По спині Нацуї мурашки пройшлись. Величезний храм, який здавався центром буття для жителів селища — здавався йому абсолютно лякаючим.
Хлопець різко зупиняється і відстає від Чіхаї. Перед ним стояла жінка з темним, чорним волоссям, з легким відтінком червоного. Невідома миттєво розчинилась в повітрі.
⟪Так і знав, що це місце прокляте⟫, — подумав Нацуя.
***
Мічіє пильно слідкувала за служінням у храмі, і такий же погляд не зводила з Нацуї.
Парубок озирався на жінок, які знаходились в храмі. Жоден погляд не давав спокою. Мілк зустріла особливо холодним поглядом, немов скляним.
Нацуя різко завмер, холодок пройшовся по спині. Йому не подобався водоворот з темної води, де у вирі крутились черепа.
⟪Це вже якесь хворе поклоніння… Нахріна?⟫ — парубок не ступив і кроку вперед.
— Я повинен звалити з цього проклятого села, — Нацуя прошепотів дуже тихо, ледь ворушив губами.
Чіхая кивнула.
***
Покої в храмі виглядали рзокішно, але нагадували золоту клітку.
⟪Тут навіть вікна немає, відчуваю себе в’язнем⟫,
— зітхнув хлопець.
Над його ліжком з’явилась загадкова жінка, яку бачив раніше.
— Ви хто? — тихо питає.
Вона мовчала, але щось було в аурі спокійне, турботливе і знайоме.