Розмови про сталкерів

— Шо там твій стрьомний сталкер?

Голос від довгого мовчання сів, довелось прочистити горло та повторити репліку ще раз. Інтонації були за крихту від того, щоб вважатись розсердженими. Він намагався втриматись у своєму звичному саркастичному амплуа, але це був впевнено не його день.

— Ти про кого?

Зустрічне запитання заставило Му Ціна відірвати погляд від паперового стакана з, як завжди, неправильно написаним іменем та перевести його на хлопця поруч. Каву — гарбузове пряне лате — Му Цін вже давно випив та чекав на Сє Ляня, той ніяк не міг впоратись зі своїм ерл ґреєм.

— В тебе їх декілька? Оце ти популярний, звичайно.

Очі навпроти іскрили бісиками, у Му Ціна перехопило подих. Кожного разу він забував, наскільки Сє Лянь вродливий, і кожного разу його накривало все новими гранями усвідомлення. Волосся юнак вирішив сьогодні не заплітати, тож ним вільно грався вітер, з-за коміра розстібнутої зверху сорочки виглядали ідеально окреслені ключиці, засукані рукави не приховували сильні навіть на вигляд передпліччя, стегна обтягували світлі джинси — ось вона, довершеність у людській формі.

— …не сталкер. І, до речі, не популярніший за тебе: ти просто не помічаєш тих поглядів, повір мені.

Му Цін заставив себе зосередитись не тільки на рожевості уст, але й на словах, які ці губи намагались донести. Мозок мимоволі відмітив, що «стрьомного» Сє Лянь чомусь не заперечив. Маленька, але перемога. Втім ранкова сцена, де Хва Чен, широко всміхаючись, запропонував Сє Ляню його улюблені солодощі («зовсім випадково завалялись»), коли проходив повз їх класну кімнату («зовсім випадк…»), а Сє Лянь приязно погодився скуштувати, ніяк не полишала голову. Друга частина репліки пройшла повз, перед внутрішнім взором досі стояв шкільний коридор.

— Якщо ми зовсім випадково побачимо його по дорозі додому, то ти більше не зможеш стверджувати протилежне.

— Але нам наче не по дорозі? — очі Сє Ляня всміхались. Він нарешті відставив охололий чай в сторону. — А він живе десь поруч, напевно тому я так часто його зустрічаю, ні?

Нитка надії висковзувала з Му Цінових рук. Буденно сказане «нам не по дорозі» боляче різонуло серце, остаточно отруюючи наступні слова тупим роздратуванням.

— Проєкт? Література? Це тобі про щось говорить?

Сє Лянь хихотнув, задумався, несвідомо прикусив губу. Не було схоже, що він образився, але всередині Му Ціна все одно почав закручуватись клубок бентеги.

— А якщо ми обманемо очікування «сталкера» та підемо до тебе додому? І я думав, що ти робитимеш проєкт з Фен Сінем.

— Забагато думаєш.

— Який ти сьогодні злий.

Му Цін глибоко вдихнув. Справді. «Якщо вибісити Сє Ляня, стане тільки гірше; якщо вибісити…».

— Значить, ти таки погоджуєшся, що він сталкер?

На цей раз Му Цін боявся дивитись на друга, боявся, що перегнув палицю, але вдіяти нічого не міг — його язик часто був значно швидшим за раціональне мислення. Пауза затягнулась, він встиг вже кількасот раз пожалкувати про сказане, помолитись відомим та невідомим йому богам, розтривожити й без того неспокійне кубло думок, щоб врешті почути:

— Я тебе обожнюю, — і радісний щирий сміх. На плече Му Ціна опустилась рука, стиснувши його. — Можемо до мене, якраз ні батьків, ні Ці Рона не буде.

Сє Лянь першим підвівся, забираючи обидва стакани та шукаючи неподалік смітник. Му Цін не міг одразу повірити у почуте, збуджене одкровенням тіло відмовлялось виконувати свої функції, лишалось лише зачаровано глядіти на спину друга. Той озирнувся, очікувально підійняв брови та кинув:

— Йдеш?

Му Цін послухався. Вони не зустріли Хва Чена, хоча це був чи не єдиний раз, коли Му Ціну справді хотілось його побачити. Можливо, тоді вдалось би переконати Сє Ляня у справедливості звинувачень? Але ні, обставини були категорично проти, а насмішкуватий тон, яким нагородив Му Ціна хлопець допоки вони розташовувались в його кімнаті, стверджував про нерозуміння ним серйозності ситуації:

— Бачиш? Ніяких «хваченів» у кімнаті та навіть на вулиці, я в безпеці.

***

Робота застрягла, проєкт потребував фінальних правок та вичитки, але жоден з хлопців не хотів цим займатись. Втомлені після шести уроків та пари годин штудіювання біографії Джойса, вони розляглись на килимі й ліниво перекидались мемами та коментарями.

— А якщо я скажу, що тобі не слід хвилюватись через Хва Чена? — Сє Лянь підвівся, фраза прозвучала серйозно, без тіні недавнього сміху.

Му Цін не міг продовжувати бесіду, дивлячись знизу вверх, тож йому теж довелось сісти. Він сперся спиною об ліжко та насторожено насупився.

— Як мені припинити хвилюватись, коли справа стосується тебе? Хва Чен придурок.

Дурний день, дурний язик, дурні щоки, що вже почали червоніти, дурний-дурний Хва Чен. Дурний він сам, бо навіщо говорити речі, від яких точно стане ніяково?

— Не на тому концентруєшся. Тобі — наголос, — не варто перейматись.

— Що ти?…

Рука Сє Ляня лягла поверх руки Му Ціна, а сам він опинився підозріло близько, коліно торкнулось коліна. «Надто близько», — панічно билось у голові.

Але більше нічого. Пройшла секунда, дві, три, п’ять… Наче Сє Лянь давав час Му Ціну заспокоїтись, прийти до тями. Зробити вибір? Му Цін був готовий сидіти так вічно. На килимі, в чужій кімнаті, слухаючи тіки годинника та спокійне дихання. Після миті спантеличення прийшло дивне задоволення: він досі не розумів, що коїться, але шкіру долоні поколювало, а всередині розпочинав вирувати буревій емоцій, досі надійно захований та заборонений.

— Ти помиляєшся, — нарешті порушив тишу Му Цін, в голові у нього паморочилось, а в горлі пересохло. — Я завжди буду тривожитись, якщо мова йде про тебе.

Сє Лянь зітхнув. Його пальці ледь вагомо пробіглись вверх по передпліччю Му Ціна, ще дужче електризуючи шкіру та наповнюючи простір між ними фізично відчутною напругою. Му Цін забув, як дихати. Це точно відбувається з ним? Сил думати про сталкерів та інші неприємності цього дня не залишилось, скоро їх не зостанеться навіть на те, щоб піднятись та пройти до виходу. Ноги вже давно перетворились в желе, а Сє Лянь продовжував гіпнозувати, не відводячи очей від палаючого обличчя Му Ціна, та рушити всі очікування.

— Дурниці. Гайда краще…

«Так справді краще», — встиг подумати Му Цін, перш ніж остаточно провалитись у сюжет одного зі своїх сновидінь.

Вони цілувались. Враз стали неважливими і літературний проєкт, і ранкова сцена з її дратівливо широкими посмішками. Тільки м’які губи, нерозуміння, куди діти носи та руки і відчуття ейфорії від усвідомлення, що між ними відбулось дещо важливе. Розпущене волосся лоскотало підборіддя, у нього так і хотілось заритись пальцями, погладити потилицю та притягнути хлопця ще ближче.

— Братику!

Крик з першого поверху стрімко ввірвався у їхній тендітний затишок та на друзки розбив всю інтимність. Му Цін відсахнувся, до кінця не вірячи у реальність того, що відбулось, але заціловані та почервонілі губи Сє Ляня слугували найкращим підтвердженням.

— Ці Жон, — пхинькнув Сє Лянь, переводячи подих. — Доведеться перерватись, при ньому про сталкерів не поговориш.

— Але ми повернемося до… цієї розмови?

Губи Сє Ляня залишили невагомий відбиток на кінчику носа Му Ціна, а сам він змовницьки підморгнув.

— Обов’язково.