулак.
— А Швидко ти знайшла цього неадеквата.
— Слухай, Ти Сатанака-кун, не з твоїми балами вилікуватись. Ти ледь свої пятдесят дев’ять балів із ста набрав, — вже Кото ледь стримувала гнів.
Хаято просвистів.
— Ну, ми пішли, ⟪Раді⟫ були тебе бачити. як там тебе. — сказав Куріхара, взявши Кото за руку, дійсно змінив напрям, аби вже не бачити її колишнього.
⟪Окей, є випадки, де добре, що вони розійшлись⟫, — зітхнув Хаято та озирнувся, коли бачив як силует Коічі ставав все меншим та меншим.