Темна вода в краю храму, куди немов текло все з підземної течії стала немов густішою.
Загадкова Леді А читала невідомою старою мовою, де багато було шиплячих та хриплих звуків.
Земля затремтіла а вода пульсувала від центру.
Чіхая озирнулась та стиснула губи, махнула рукою до Юргена, який сидів сховавшись за великою вазою. Чоловік одразу визирає та біжить в напрямі до Нацуї, якого вивели, тримаючи руки зв’язаними.
Мічіє дуже швидко стукнула палицею Юргена і той втратив свідомість.
Чіхая відкрила рота, її обличчя скривилось від розчарування і невимовного здивування.
⟪Все дуже погано⟫, — подумала вона і легенько хлопнула долонею об свого лоба.
Леді А відволіклась, земля третмтіла сильніше немов от от почне розвиватись на частини аж до ядра.
Чіхая швидко приховала за холодним виразом обличчя, що хоч якось причетна до усіх неврахованих подій. Вона взяла стару товсту книгу, немов щось в ній шукала, але тільки Мічіє відвернулась то різко нанесла удар. Жінка похилого віку впала, вронивши палицю і відпустивши Нацую.
Хлопець різко розвернувся і притиснув руку Мілк до її спини.
— Опа, попалась, дитинка, — жартома мовил Нацуя.
— Нахаба! Ти хоч не втратив глузд хто я!? — крикнула обурена Мілк.
— Вибач! — сказала Чіхая,та стукнула Мілк тою ж книгою до втрати свідомості.
Нацуя доволі бережливо опустив ту на підлогу поряд з Мічіє.
— А тепер розв’яжи мене, — запанікував Нацуя.
— Ха… — Здивувалась Чіхая.
— Якого біса?! — кникнула Леді А. повіяв сильний вітер, який наче з мутної води вирвався. Погляди Нацуї та Чіхаї прикуті до неї. Невідома сила вирвалась з невеличкого водоймища та схопила жінку, затягнувши до себе.
Земля затремтіла все сильніше, а замість мутної води утворився водоворот з чистої світлої енергії.
Юрген повільно піднявся.
— А що відбувається? — тихо питає він.
— Ніфіга собі, ти живий, круто, — Нацуя радіє та плескає по плечу чоловіка. Юрген здивовано дивиться на хлопця.
Поряд з водоворотом з чистої енергії з’явився образ до болю в серці знайомий для Чіхаї.
— Мама… —тихо прошепотіла дівчина і подивилась куди вказує це прекрасне марево. Чіхая побігла вперед до виру.
— Я так понял туди треба, побігли, — Нацуя хапає Юргена за руку і біжить вслід за Чіхаєю.
***
Чіхая зніяковіло читала велике меню в кафе. Сучасний легкий одяг їй пасував, і навіть там вам додала рис більш традиційних і старовинних, як яскравий макіяж з червоною підводкою під очима.
Нацуя позіхнув та подивився в сторону.
Ледь не в сяючій аурі сидів молодий чоловік з блакитними очима, коротким червоним волоссям та гладкою шкірою під носом та на підборідді.
— Ну, що обрала, чим поласувати? — грайливо питає чоловік.
— Юрген! — обурено каже Нацуя та стукає чоловіка легенько по голові.
— Я не знаю, до чого я менше звикла до всього нового чи те що той безхатько виявився таким… таким… — Чіхая задумалась, перед тим як закінчити фразу.
— Гарним? — в сподіваннях з яскравою посмішкою сказав Юрген.
— Набридливим… — зітхнув Нацуя.
— Так, — Чіхая вказала пальцем на Йошімуру.
Юрген ображено надув губи.
Нацуя посміхнувся і покликав офіціанта. Зрештою, він так і не дізнався в чому така важливість для дивного та забутого села. Але може то і на краще, не виявитись Довіреним притоці — то неймовірна вдача. Ніхто вже і не дасть правильну відповідь.