Ти…?

Суботній ранок був просто чудовим. За вікном радісно співали птахи, ще раз повідомивши жителів про теплі дні, які багато хто чекає. Легкий вітерець обережно пестив обличчя молодика, паралельно граючись із рудими пасмами. Запах ранкової кави заповнював весь простір, наповнюючи його відчуттям того самого комфорту і спокою. Палаюче сонце нещадно обпікало своїм світлом ледь привідкриті очі. 

На кілька секунд світ здався білою плямою, яка була ніби спалах яскравого світла, що рветься заповнити собою все. Після кількох не дуже вдалих спроб розплющити очі, хлопець почав приходити до тями. Відчуття м’якого ліжка нагадувало шовкове море, яке так й прагнуло поглинути у своїх приємних, теплих лапах. Це змусило його дозволити собі трохи довше поніжитись у цій атмосфері.

Але мозок почав розуміти, що щось не так. Повністю  розплющивши нажахані очі, рудий  зрозумів, що квартира, в якій він опинився — не його. Потім прийшло ще одне усвідомлення — він без одягу. Паніка накрила величезною хвилею питань, які поки точно залишаться без відповіді. Швидко вистрибуючи з ліжка, він миттєво зазнав поразки від ну дуже, дуже сильної  головної болі. Було відчуття, ніби хлопця відгамселила купка амбалів, які безжально били в найчутливіші частини бідної голівоньки. Але це не завадило ще раз спробувати свої сили в боротьбі з болем. Цього разу вийшло набагато краще. Потроху рухаючись, юнак почав шукати свої речі, паралельно згадуючи події минулої ночі. Дім, пропозиція Каї випити, бар, один шот, потім ще кілька і… порожнеча.

Намагаючись проаналізувати ситуацію, Аякс почав оглядати кімнату. Стіни, кольору слонової кістки, гармонійно поєднувались із бежевою підлогою, що нагадувала колір кави й молока. Килим, який ніжно гладив стопи, розташовувався посередині кімнати, трохи заходячи під ліжко. Воно, у свою чергу, було майже біля панорамного вікна, яке безпосередньо слугувало пробудженню. Кілька горщиків з квітами, ім’я яких Аякс, на жаль, не знав, стояли відразу в декількох місцях. Підлога, полиці, фаршировані книгами, робочий простір — це все було у різноманітних рослинах. Ледве почавши розглядати дубовий стіл, юнак почув стук у двері.

— Можна увійти?

Голос, який щойно долинув з-за дверей, був таким же, як ця кімната. Затишний і теплий, він ніби занурював в теплу воду, яка пахла деревиною і корицею.

— Ем… Так, мабуть? — невпевненно промимрив Аякс. 

Двері тихо відчинилися і явили рудій голові те, що ховали. А ховали вони  високого брюнета, довге волосся якого недбало спадало на плечі і деякі пасма, в цьому світлі, виглядали ніби справжнісіньке золото. Його молочна сорочка була застебнута кількома ґудзиками, але все ж відкривала доступ на досконалі ключиці, а рукава, закатані по лікоть, показували прекрасні сильні руки. Було б злочином не помітити темно-коричневі класичні штани, які елегантно підкреслювали довгі ноги незнайомця (як виявилося, не тільки їх…).

— Ти впорядку? — м‘яко запитав брюнет. 

— Так, але голова дуже влучно нагадує мені, що найближчим часом пити я не буду. До речі, — Аякс зніяковів. — А де це я? І… Кхм. Хто ти?

— Ти у моїй квартирі, в Лі Юе. — все таким ж оксамитовим голосом говорив хлопець. — Мене звуть Джонлі. А ти, як я розумію, Аякс Тарталья, все правильно?

Серце рудого молодика миттєво впало до п’ят. Не може бути. Ні, не він. Ні, ні, ні. Це не може бути його дратівник №1. Але страх виявився вірним. Перед ним стояв найкращий студент університету, де навчався напівголий хлопчина. Тарталья хотів перевершити цього вискочку, але, ніби для розваги вищих істот, завжди був на другому місці.

Аякс був роздратований тим, що всі говорили про Пана Всезнайку, мільярдера, плейбоя, філантропа і бла-бла-бла. Всюди тільки й шепочуть про недоступного, красивого хлопця з відділу історії. Але, за щасливим збігом обставин, Аякс ніколи не бачив його зблизька, бо якби вони зустрілися, ворог точно був би в біді. 

Помітивши приголомшений погляд, Лі поспішив поянити. 

— Ти вчора сильно напився, і я вирішив допомогти тобі сісти у таксі. Але ти швидко виключився, тому твоєї адреси я так і не дізнався. Довелось везти тебе до себе. 

Трохи збентежено Аякс запитав: 

— А ми… ну… ми перес…

Не встиг він договорити, як був перебитий різким й ніяковим: 

— Ні! Кхм, твій одяг… — Джонлі трохи почервонів. — Мені довелось зняти його, адже він був увесь у багнюці. Коли ми сідали у таксі, ти зашпортався та полетів прямісінько у величезну калюжу. Я поклав штани та гольф до прання, але все вже сухе. Одяг у ванній.

Тарталья повинен був докласти великих зусиль, щоб не вдарити себе кілька разів за цю ганебну поведінку. У той момент він хотів стати листочком, який мирно літає по цьому смертному світу. Пилом, з мільярду такого ж пилу. Але точно не напівголим, досі п’яний хлопцем, який тепер, мабуть, виглядає як бездомний Михась, який завжди випрошує у Тартальї гроші на алкоголь. Повна невдача.

Хоч трохи приборкавши свій сором, він відповів: 

— Мені справді шкода. Я, мабуть, приніс багато клопоту. Чи можу я якось відплатити тобі? — трохи по дитячому запитав той. 

— Ох, ні-ні! Все справді окей! — енергійно замахавши руками, Лі затараторив. — Мені нічого не потрібно. 

Трохи подумавши, він ніяково добавив: 

— Хіба що одягнись. 

                                                            ***

Початок навчального року завжди асоціюється з чимось новим і не завжди приємним. Для деяких це останній рік того, що здавалося безтурботним життям, а для деяких — початок зовсім невідомого етапу. Але в будь-якому випадку нікуди не втекти. І Тарталья це розумів. 

Аякс впевнено рушив до свого нового другого дому на наступні кілька років - університету гуманітарних і природничих наук Лі Юе. Це був один із найкращих університетів у всій країні. Туди мріяв потрапити майже кожен, але вдалось це зробити мало кому, бо місця були обмежені. На щастя, фортуна обернулась до Тартальї та Каї, найкращого друга, вірним боком. Хоча, відверто кажучи, діло було не лише у вдачі. Кожен з них надзвичайно багато працював для того, що б навчатись там. І ось, вже другий рік поспіль, ці двоє насолоджувались студентським життям на повну. 

Хлопці познайомились на вечірці для першокурсників. Після того, як Кая виграв у Тартальї в бірпонг, але замість пива у чарках була горілка, рудий зрозумів, що знайшов ідеальну кандидатуру на роль умовного брата. Ці два негідники одразу знайшли спільну мову. І через місяць пошуків пригод на свою дупу, вони вирішили орендувати квартиру разом. 

Рішення з‘їхатись разом було досить шкідливим. Постійне пияцтво, бурхливі вечірки до ранку, люди, що ділили ліжко лише одну ніч. Все це було початком дорослого життя. Воно тривало кілька місяців, залишаючи за собою смак молодості і щастя. Але почалось навчання, тому довелося приборкати свою жагу і, нарешті, трохи змінити свій стиль життя.

Як тільки Тарталья дістався входу, то побачив, що на нього вже чекає синєволосий парубок, одягнений в широкі чорні штани і білу сорочку, яка, як і зазвичай, була розстебнутою майже до середини, що а ні трохи не турбувало Каю. Привітавшись, вони разом попрямували до приміщення, де у них мала бути пара.

Розсівшись по місцях, молодики побачили незнайомців, що зайшли до зали. Вони, мабуть, такі ж студенти, але з іншого факультету.

— Цікаво, що вони тут забули? — тихо поцікавився Кая. 

Тарталья промовчав, залишаючи свого друга без відповіді, знаходячи питання більш риторичним. 

Через кілька хвилин в приміщення зайшов неймовірно гарний хлопець. Аяксу було важко розгледіти його обличчя, але тільки одна аура, що віяла від цієї людини, сколихала кров і думки. Довге волосся, акуратно заплетене в низький хвіст, кремова сорочка, яка була зроблена, ніби виключно для нього, і, о боги, ці прокляті штани, що робили всі апетитні форми надто соковитими. 

Трохи загледівшись на цей твір мистецтва, він не помітив, як викладачка почала свій монолог. Нінґван (її ім’я) говорила про важливість співпраці, і раптом сказала:

— Тому, я й зібрала вас разом, що б ви навчились комунікувати між собою та познайомились з іншим факультетом. Адже судячи по результатам минулого року, у вас із цим біда. Назначаю вам груповий проєкт. 

Почалась хвиля шепоту, яка швидко переросла у легкий гул, але професорша митттєво присікла любі спроби бунту ,промовивши своїм владним тоном:

— Попрошу тиші. 

Коли всі вмовкли, вона продовжила:

— Теми ви зможете взнати після пари, вони будуть висіти на дошці. Ну а зараз, я зачитаю хто з ким у парі. 

Іноді Тарталья чув знайомі імена, але його не дуже хвилювали інші, адже він хотів чим худшіш дізнатись, хто ж цей «везунчик», що виявиться з ним разом. Він був зовсім не задоволений перспективою командної роботи. Все своє життя хлопця привчали долати все самотужки, і це настільки глибоко засіло всередині, що не було ні сили, ні бажання змінюватися. Як то кажуть «хочеш щось добре зробити — роби сам.»

І ось, врешті-решт, Нінґван дійшла до його імені. Той нагострив свої вуха, але Кая, який саме в цей момент вирішив поділитись із Аяксом своїм бажанням вийти до вбиральні, відволік парубка від його задачі, і Тарталья прослухав.

— Насеру твоїй матері! — завив молодик. — Кая, ну хіба саме зараз тобі потрібно було поділитись зі мною своїм бажанням відкласти купу? Я нічогісінько не почув! 

Далі викладачку він слухав у пів вуха, тому що всі думки були лиш про одне: «Як уникнути покарання за відмову робити спільний проєкт?». Звичайно, він знав, що нічого вже не вдієш, адже вся суть цього полягала в розвитку навичок командної роботи. Але все ж, він був засмучений тим, що йому доведеться покинути свою, роками збудовану, зону комфорту.

Нарешті пара закінчила, і студенти, диким натовпом, оточили список тем. Тільки один хлопець стояв на відстані, розмовляючи з Нінґван про щось своє. Це був той самий неймовірно привабливий юнак, на якого так задивлявся Аякс. Він здавався йому дивно знайомим, але той стояв спиною, тому швидко відкинувши зайві думки, рудий став чекати, поки всі розійдуться.

Більшість пішла, і Тарталья наблизився до дошки, шукаючи своє ім‘я.

— «Вплив історії на економіку і вплив економіки на історію». — ззаду хтось тихо констатував.  

Шепіт, який, викликавши за собою метеликів, що взялись бо зна звідки, обпік вухо, а табун мурах, що пробіжав по тілу, готувався покликати за собою ще один. Розуміючи, що це та сама тема, що й у Аякса, він обернувся і побачив того ж хлопця, який розмовляв з учителем. Це був Джонлі. Боги явно хотіли відігратись на долі студента найвитончинішими способами.

Швидко зібравшись до купи, парубок з награною гримасою процідив:

— Ти Джонлі?

— Так. — тепло посміхнувшись, промовив той. — А ти — Аякс Тарталья, все вірно?

« — Ха, а у нього напрочуд мила посмішка.» — промайнуло в рудій голові.

«— Стоп, що? — усвідомлення не заставило на себе чекати. — Мила? Яка до біса «мила»?! Цей чувак може бути ким завгодно, але точно не милим. Ноуп.» 

Власні думки не на жарт розізлили хлопця, що переросло в агресію, яку він так і не навчився контролювати. 

— Саме так. І знаєш, — продовжив Тарталья. — я не взахваті від того, що нам доведеться працювати в парі. Що мені загалом доведеться працювати з таким, як ти. Тому, ти робиш свою частину роботи, а я свою. Без лишнього контакту, зрозуміло?

Джонлі трохи здивувався такому розвитку подій, але в наступний ж момент посміхнувся найтеплішою посмішкою, яку тільки бачив Аякс, і сказав:

— Звісно. — і одразу ж добавив. - Але можу я взнати твій номер, що б узгоджувати деякі моменти?

Хлопець був здивований такою реакцією на свої неприємні слова, тому що кожен, хто натрапляв на роздратованного забіяку, або грубіював у відповідь, або замовкав, боягузливо підібгавши хвіст. Така відповідь ніби облила холодною водою, тому без роздумів, він дав партнеру по проєкту свій номер телефону. 

Після зустрічі з Каєю, вони пішли додому. По дорозі Тарталья розповів другу про свою іронічну долю, в результаті почувши, що той просто закохався у надзвичайно привабливі сідниці, що дуже хотілось оскаржити, але не виходило. Натомість, синєволосий молодик говорив нон-стопом про якогось Ділюка. Але це вже зовсім інша історія.

                                                        ***    

Настав вечір. Хлопці встигли приготувати вечерю та обговорити майбутнє Свято Морських Ліхтарів, що проходитиме в районі Лі Юе. Це була головна подія у цьому місті. Тисячі людей приходили на це святкування для того, щоб насолодитися надзвичайною їжею, яка відрізнялася особливим спектром різних смаків. Томлений свинячий суп з бамбуком, «Екстремальна рибалка», мигдальний тофу — всі ці страви викликали у справжніх гурманів захоплення, а у простих роззяв — бажання швидше набити своє черевце чимось смачненьким. Інші ж приходили на це свято з метою побути зі своєю половинкою у цій чарівній атмосфері магії та естетичного задоволення.  Тому, ажіотаж, викликаний цим, дуже навіть виправдовував свою значимість. Для Тартальї ж це було ще одним приводом повеселитися, тому такого значення як інші, він не надавав.

 Завершивши трапезу та розмови, вони вирушили до своїх кімнат.

 Лінуче лежачи у своєму ліжку, Аякс обмірковував, як грамотно подати інформацію в проєкті.  Від роздумів його відволік тихий звук повідомлення. Недовго думаючи, він дістав телефон і побачив повідомлення від невідомого номера.

——————————————————————

Невідомий 
21:24
Вітаю.
Прошу вибачення, що пишу в пізній час. 
Це Джонлі. Хотів би запитати про те, чи б могли ми завтра зустрітись? 
Так, я пам‘ятаю, що ти просив без лишніх зустрічей, але обдумавши це все, я дійшов висновку, що, все ж, деякі деталі потрібно обговорити. Особисто. 

——————————————————————

Тарталья драматично закотив очі і видохнув: 

— Так й знав, що з ним доведеться не легко.

Він швидко перейменував контакт на щось більш гідне і одразу ж відписав. 

——————————————————————

Скалка в дупі
21:24
Вітаю.
Прошу вибачення, що пишу в пізній час. 
Це Джонлі. Хотів би запитати про те, чи б могли ми завтра зустрітись? 
Так, я пам‘ятаю, що ти просив без лишніх зустрічей, але обдумавши це все, я. дійшов до висновку, що, все ж, деякі деталі потрібно обговорити. Особисто. 

21:26
Привіт. Добре, нехай буде по твоєму. У 18:00 чекатиму в кафе «Дві зірки»

 
——————————————————————

Полежавши ще трохи, той пішов спати. Сон снився дуже дивним. Про якогось всезнаючого бога та вечірні посиденьки з ним. Але на ранок Аякс уже забув про це.

                                                            ***

Сніданок пройшов максимально звичайно. Кая знову цілу годину зависав у ванній, зовсім не думаючи, що сусідові теж потрібен душ. Тарталья, як завжди, робив млинці, а ті, у свою чергу, були обмазані смачним малиновим варенням, яке Тоня так старанно робила з мамою.  Зізнатися чесно, він дуже сумував за рідними. Особливо сильно за братом та сестрою. Це були майже єдині промінчики світла в його не дуже райдужному житті. Через навчання довелося поїхати в кардинально інше місце, що зовсім не тішило старшого брата. Він практично відмовився від шансу на краще життя, але в останній момент Тоня відгамселила його і той, все-таки, погодився. Він знав, що їм це розлучення таке ж болісне, як і йому, але подітися нема куди.

Коли прекрасна принцеса вийшов із ванної, Аякс трохи здивувався. Кая, звісно, ​​любив прикрашатися, але щоби настільки… Вперше за довгий час він був за такого параду.  Сережки з невідомим синім каменем гармонійно підходили як волоссю, так і самому носію. Чорний гольф чудово наголошував на рельєфному тілі хлопця, особливо сильно виділяючи грудні м’язи. Декілька срібних ланцюгів ліниво звисали з шиї, додаючи якийсь шарм образу. Штани, що так чудово сиділи, були такого ж кольору, як і гольф. А весь лук закривав довгий чорний плащ з кількома глянцевими ґудзиками. Рудий помітив ще кілька кілець на пальцях та чорну оксамитову коробочку в руках. 

Тарталья здивовано підвів брови та запитав:

— А куди це наша хвойдочка зібралась? Ще й з якоюсь дивною коробочкою. Що, пропозицію робитимеш комусь? А як же я?! — роблячи вигляд, ніби зараз розплачеться, підлюка продовжив. — Я думав, що лише для мене ти робитимеш клізми, і лише я буду мати доступ до твоєї прекрасної дупці… 

Кая трохи насупився, а згодом збентежився: 

— Занадто, так…? Може зняти ці ланцюги? Чи не варто? А якщо одягти інше пальто? Чи, все ж, залишити це?

Альберих почав метушитись, нервово знімаючи з себе прикраси. Аякс ніколи не бачив друга настільки розгубленим.

— Хей, хей, хей. Тихо, тихо. 

Рудий різко підбіг до парубка та поклав йому руки на плечі, паралельно всаджуючи того до крісла. 

— Ти прекрасно виглядаєш. Ти завжди прекрасно виглядаєш. — Аякс обхопив лице Каї обома руками та продовжив. — Ти, хай тобі грець, найпривабливіший плейбой та альфонс якого я знаю. І повір, знаю я їх багато. — він узяв руки друга у свої, та збентежено глянув у око, яке було не закрите пов‘язкою. — У тебе все добре?

Альберих миттєво відвернув голову у бік, ховаючи свій сумний погляд, але рудий встиг побачити, як потроху збирались сльози. 

— Так, усе добре… Усе просто чудово. Я впорядку.  

— Ні, Кая, ти не впорядку. Ти можеш брехати мені, але хоч собі не бреши… Прошу. 

    
                                                    ***

Пари сьогодні тяглися нестерпно довго. Професор Кецін хоч і була молода, але у свої роки вже дуже багато досягла. Тому, її лекції були дуже цікаві. Але рудий студент слухав у пів вуха, адже голова була зайнята думками про майбутню зустріч. Ох, як сильно він не хотів туди йти.  Але вибору не було.

«— Треба трохи потерпіти. Всього-лиш два тижні.» — вмовляв себе Аякс. 

І ось, нарешті, тортури у вигляді монотонної лекції про економічні парадокси були завершені. Мляво крокуючи, хлопець попрямував у «Дві зірки». Сьогодні на зміні була одна з близнюків – власників цього кафе. Її звуть Люмін. Прекрасна дівчина на думку Тартальї. У них колись була коротка інтрижка, але в один момент обом це набридло, тому вирішили залишитися добрими друзями.

Коли студент зайшов до кафе, барменша радісно привітала гостя:

— Аякс! Невже це ти? — весело сказала та.

— Люмін! Давно не бачились!

Хлопець обійняв дівчину і запитав:

— А де Дайнслейф? Він ж завжди хвостиком крутиться біля тебе. 

Трохи почервонівши, та відповіла: 

— Ну… Він зараз готує мені якийсь сюрприз… — дівчина тихенько заторохтіла. — Я випадково побачила смс у телефоні Ітера. Але прошу, — ніби молячись, вона склала руки, і, глянувши так, ніби кіт із Шрека, продовжила.  — нікому не говори! Я не хочу псувати цей подарунок.

 - Ох, Люмі, звичайно!  — хлопець трохи обійняв її. — Мій рот на замку.

Аякс стиснув губи разом, і ніби закрив їх на ключ. Потім трохи замахнувся, і закинув його кудись далеко. Власниця кафе хихикнула. Потім вони ще якийсь час поговорили, і вона повернулася за барну стійку, а хлопець зайняв один із столиків і почав чекати.

Годинник показував 17:59. Тарталья вже почав злитися, думаючи, що той запізниться, але о 18:00 двері кафе відчинилися, і зайшов він. Такий ж прекрасний. Джонлі одразу помітив свого знайомого, тому попрямував до нього. Сівши на місце, новоприбулий з м’якою посмішкою привітав сидячого навпроти.

 — Доброго дня.

 — Привіт.  — трохи роздратовано відповів рудий.

 А потім, несподівано для себе, спитав:

 — Слухай, а ти завжди такий ідеальний?

Здивувашись, Лі почав сміятися. І, о боги, Аякс готовий був присягнутися, що ніде й ніколи не чув такого приємного сміху. Ніби мед, що розтікається, огортав його, залишаючи відчуття затишку і спокою.  А очі… Це були два неймовірні камені корляпису, які відливали золотом, і, здавалося, світяться. А коли Джонлі подивився, як здалося Тартальї, просто в душу, мільйони мурах і метеликів почали свій ніжний вальс, до якого приєдналося і серце, все швидше і швидше нарощуючи темп. З кожною секундою, з кожним новим звуком, він відчував, як щось усередині шалено б’ється.

 — Ти вважаєш мене ідеальним?  — по лисячі посміхнувшись, спитав брюнет.

 Його очі виблискували, а погляд був як у хижака, який чекає на свою здобич.

 Обличчя рудого миттєво залилося фарбою. І нахмуривши брови, він відповів:

 — Ні. Тобто так. Але ні. Ах.  — стрепенувся той. — Все. Давай ближче до теми. Чого покликав?

 Майбутній історик почав обговорювати деякі моменти щодо проекту. Тарталья уважно слухав, іноді поправляючи чи додаючи свої коментарі.

 — Ні, дивись. Так не вийде. Адже, якщо все зробити саме таким чином, у результаті буде плутанина.  — зосередившись, вів хлопець.  — Краще цю тему поєднати із цією, а ось цю залишити наостанок.

Обговорення затяглися на півтори години.  За цей час вони встигли скласти кілька чорнових варіантів проекту. Втомлено помасувавши шию, Лі сказав:

 — Вже досить пізно. — але, трохи помовчавши, він продовжив.  - Ти б не хотів піти десь повечеряти? Я неймовірно зголоднів.

Тарталья вже хотів відмовитись, але вмираючий кит у його животі заборонив навіть думати про це. Зніяковіло зітхнувши, він сказав:

 - Гаразд. Тоді ходімо.

Лі пирснув від сміху, але Аякс дуже сподівався, що йому здалося.

Дорога, до невідомого хлопцеві місця, зайняла хвилин 15. Весь цей час вони обговорювали безперечно важливі деталі, пов’язані з їхньою спільною роботою.

Діставшись пункту призначення, перед ними з’явився охайний ресторанчик кухні Лі Юе. В очі одразу кинувся великий гарний напис «Народний вибір». Збоку від надпису смішно миготів чи то ведмедик, чи то панда, що вивергає вогонь. Колірна гама була обрана відповідно до закладу. Темно-жовтогарячий і червоний чудово поєднувалися між собою, створюючи витончену атмосферу. А дві колони, розміщені з різних боків від входу, додавали якоїсь величності місцю. Особливо два намальовані дракони, які граційно в‘ються довкола цих колон. Вони були темно-коричневого кольору, а луска та вуса ніби золоті. А завершувало цю картину те, що очі у драконів були не намальовані, а виконані з гарного корляпису. Декілька стебел бамбука так само доповнювало це місце.

 — Воу, це вражає… — здивовано промовив Тарталья.

 — Я радий, що мій вибір припав тобі до душі.  — зі звичайним спокоєм промовив Лі.

Пара студентів увійшла всередину. Обстановка в ресторані не поступалася входу. Стіни були розписані неймовірними малюнками, з якимось хитромудрим сюжетом. Ті самі дракони, тільки вже величніші. Зліва наприклад, кілька дивних тварин поклонялося цим істотам, а праворуч рептилії, якщо їх так можна назвати, ніби пролітали над своїми володіннями, між гір, озер та водоспадів. Багато рослин усипали різні частини приміщення, червоні сітчасті ширми з дерева безсумнівно були до місця. Пахло дуже приємно, але складно було сказати чим саме. До них одразу підбігла енергійна дівчина, і взявши хлопців під руки, повела за столик.

 - Джонлі! Давно не бачилися! Я вже думала, що ти забув про мене.  — скрививши ображене личко, з усією дитячою наївністю, пробелькотіла вона.

Але потім, як по клацанню пальця, обличчя дівчини засяяло змовницькою посмішкою, і вона запитала:

 - А хто цей хлопець?  Невже наше кам’яне серце хтось роз…

Від цих слів Аякс почав перетворюватися на помідор, а серце невгамовно зробило кульбіт.  Але не встигла вона домовити, як спокійний голос брюнета перебив її:

 - Кхм. Сянлін, принеси меню, будь-ласка. 

Коли прибулі сіли за столик, рудий почав із ще більшим інтересом дивитися на роботи вмілого художника. Те, з якою майстерністю було виведено лінії, підібрано кольори та передано історію, просто захоплювало дух.

 Побачивши це, Джонлі вирішив трохи розповісти про малюнки:

 — Це Гохуа. Дослівно перекладатися як «живопис нашої країни».  — Тарталья з неприхованою цікавістю подивився на брюнета, і той продовжив.  — Цей живопис з’явився в давнину, а дата його виникнення, завдяки археологам та їхнім знахідкам, відсувається все далі в глибину століть. Існує два стилі — гунбі та се-і.  Саме ці малюнки — Лі кивнув головою у бік драконів та тих різноманітних тварин.  — були виконані в стилі се-і. Головною ідеєю цього живопису є передача ідеї та почуттів художника. Йому притаманні розгонисті, вільні мазки широким пензлем.

 Далі брюнет почав пояснювати зміст цих стилів та їхню історію. Коли той закінчив, Аякс поцікавився:

 — А що то за дракони?

 — А, ці?  — він глянув у бік істот.  — Саме цей називався Мораксом. А Моракс у свою чергу — найдавніше божество, яке колись правило Лі Юе. Він був Гео Архонтом. А ці тварини це Адепти. Грубо кажучи, слуги Моракса, які оберігали Лі Юе та його мешканців.

 Рудий ще кілька разів запитав про щось пов’язане з цією темою, на що брюнет з радістю відповідав. Запитуючи чергове запитання, він не помітив, як їм принесли меню. Тарталья раніше ніколи не був у такому закладі, тож залишив вибір за супутником.

 Щоб час йшов швидше, вони вирішили скоротати його за бесідою.

 — А ти звідки? — запитав Джонлі.

 — Сніжна. Досить суворе місце, чи не так?  — хитро посміхнувся той.  — Думаю такий ніжний хлопчик, як ти, явно не вистояв б і дня там.

 — Можливо, ти правий.  — задумливо відповів Лі.  — Хотілося б там побувати. Може якось поїхати?  — почухавши підборіддя, продовжив.  — Хоча без гіда мені там робити нічого.

 Аякса дратувало те, наскільки спокійно той реагує на його задирання. Але він не відступав:

 — Ха, думаю, від однієї чарки гарячої води тебе накрило б з головою.

 Подумавши про те, як п’яний Джонлі співав би народні пісні та незграбно танцював, хлопець засміявся.

 — Що смішного?  — здивовано спитав брюнет.

 — Та так, просто уявив тебе в упитим.  — щиро зізнався хлопець.

 — Хм, мене досить важко споїти на відміну від тебе.

Тарталья спочатку не зрозумів, до чого тут він, але усвідомлення накрило хвилею сорому. І він згадав те, як його власне п’яне тіло Лі тяг до своєї квартири. Те, як переодягав, уклав спати і доглядав його. Обличчя вмить стало червоним, і він несміливо промовив:

 — Знаєш, мені все ще надто соромно за той випадок.  Якщо є щось, чим я можу тобі віддячити, тільки скажи.

Як би сильно його не дратував цей самозакоханий вискочка, Аякс був людиною честі, тому віддати борг для нього було понад усе.

 — Я ж казав, мені нічого не треба! — упевнено заявив Джонлі.

 — Ні, так не піде. Думай.

 Приклавши руку до підборіддя, той на деякий час впав у роздуми. І потім сказав:

 — Чи можу я відкласти своє бажання?

 — Добре ,нехай буде так. — зітхаючи, промовив рудий. — А щодо випивки та моєї витримки… Це ми якось перевіримо.  — весело заявив той.

 На мить очі брюнета спалахнули чимось дивним, але наступного моменту він спокійно відповів:

 — Звісно.

Через якийсь час Сянлін принесла дві страви. Джонлі замовив собі неймовірно пахнучий свинячий суп з бамбуком, а Тартальї принесли суп з морепродуктами, які він так обожнював.  Залишивши столові прилади, в які входила ложка та палички, дівчина пурхнула.

 Голодуючі взялися до трапези. Спробувавши страву, хлопець ніби піднявся на небеса. Декілька різних смаків затанцювали на язиці, викарбовуючи це задоволення. Це було щось зовсім нове для його шлунка. Побачивши це, супутник спитав:

 — Ну як?

 — Це… Це просто чудово! Я в захваті. Ніколи раніше нічого схожого не куштував. — зізнався Аякс.

 — Я радий, що тобі сподобалося.  — мило посміхнувшись, сказав Лі.

 — Але навіщо тут палички?  — невпевнено спитав Тарталья.

 — А це для складових страви. Бульйон ти зачерпуєш ложкою, а тверді частини береш паличками.

 Хлопець спробував взяти їх у руки, але ні з першої, ні з другої спроби не вдалося. Сміючись, брюнет сказав:

 — Давай допоможу.

 Спершу, він хотів відмовитись від цієї пропозиції, але зрозумівши, що самому точно не впоратися, погодився. Тоді Лі нахилився ближче, і взявши руку Аякса в свою, почав правильно виставляти палички. Серце невгамовно заспівало, а метелики так і просились назовню.

 Руки в історика виявилися надто приємними. Мов оксамитові, вони були міцними, але водночас дуже обережними. А пасма, що вибилися із загальної маси, трохи спадали на обличчя, що додавало витонченості. Але не лише це привернуло увагу. Запах, що йшов від нього, просто зводив з розуму. Темне дубове дерево обгортало, змушуючи відчути себе в чарівному лісі, а нотки кориці додавали цьому аромату чудової насолоди. Як же це до біса йому підходило.

 Він чув, як новоспечений вчитель щось пояснює, і, повірте, він намагався слухати, але запах, відчуття і картина ніби навмисне відволікали.

 — Все добре? Ти весь червоний. — стурбовано запитав Джонлі, поправляючи неслухняне пасмо волосся.

 — А. Е-е, так. Так, усе гаразд, — невпевнено відповів той, — але щось жарко.

 Співрозмовник здивовано подивився на хлопця і сказав:

 — Але мені здається, що тут досить таки прохолодно.

 — Ну, кому як.  — знизавши плечима, заперечив Тарталья. — У нас, у Сніжній, завжди холодно, тому така температура аж надто висока для мене.

 — Хм, і справді. Я не подумав про це.

 Доївши свою вечерю, хлопці ще якийсь час розмовляли про щось незначне, але це здавалося таким правильним. Було неймовірно комфортно перебувати тут і зараз. Весь стрес, накопичений за всі ці тижні, ніби змило хвилею спокою та безпеки. Ніколи раніше він не почував себе настільки добре поруч із якоюсь людиною. Але все гарне колись закінчується.  Вони зібралися йти, але раптом обличчя Лі стало темніше хмари.

 — Щось трапилося? — поцікавився Аякс.

 — Я… Я забув гаманець…

 — Всього то?

 Рудому було складно стримати сміх від, ну занадто по-дитячому сумного обличчя знайомого.

 — Я заплачу, не парься. Нехай це буде розплатою за спасіння мого п’яного тіла.

 Очі брюнета сповнились подякою, а обличчя засяяло яскравіше за будь-яку зірку на небосхилі.

 — Дякую.

Розплатившись, вони вийшли із ресторану. Виявилося, що їм у різні боки. Настав час розходитися. Чомусь від цього усвідомлення Тартальї стало дуже сумно. Ще п’ять хвилин.  Усього п’ять хвилин. Але темноволосий парубок пішов, лише попрощавшись наостанок.

 Всю дорогу додому хлопець перебував у незнанні. З одного боку, це той самий дратівливий секс-символ всього університету, хоча тепер, Тарталья зрозумів, чому майбутнього історика вважають саме таким, особливо після побаченої прекрасної задн.. Кхм, очей. Прекрасних очей. Але з іншого боку, ця людина виявилася настільки приємною, що з нею хотілося постійно проводити час. Він був ніби літній вітерець, що ніжно пестив обличчя. Наче промінь золотого сонця, який зігрівав усе всередині лише однією присутністю. Як таке могло статися, що йому сподобався його суперник?

 «—Стоп. Сподобався? — зупинився Аякс. — Та ні. Нізащо. Ні в якому разі. Не може такого бути.»

 Серце хлопця шалено стукало, заглушаючи решту звуків. Як це сталося? Як хлопцю, який грав з іншими заради забави, міг сподобатися хтось на кшталт нього. Він же повна протилежність невгамовному, упертому й непокірному лиху. Це розуму незбагненно.

 Трохи прийшовши до тями, він захотів чим швидше дістатися додому.

Відчинивши двері, він миттю покликав Каю, роззувся і влетів на кухню, відкриваючи пляшку вина. Це було червоне напівсолодке, яке любив сусід.

 Побачивши цю картину, синєволосий запитав:

— А що за привід? Невже ти вирішив прийняти мою пропозицію пиячити до кінця життя?  — грайливо сказав той, але побачивши стан друга, настрій різко змінився. — Все добре?

 — Кая.. — упершись двома руками об стіл, видихнув Тарталья.  — Я цей… Закохався, мабуть…

 Обличчя засмаглого хлопця за кілька секунд змінило кілька виразів. Заперечення, гнів, торг, депресія, і, зрештою, прийняття. Але нотки шоку все ще сяк-так прослизали.

— Ти що, жартуєш? — ніби не вірячи, промовив Альберих.

 — А що, схоже? — роздратовано відповів рудий.

 — Очманіти…

 Кая впав на стілець, не вірячи почутому.

 — Це все що ти можеш сказати? — у розпачі спитав Аякс. — Друг називається…

— Та ні, — почав заперечувати він, — просто щоб ти, і закохався? Навіть коли на першому курсі за тобою бігала найкраща дівчина в університеті, ти її просто відшив. І тут ти кажеш мені, що знайшовся хтось, що приборкав твоє серце?

 — Не порівнюй Сіньйору та його!  — мало не кричачи, сказав ластовитий. — Він чемний, спокійний та впевнений. Його усмішка здатна розтопити ті крижані стіни, що я будував так довго, а слова, що він вимовляє, розслабляють. Я готовий слухати його годинами, аби ще трохи побути в цій атмосфері. Те, як він уважно вникає в мою балаканину, і при цьому ще й відповідає на мої запитання, змушує мене почуватися таким потрібним. А його зовнішність… — він кілька секунд помовчав. — Він нереально красивий, особливо його тіло і задн…

 Альбериха не дуже радувала перспектива слухати про чужі булки, тому він перебив:

 — Боги, та ти реально по вуха закоханий! Ще й у хлопця. Сподіваюся, до мене чіплятися не будеш?  — награно спитав сусід.

 — Вибач, любий, ти не на мій смак. Але якщо сильно попросиш… — Тарталья вдав, що задумався, а потім, граючи бровами, сказав, — Можу зробити виняток.

 Синєволосий струснув головою, ніби проганяючи якусь примару, і потім, склавши руки і уклавши на них підборіддя, грайливо запитав:

 — І хто цей щасливчик?

 — Це… Ну… Це Джонлі з другого курсу. Той історик.

 Кая почав шалено реготати, але коли глянув на серйозний погляд друга, зрозумів, що той не жартує.

 — Я так і знав! Ото ти потрапив…

 — Велике спасибі! — награно ляснув у долоні. — Без тебе не зрозумів би.

 Весь вечір сусіди провели за розпиттям смачного вина і міркуванням над ситуацією, що склалася. Альберих також розповів другові про того самого Ділюка, який заповнював усі думки. Але про це вже іншим разом.

 Коли вино закінчилося, хлопці побрели вмиватися та спати. Щойно діставшись до ліжка, Аякс звалився ніби труп, у своє м’яке, приємне ліжко. Насамкінець, він вирішив перевірити телефон, і побачив повідомлення.

_____________________________

 Скалка в дупі
 22:15
 Доброго вечора. Це Джонлі.
 Нормально дістався додому?
 Без пригод?

 _____________________________

 Посмішці Аякса в той момент міг позаздрити навіть Чеширський Кіт. Наче хтось узяв і з різних кінців натяг куточки рота до вух. А чи варто згадувати звіринець, що творився в його животі. Він уже не був певний, що справа обходиться лише метеликами. Але йому було не до цього.

 _____________________________

 Скалка в дупі
 22:15
 Доброго вечора.  Це Джонлі.
 Нормально дістався додому?
 Без пригод?

 23:32
 Привіт. Так, можна і так сказати.
 А ти?
 _____________________________

 Відповідь, як на подив, не забарилася. І як би не хотілося спати, але по листуватися з Лі було набагато важливіше. Спілкування складалося просто чудово. Спершу, вони обговорювали деякі робочі моменти, але потім усе стало менш формально. Тарталья — це людина, яка просто ненавиділа ці тупі та безглузді розмови, але сьогодні він вперше зрозумів в чому сенс.  Майже кожне повідомлення змушувало хлопця посміхатися та так, що через деякий час вилиці почали боліти. Хотілося до ранку просидіти ніби закоханий дурник, чекаючи на нове смс, але випитий алкоголь і ранній підйом дали про себе знати.

 _____________________________

 Скалка в дупі

 02:43
 Аякс, бачив би ти його злісне обличчя,
 коли я сказав, що буду старостою.
 Осіал тоді мене мало не вбив.

 02:43
 ХDDD
 Можу собі уявити
 Він завжди був якимсь занадто
 дратівливим

 02:44
 Хто б говорив.
 
02:44
 Та не дратівливий я…
 Може зовсім трохи…
 
02:45
 Впевнений?  ха-ха.
 Слухай, я думаю тобі час спати.
 У тебе завтра пари вранці, так?
 Не хочу тебе затримувати.

 02:45
 Ти маєш рацію, у мене завтра пари
 Але так не хочу йти
 Але треба т-т
 На добраніч

 02:45
 І тобі добраніч.
 
02:46
 Може зустрінемося завтра?
 
02:46
 Слухай, як щодо зустрічі завтра?
 ха-ха-ха
 
02:46
 ХАХАХАХАХ
 Звісно!
 
02:46
 От і добре.
 
Давай о 17:10 у тому ж кафе.
 
02:47
 Окей!

 _____________________________

                                                        ***

План був до божевілля простий —  дізнатися Лі краще, і ,може, той теж в нього закохається.  Так і вчинили. Наступних кілька тижнів Тарталья майже щодня проводив у компанії предмета зітхання. Парки, кафе, ресторани. Де вони тільки не були. Кожна мить здавалась казкою в яку було важко повірити. З кожною секундою він закохувався все сильніше. Ніколи парубок ще не почував себе настільки щасливим.

 У Джонлі було все. І розум, і краса, і навіть його дивний гумор завжди був доречним. Те, як він рухався, його звички, все це змушувало Аякса ніби завороженого дивитися на хлопця. Він був готовий годинами бачити те, з яким задоволенням він п’є свій улюблений чай. А як він сміявся… О боги, він ніколи не чув нічого приємнішого. Як тільки перші нотки досягали вух рудого, всередині, завжди бурхливий океан, перетворювався на тиху і спокійну водойму.  Волосся схоже з шовком, а статура ніби у найвитонченішої скульптури. Це все було лише про одну людину, яка колись так дратувала — історика, що полонив серце. 

                                                        ***

Через кілька днів після Нового Року, Тартальї написав про свій приїзд брюнет, який усі новорічні свята був у від’їзді за сімейними обставинами. Аякс не став уточнювати у чому саме суть маленької подорожі, тому просто мирно чекав на повернення. І ось, нарешті, вони зустрілися. Чесно кажучи, хлопець дуже скучив, і побачивши добре знайому постать на горизонті, серце знову почало давати збої, нагадуючи про своє існування. Але закоханий юнак так і не навчився справлятися із цим. А чи треба взагалі?

 На зустріч йому вийшов чарівний молодик у бежевому пальті, яке було якраз у пору, і в тих же чудових штанах. Рудий дуже шкодував, що саме вони зараз підтримують одне з найулюбленіших місць, а не його руки.

 «— Чому вони, а не я…?» — страждаючи, думав той.

 — Доброго дня, Аякс. — з особливим теплом промовив Лі.

 Ох, як подобалося звучання свого імені його вустами. Здавалося, тільки він може вимовити його з такою м’якістю та ніжністю.

 - Привіт, Лі!  — усміхнувшись у всі 32, відповів той.

 Хлопцеві хотілося кинутися в міцні обійми, почути запах, що давно полюбився, обгорнутись в сильні руки ніби в ковдру. Але він забороняв собі це. Не можна. Це не правильно. «Не зараз» казав він собі.

 — Ну що, куди нас сьогодні заведе найкращий гід у всьому світі? — прощебетав Тарталья.

 — Може, цього разу ти поведеш? — легка усмішка ковзнула на обличчі брюнета.

 — Ем, певен? Ти ж знаєш, з мене такий самий путівник, як з Еї кухар. І попрошу помітити, - з розумним виглядом додав він. — вона ледь пів будинку не підсмажила на Новий Рік.  Добре, що Міко була поряд і врятувала становище.

 — Я вірю в тебе, і твої путівницькі здібності! Тож давай, піду туди, куди скажеш.

 Від цих слів Аякс ніби здобув божественні сили, і ту ж впевненість, тому він хотів щось таке, що здивувало б історика. І тут його осяяло.

 — А ходімо до мене! Я якраз хотів подивитися один фільм, а Кая все відмовляється. Ти в мене ніколи не був. Та й сусід сьогодні кудись пурхнув.

 — Чому б і ні. — якось дивно відповів той.

 Обличчя Джонлі почервоніло, що колишній житель Сніжної списав на холодну погоду. Тому, той негайно зняв свій червоний шарф, і підійшовши ближче, почав обмотувати хлопця, а сам насупившись примовляв:

 — Ну, скільки можна говорити! Одягайся тепліше.  — поблажливішим тоном він додав. — Так ж й застудитись можна. Що я потім робитиму? Ти мені здоровим потрібен. 

Чомусь обличчя однокурсника стало ще червонішим, тому Тарталья взяв його за руку, і повів у бік будинку, паралельно друкуючи Каї повідомлення.

_____________________________

                       Біба
 14:15
 Що б дома тебе не було 
за 30хв. 

 14:15
 Любий, а ви не прихуїли?
 Якого біса?

 14:16
 З мене пляшка вина та
 пачка цигарок.
 І тепло одягнися, а то
 міні Каю застудиш.
 
14:16
 Добре, мам
 Але зауваж, мій міні явно більше
 твого :>
 
14:17
 Я бачив, як ти з душу голяка виходив
 Мене не наїбеш! Я дивився усі
 сезони «Аферисти у сітях»

 14:18
 Не зрозумів, а чому це ти підглядаєш?
 Збоченець!  @-@
 Презики там, де завжди, Містер великий пеніс.

 _____________________________

Дорогою додому, вони купили різних смаколиків і напоїв. Весь шлях Лі розповідав про місця, де побував за ці канікули. Як і завжди, розповідь була дуже барвиста і пізнавальна. Іноді Тарталья запитував уточнюючі питання, щоб краще зрозуміти всю картину.

 — Тобто в Натлані реально немає снігу?  — здивовано вигукнув рудий.

 — Не повіриш, але так. Взимку температура опускається максимум до +10. Деякі ніколи в житті не бачили, що ж є справжнім снігом. Але не все так погано. У них є спеціальні величезні приміщення, де є все, що пов’язано зі звичайною зимою. Ковзанки, снігові гармати і так далі.  — проходячи черговий світлофор, він продовжив. — Але все одно, ні в яке порівняння не йде з усіма улюбленою порою року. Але, як на мене, це все ж таки краще, ніж нічого.

 — А як же там улітку…?  — здивовано спитав Аякс.

 — Жарко. Дуже жарко. Температура в середньому десь +43.

 — Скільки?! 

 Хлопець не міг у це повірити. Так, він чув, що там спекотно, але щоб на стільки…

 — Тоні та Тевкру явно не сподобалося б. Вони звикли до клімату Сніжної, але ніяк не до цієї спеки.

 — Так, думаю ти маєш рацію. — задумливо промовив брюнет. — До речі, як вони?

 Тут уже Тарталья почав свою розповідь про коханих сестру та брата. Про те, як він за ними скучив. Як Тоня вкотре вкрала ще одне невинне серце.

 — Уся у старшого брата.  — тихо промовив Лі.

 — Прошу? Можеш повторити?

 — Ні, нічого. Я мовчав.

 — Але я чув, що ти щось сказав.  Давай говори!  — з по-дитячому наївним обличчям наполягав хлопець.

 — Тобі почулося. — намагаючись зберегти серйозний вигляд, заперечив історик.

 — Ну ні, кажи!

Тієї ж секунди, Аякс почав хитро продуману атаку на мовчуна. Спершу, він кидав сніг, але не цілячись у відкриті ділянки тіла, щоб ненароком не застудити того. Коли регочучи, брюнет почав захищатися, хлопець зрозумів, що треба переходити до більш серйозної тактики. Всім тілом він спробував повалити юнака, але той майстерно ухилився. Тарталья чекав на такий поворот подій, тому в останній момент схопив його за низ пальта і потяг за собою.

 Приземлення було досить м’яким. Декілька миттєвостей вони просто сміялися, лежачи на рятувальному снігу. Сніжинки так і норовили потрапити в добре закутані місця, але це зовсім не турбувало юнаків. Час ніби зупинився, залишивши лише їх двох. Їм було все одно на людей, що проходять повз. Було все одно на зиму та холод. Тут були тільки вони і більше нікого. Морозний вітер злегка колов щічки, а сніг голками впивався в незахищені пальці. Але теплий сміх Лі, здавалося, може розтопити всі заморозки довкола.

 В один момент, вони повернули голови один до одного. Їхні погляди зустрілися, а голоси замовкли. Завмер не лише час, а й серце. Дихання брюнета було переривчастим і трохи грало з кінчиком носа Аякса, а в бурштинових очах танцювали вогники, ніби маленькі чортенята хотіли ще більше дурощів. Але слідом ці вогні замінило щось зовсім інше: затишне, зігріваюче, любляче. Він готовий був потонути в цих прекрасних дорогоцінних каменях. Готовий був повністю віддатися моменту і далі продовжити пустощі.

 Пролежавши ще кілька секунд, Тарталья вирішив підніматися, але холодна рука ніжно торкнулася обличчя, і відсунула неслухняні пасма, які так і лізли в очі.

 — Заважають добре розглянути тебе. — м’яко посміхнувшись, пояснив хлопець.

 СОС. СОС. СОС. ВІДМОВА В ПРАВИЛЬНІЙ РОБОТІ СЕРЦЯ. Червона лампочка безупинно блимала під розлючену сирену. Міні копії Аякса хаотично переміщалися своєрідним приміщенням, збираючи якісь документи. Тіло ніби забуло як рухатися, а мозок — як думати.  Єдине, що відчував хлопець, то це шалене серцебиття. Воно заглушило всі оточуючі звуки, залишивши лише тудум. Тудум. Тудум.

 У той час, поки рудий намагався повернутися з Місяця на Землю, Лі вже встиг підвестись, обтруситися і забрати пакети з їжею. Помітивши це, Тарталья, зібравши всі свої сили в кулак, теж підвівся, і вони рушили далі.

 Після цього, дорога до будинку зайняла не дуже багато часу. Як і очікувалося, Альбериха не було. Роздягнувшись, вони пройшли до просторої зали, яка була поєднана з кухнею.

 — У вас дуже затишно. — озираючись, сказав гість.

 — Та не те, щоб. Але, гадаю, це заслуга Каї, який дуже любить купувати різні дрібнички.

 — А ти?  — Джонлі глянув просто у вічі.

 — А я… Хм, навіть не знаю.  Напевно, віддаю перевагу хаосу. Ну, принаймні, у квартирі так точно. — трохи хихикнувши, Аякс почав готувати все до перегляду кіно.

 — О, ні… — приречено простяг Тарталья.

 — Що? Щось трапилося? — стурбовано, історик підійшов до хлопця.

 — Ні ні, все добре. Просто, — він узяв упаковку льодяників. — це — цукерки з чортового пекла.  На мій День Народження, мій всім серцем обожнюваний друг, «випадково» заплутав кілька таких у моєму волоссі. Довелося відстригати. Я тоді ходив ніби кастрований їжак.

 Лі явно припало до смаку це порівняння, на що натякав пустотливий сміх:

 — Не думаю, що кастровані їжаки виглядають як ти в той момент, але все ж таки, сподіваюся, я правильно уявив.

 — А от уявляти не треба!  — рудий злегка штовхнув брюнета в плече, а потім замислившись спитав.  — Слухай, а коли у тебе День Народження?

— 31 грудня.  — відкриваючи ще одну пачку снеків, промовив той.

— Блін, це ж прямо напередодні Нового Року! Стоп.  — він трохи насупився. — Це ж напередодні Нового Року. Чому ти не сказав…?

 Гість трохи здивувався від такої реакції, і одразу відповів:

 — Я не бачу сенсу у таких святах, як День Народження. Адже ти просто на рік ближче до смерті, всього. — знизавши плечима, промовив той.

 — Усього?  — явно незадоволений цією ситуацією, Аякс почав це змінювати. — Отже, ми влаштуємо тобі запізнілу День Народженівську вечірку!

 — Ні, тільки не вечірки, прошу. Я їх не дуже люблю.

 — Хм. — потерши підборіддя, він продовжив. — Тоді дозволь подарувати тобі подарунок.

 — Не треба. — замахав руками той.

 — Ну будь ласка!  — почав благати рудий. — Прошу-прошу-прошу!

 Здавшись напору милих очей, Джонлі сказав:

 — Чи можу я подумати над цією пропозицією?

 — Ура! — переможно скрикнув Тарталья.

 Закінчивши приготування, вони, нарешті, сіли на килим, упершись спинами об диван, сховалися під пледами і почали дивитись. Фільм виявився досить цікавим. Мандрівник, який шукав свою сестру, завзято бився проти різних чудовиськ, зустрічаючи на своєму шляху різних людей, і не тільки. Хлопці іноді обговорювали те, що відбувалося, але останні кілька хвилин, від Лі ні слуху, ні духу. Рудий уже хотів подивитися чи все гаразд, але тут щось важке впало йому на плече. Подивившись, хлопець зрозумів, що то голова гостя. Він заснув.

Картина, що постала перед Аяксом, була дивовижна. Довгі темні вії вкривали очі, а кілька пасм трохи вибилися із загальної маси, додаючи йому ще більше ніжності. А запах, що походив від волосся та людини в цілому, міг запросто змусити Тарталью зробити все, що той попросить. Тихе сопіння щоразу змушувало серце то прискорюватися, то майже завмирати. Хлопець не розумів, як можна бути настільки милим, і в той же час елегантним. М’яким, але водночас суворим. Смішним, але серйозним. Як він міг бути таким бездоганним? У цей момент рудий зрозумів — він по вуха і безповоротно закоханий.

 Далі фільм його не цікавив. Він намагався майже не ворушитися, щоб не злякати брюнета.  Але коли історія добігла свого кінця, треба було взяти пульт, який, як на зло, лежав з боку Джонлі. Намагаючись дотягнутися до цієї речі, хлопець опинився за кілька сантиметрів від обличчя історика.

 «— Все ще прекрасний.» — констатував хлопець.

 Його очі, що вивчали кожен сантиметр, мимоволі зупинилися на губах. Наче магніт, вони так і манили до себе. Хотілося ніжним поцілунком, все нарощуючи темп, акуратно вивчити всі чутливі місця, приносити задоволення. Від цих думок погляд став затуманеним. Але наступного моменту Лі, ніби відчуваючи недобре, різко розплющив очі. Аякс розумів, як це може виглядати. Хотілося провалитись під землю.

 Спершу погляд історика був непорозумілим, але слідом у ньому промайнуло щось дивне, і він з явним інтересом перемістив його на губи хлопця навпроти. Стало жарко. Дуже. Серце вже не просто мирно танцювало вальс, воно перейшло у наступ, виконуючи улюблений гопак. Відстань ставала дедалі менше, залишаючи лише розпалене дихання обох. Ще трохи. Один удар. Другий. Ось-ось трапиться те, чого він так довго хотів і мріяв ночами. «Клац».

 Тарталья одразу ж відсахнувся від юнака, почувши двері, що відкрилися, залишивши хлопця незручно сидіти.

 Побачивши червоних, як помідор, хлопців, Кая сказав:

 - Упс. Я не вчасно…?

 По погляду Аякса можна було зрозуміти, що ні цигарок, ні вина Альберих не отримає, як і смачних млинців… Але той лише начепив убивчу усмішку і сказав:

 - Ні, проходь. — підійшовши ближче, так, щоб гість не почув, він стиснув його плече і скрипучи зубами процідив.  — Сучий потрох, щоб твоєю мордою просо молотили.

 Сусід знав, що якщо друга розізлити — чекай на лихо. Але їхню сутичку перебив історик, який швидко збирався.

 — Я вже, мабуть, піду.  Дуже дякую за гостинність. — він почав одягати пальто.

 — Стривай!  — скрикнув рудий. — Давай проведу.

 — Не треба.  Я хотів би остудити голову.

 — Тоді хоч мій шарф візьми. На вулиці холодно.

 Він дістав червоний в’язаний елемент одягу, і знову, мов дитину, почав кутати.

 Вже зібравшись виходити, Джонлі раптом сказав:

 — Пам’ятаєш, ти казав, що хочеш зробити мені подарунок. Ти підеш зі мною на Свято Морських Ліхтарів?

 Тарталью застали зненацька, тому він лише видавив:

 — Звичайно!

 Як тільки гість залишив приміщення, очі рудої бестії знайшли об’єкт сьогоднішніх страждань, і почався процес звітування. Як виявилося, Кая прибув так рано через сварку з Ділюком. Тоді агресивність змінилася милістю, і хлопці почали обговорювати свої любовні проблеми та досягнення.

                                                        ***

Свято Морських Ліхтарів настало досить швидко. Тисячі людей бродили вулицями Лі Юе.  Туди-сюди снували діти, вкотре шукаючи якусь крамницю зі смакотами. На вулиці була чудова зимова погода. Сонце, ніби знаючи, що сьогодні не звичайний день, освітлювало все своїми промінчиками. Сніг приємно хрумтів під ногами, а колючий щоки мороз, нагадував, що зараз не літо. Аякс впевнено йшов на головну площу, де домовився зустрітись із коханим.  У руках він ніс кілька барвистих пакетів, явно натякаючи на подарунок.

 І ось, о 15:15 з’явився він. Такий ж безмежно привабливий.

 — Так, все-таки, ти завжди такий ідеальний. — посміхнувшись, Тарталья привітав його.

 — Вважатиму це за комплімент. — грайливо промовив Лі.

 Не довго думаючи, рудий простяг пакети другові. Той, явно здивувавшись, спитав:

 — Що це?

 — Це твої подарунки. — радо промуркотів той.

 — Але ж я…

 Не встигнувши домовити, історик замовк, відчуваючи холодний палець біля своїх губ.

 - Ніяких «але»! Розпаковуй.

 Мов маленький хлопчик, він чекав, яка реакція з’явиться на обличчі брюнета. Але реальність перевершила всі очікування. Діставши такий самий, як у Тартальї, шарф, але коричневого кольору, очі Лі засяяли ніби два найкращі бурштини. Променева усмішка проявилась на обличчі, змушуючи серце пропустити кілька ударів. Це було краще за всілякі похвали.

 — Дякую. Мені… Мені дуже приємно.

 — Пф, та як два пальці об асфальт. — гордо заявив новоспечений Санта. —Тобі точно сподобалося?

 — Звісно!

 Брюнет пов’язав собі цей подарунок навколо шиї, відчуваючи аромат парфумів Аякса, якими він, як закоханий дурник, оббризкав шарф. Від цієї думки, Лі пирснув від сміху, намагаючись приховати це від пильних очей.

 — А що у другому пакеті?  — здивовано спитав історик.

 — Відкривай і подивися сам!

 Він так і вчинив. У оксамитовій гірчичній коробочці виявилася довга золота шпилька для волосся, з витонченим драконом і корляписом.

 — Аякс, це …

 Не знаходячи слів, він просто обійняв хлопця та ніжно прошепотів:

 — Дякую. Вона чудова.

 Постоявши так якийсь час, Джонлі згадав і про свій пакет, тому дістав червоний шарф, акуратно закинув його на шию іншого хлопця, дбайливо перев’язуючи.

Потім вони вирушили вивчати всі тонкощі ярмарку. Натовпи людей снували від одного лотка до іншого, тому, щоб не загубитися, Тарталья взяв Лі за руку. Звичайно, спершу він не подумав про те, наскільки цей жест може бути інтимним, але відступати нікуди, тому соромлячись, вони попрямували далі. Спочатку хлопці вирішили поїсти, адже саме цим славилося це свято — неймовірно смачною їжею. Відстоявши велику чергу, вони зробили замовлення. 

 — Не дарма цей фестиваль славиться своєю кухнею.  Це ж просто смакота!  — продовжив уплітати за дві щоки рудий.

 — Не можу не погодитись. Ой, — пирснувши від сміху, сказав брюнет. — У тебе тут … 

 Лі почав показувати на куточок рота Аякса.

 — Де?  — почавши терти щоку, спитав той. — Ще є?

 — Так. Хвилинку.

 Відклавши палички, історик великим пальцем дбайливо прибрав рештки десерту.

 — Все готово.

 Засоромившись, рудий пробубнив:

 — Дякую.

 Наступними на черзі були гральні автомати. Різні ігри так і манили до себе сотні дітлахів, які дуже хотіли отримати якийсь приз. Хлопці теж опинилися серед цих дітей. Перепробувавши кілька ігор, вони дійшли до ТИР-у.

 — Здрастуйте, молоді люди!  — весело промовив продавець.  — Бажаєте випробувати свої сили?

 — Чому б і ні. — сказав супутник Лі.  - А які призи?

 — Великі іграшки нарвала й дракона. — змовницько вів чоловік.

 Почалася гра. Вони обоє не могли подумати, що кожен з них такий гарний у стрільбі. Всі цілі були знищені без жодного промаху. Закінчивши, юнаки відклали несправжню зброю, і здивований лотошник сказав:

 - Охо-хо!  Не погано, не погано. Це ваше.

 Він віддав їм дві величезні плюшеві іграшки. Тартальї дістався дракон, а Джонлі — нарвав. Подивившись на нього, він сказав:

 — Чимось нагадує тебе.

 Рудий, що трохи розгубився, був явно не готовий до такого порівняння.

 — Боюся спитати чим…

 Знизавши плечима, той відповів:

 — Не знаю.  Просто він такий самий милий, як ти.

 Здається, серце Аякса ніколи не втомиться реагувати на слова свого коханого. Наче не помітивши це, брюнет рушив далі.

 Ще якийсь час вони ходили площею, але починало темніти, а це означало, що головна подія цього свята незабаром настане.

 Дійшовши до оглядового майданчика, хлопці підійшли до самого краю, де вже почали юрмитися люди. Дивно левіруючі паперові ліхтарі то тут, то там освітлювали шлях, зігріваючи перехожих тепло-жовтогарячим світлом. Велелюбні парочки обіймали один одного, милуючись видом, що відкрився. Спершись на перила, вони почали чекати. Але Тарталья вирішив, що чекати він більше не здатний.

 — Лі, знаєш…

 — Так, слухаю. — з цікавістю сказав той.

 — Увесь час, що ми спілкуємося, я зрозумів для себе кілька речей.  Я ніколи у своєму житті не зустрічав когось схожого на тебе. Ти… — затнувся він.  — Ти ніби промінчик світла, що показує мені дорогу з моєї темряви, на яку я сам себе прирік. Те, як ти посміхаєшся, насуплюєш брови, коли думаєш, з цікавістю розповідаєш про різні речі, і ще сотні твоїх звичок — все це змушувало мене мимоволі розуміти, що я не можу ставитися до тебе як до друга. — намагаючись перебороти збентеження, він продовжив. — До твого приходу я жив ніби за інерцією, ніби так треба. Але як тільки ти з’явився, моє життя набуло мільйонів, до того часу, не відомих фарб. Кожен сірий відтінок почав набувати свого власного кольору. Кожна хвилина проведена з тобою почала набувати сенсу. Я готовий розмовляти з тобою ночі на проліт, зустрічаючи черговий світанок. Я готовий гуляти з тобою цілими днями, проводжаючи кожен захід сонця. Я готовий сміятися, злитися, плакати аби це було з тобою. Я готовий … Ні, не так. Я кохаю тебе.

 Тієї ж миті тисячі різнокольорових вогнів злетіли в небо, освітлюючи все місто, а м’які губи коханого подарували бажаний поцілунок. Ніжно, як теплий мед, Аякс почав плавитися під впливом цього, як виявилося, наркотику. Сотні тисяч разів він цілувався з різними людьми, але ніколи, ніколи у своєму житті, Тарталья не відчував таких почуттів від простого поцілунку.  Наче незліченна кількість феєрверків вибухнула раптово. Коли він потай уявляв це, то навіть не міг подумати, що це буде настільки приємно.

 Відірвавшись від хлопця, рудий обернувся на звук, і трохи висунувшись за перила тепло посміхнувся.

 — Тут так чудово.

 — І справді, чудово.  — погодився Джонлі, але його погляд був прикутий лише до рудого хлопця, який весело сміявся тільки для нього.