ritsu
Аніме
12+
Гет
Міні
Романтика
Запитуйте дозволу
  • Забороняю перекладати роботу російською
  • Забороняю розміщувати роботу на рос.ресурсах
Немає схованих позначок
чт, 01/04/2024 - 21:01
чт, 01/04/2024 - 21:01
46 хвилин, 30 секунд
Читачі ще не додали роботу у збірки
Навіґація

— Тільки благаю, не пали в моїй кімнаті! Запах ще з минулого разу не вивітрився!

— Так-так, Сатору, як скажеш! — у відповідь вона лише відмахнулась.

 

Ієїрі перевірила кармани своєї кофти: цигарки лежать в лівому, запальничка — в правому. Дивно, що цього разу все досі на своїх місцях, бо зазвичай хтось з тих двох, і вона напевне знала хто саме, не упустить можливість перекласти щось в інше місце. Можливо, цього разу про це й забулося, увагу Ґоджьо зараз займали першорічки. Хайбара Ю і Нанамі Кенто… З їхньою появою в школі стало значно жвавіше. Загалом, з появою Хайбари, що залюбки погоджувався на різні ідеї нових приятелів і був тільки рад проводити час у їхній компанії. А Нанамі ж, таке відчуття, ледь не силоміць тримали тут. Хоча, якщо порівнювати з першими їхніми посиденьками, то хлопець явно став хоч трошки, але все ж дружелюбніше.

Шьоко вийшла на невеличку терасу, де її приємною хвилею огорнув літній вітерець, досі трохи прохолодний, бо весна поступилася місцем тільки нещодавно. Ненадовго погляд її піднявся вгору, на небо, де увагу до себе вже привертали перші зірки. Небо над магічною школою завжди було чисте та ясне. Віддалена від шумного, яскравого, надто сліпучого Токіо та була наче невеликий острівець спокою, де вночі можна було насолодитися виразними зірками, спостерігати за ними, зачаровано вимальовуючи сузір’я за сузір’ям.

З-за скляних дверей ледь чутно доносилися голоси та сміх і дівчина, все ще спостерігаючи за друзями, дістала цигарку. В цей момент вона ніби відчула на своїй спині погляд однієї подруги, від чого її трохи перетрусило. Не подобалось тій, що Шьоко палить, руйнує своє здоров’я, а аргументи про її зворотну прокляту техніку не працювали взагалі. «Але, Утахіме, зараз ти в Кіото, тож зовсім не указ!» І вільно Ієїрі занурює руку в правий карман сірої кофти, яку абсолютно точно кілька місяців тому стащила в когось з хлопців: на самій Шьоко кофта сиділа аж надто вільно, на кілька розмірів більша, ніж треба. Вона прислухається, бажаючи почути жваву розмову:

 

— Йооой, Хайбаро! Хочеш ще побачити як я Суґуру з качкою сфоткав?

— Вб’ю, якщо комусь покажеш! — Ґето ледь не накинувся на друга зі спробами відібрати в того телефон, поки Ю реготів з того, що встиг побачити.

— Та буде тобі! Це всього лише невинна фотографія з качкою!

 

Зараз, видихаючи дим, Ієїрі і сама ладна була засміятися, втім обмежилась лише стриманою посмішкою. Останнім часом їй дійсно не вистачало таких моментів, коли вона може побути разом із друзями і трохи розвіятись, забути про справи і навчання. Але від думок про те, що їй наче самою долею відведено бути лікарем, так легко не здихатись… Чи не надто багато відповідальності? Бо часом не можеш взяти відповідальність за своє власне життя, а тут доведеться рятувати сотні інших… Все ж бути магом тяжкий тягар для кожного в цій системі…

 

«З минулого разу, кажеш? — дівчина облакотилася ліктями на невисоку огорожу тераси, однією рукою підпираючи підборіддя. — Минулого разу у тебе ми збирались місяці три тому!»

 

І це до біса давно! Зазвичай це було саме ідеєю Ґоджьо піти до когось, затишно усістись з купою смаколиків і подивитись якийсь фільм. Подібні вечірні, а після і нічні, збори стали певного роду традицією. По черзі кожен з них приносив диск з якоюсь новинкою кінематографу чи перевіреною часом класикою. Втім і згадувати не варто про те, що жодного фільму вони так і не додивилися до кінця. Десь на середині Сатору ставало нудно і той починав чіплятись зі своїми дурнуватими думками то до Суґуру, то до Ієїрі. На цьому перегляд можна було вважати завершеним, хоча саме кіно й далі йшло десь на фоні, будучи наче стороннім спостерігачем. Але це було вже неважливо, адже звідкілясь раптово з’являлися ідеї, як компанії можна весело провести час. Грали в карти, крокодила, правду чи дію, часом Сатору заради веселощів вдавалося вмовити Суґуру пограти в пляшечку. А сьогодні йому, на пару з Хайбарою, доводилось вмовляти не тільки Ґето, але й Нанамі…

Цікаво, як цього блондина взагалі вийшло вмовити взяти в цьому участь? Бо не пригадується щось, щоб він був любителем подібного. Та й, здається, не в його це стилі — цілувати малознайомих людей, тим паче хлопців, на яких через чисельну перевагу пляшка в основному і показувала. Більше вірилось в те, що Нанамі з того типу хлопців, які до останнього триматимуть себе для тієї самої, яку, можливо, знайти ніколи і не вдасться. Втім, що Ієїрі могла про нього знати? Серйозний і зібраний Кенто, він ніби з якось відразою дивився на гучні витівки своїх сенпаїв, в які ті вже встигли втягнути його єдиного однокласника. Мабуть, відчувається це як певного роду зрада.

Поглинута своїми думками вона не одразу помітила, як до неї хтось приєднався. Просто нечасто за цигаркою хтось вирішував скласти їй компанію. Часом її співбесідником стає Ґето, що обов’язком своїм вважає позичити в дівчини цигарку, хоча зазвичай від паління утримується, рідше — Ґоджьо, який ледь переносить запах тютюну, але втриматись не може, аби не розповісти подрузі щось прямо тут і зараз. А Утахіме ж, коли їм щастить бути разом в одному місці, постійно тримається десь поблизу Шьоко і раз за разом, варто тій тільки дістати пачку, наголошує на тому, як куріння шкодить здоров’ю подруги, наче сама Ієїрі і не здогадується про це.

 

— Не заперечуєш, якщо я приєднаюсь? — врешті почувся чоловічий голос.

— Що, нудно стало, Нанамі? — з посмішкою Шьоко повернула голову в сторону хлопця.

— Якраз навпаки. Відпочити треба від цих… веселощів.

 

Той став поруч, зітхаючи дещо втомлено, пальцями потер перенісся. Ієїрі прекрасно розуміла цей стан, бо перший час знаходитись поруч з Ґоджьо морально важко. Певно, свою роль в цьому зіграв деякий дисонанс. «Це ж той самий Ґоджьо Сатору, сильніший маг сучасності, то й характер в нього повинен бути відповідний!» А потім всі очікування розбиваються вщент. Не те, що Ієїрі до знайомства з ним будувала якісь надії, втім такі розбіжності здалися їй доволі цікавими.

 

— Ммм, не кожному дано витримати репет Сатору, розумію, — промовляє дівчина до Нанамі не без короткого сміху. — Втім звикнеш.

— Невже він завжди такий?

— Більшу частину часу.

 

Ще мить і, здається, Нанамі ладний був завити від відчаю, що чітко читалося в його погляді. Він приречений, абсолютно точно приречений.

 

— Зате з ним весело, тож не все так погано, — додає дівчина, підносячи цигарку до губ.

— До речі, давно хотів спитати, — каже хлопець, явно бажаючи змінити тему.

— Хм?

— Як давно куриш?

— Та як сюди поступила так і почала.

 

Хоча до цього й божилась, що ні, ніколи в житті, за жодних обставин не торкнеться сигарет. За це Шьоко було трохи соромно перед собою з минулого. Але в світі, де навіть найменша дрібничка може зламати твої принципи та зруйнувати обіцянки, обирати не те, що й доводиться і паління — найменше, через що їй варто турбуватися.

 

— Даси спробувати? — неочікувано, після невеличкої  паузи, запитав хлопець.

— А? Що ж це найшло на нашого правильного Нанамі? — не зло дівчина сміється над ним. — Знаєш, не думаю, що це гарна ідея. Та й якщо Яґа-сенсей дізнається, чому я тут навчаю першачків… — та посміхається, дивлячись на Кенто. — Однак… Рішення твоє.

 

Ієїрі простягає хлопцю пачку, з якої той, дещо невпевнено, дістає цигарку. Вона зацікавлено спостерігає за блондином, як він, перейнявши з її рук запальничку, підпалює сигарету та робить свій перший затяг. Тільки коли хлопець видихнув хмару диму, Шьоко схилила голову в сторону, спираючись на руку, і дивиться на нього запитально.

 

— Думав, буде гірше, — Нанамі оглянув тліючу цигарку в руках і струсив з тієї попіл.

— Навіть не закашлявся, — Ієїрі гмикає і на мить прикриває очі. — Пам’ятаю, як Ґето вперше попросив закурити. Думала, доведеться його відспівувати прямо на місці, — від спогадів посмішка на її обличчі стала трохи тепліше.

 

Ніхто з них не знайшов, що ще можна сказати, але проблемою це не було. Ієїрі знову кинула погляд на кімнату, сповнену друзями, а в думках промайнуло лише те, що йти назад, до них, бажання зовсім немає. Тиша і цілком комфортне для них двох мовчання, яке розбавляється лише мелодійним шелестом листя, були до вподоби дівчині. Чи, можливо, подобалося їй дещо… дехто інший?

Ні-ні-ні! Не дозволить вона собі закохатись так просто. Нанамі, звісно, юнак доволі цікавий, але… Розганяючи рукою дим Ієїрі наче відганяла від себе надумане. Воно і сенсу не має, знайомі ж всього нічого… Намагаючись думати якомога менше, дівчина закинула недопалок в дбайливо залишену нею ж під час минулого перекуру бляшанку з-під якогось лимонаду, бо звідки ж в кімнаті Ґоджьо взятися нормальній попільничці?

 

— Не хочу… — тихо на видиху вимовив Нанамі і, помітивши, що Шьоко його почула, вирішив закінчити фразу, яка ніби була взята прямо з голови дівчини. — Не хочу повертатись.

— І чому ж? — вона цікавиться, підіймаючи на хлопці погляд.

— Бо знову змусять грати в… — той запнувся на секунду, — це…

— Ммм, а мені здавалось, що часом ти був і не проти.

 

У ту ж мить Шьоко хитро посміхнулась, змушуючи Нанамі сором’язливо відводити погляд у протилежну від співрозмовниці сторону. Він зрозумів, що вона помітила. Помітила все. І від цього хвилювання в середині нього тільки зростало, знаходячи вихід у вигляді почервонілих щік, що Ієїрі вважала доволі милим.

 

— Тільки не кажи, що настільки помітно… — трохи нервуючи, Нанамі намагається заховати своє обличчя, хоч спроби його марні.

— Не переймайся, якщо Ґоджьо досі мовчить, то ніхто й не помітив.

— Ніхто, окрім тебе…

— Звісно, бо складно не помітити, як твоє обличчя стає м’якше, коли пляшка вказує на мене, — Ієїрі невимушено прикриває очі і задоволено всміхається коли розуміє, що своїми словами ще більше змушує хлопця червоніти. — Чи як куточок губ здіймається мимоволі, коли мені випадає цілувати саме тебе.

— Шьоко…

— Та буде тобі, це ж всього лише гра, — дівчина відмахується рукою. — Нічого серйозного,  вже завтра всі все забудуть.

— Абсолютно все?

— Все, що відбулося у грі, — вона киває головою. — Таке вже в нас правило, бо інакше й не знаю, як дружила б з тими двома.

 

Здається, Нанамі це все ж трохи заспокоїло. Він полегшено видихнув, втім все ще не міг перевести очі на Ієїрі. А дівчина тільки й робила, що дивилася на нього. Дійсно, все, що було під час гри забудеться. Однак дещо хотілося в пам’яті викарбувати на більш тривалий термін…

Ледь контролюючи свої дії, Шьоко підійшла ближче до хлопця і обережно, ніби побоюючись чогось, охопила його обличчя долонями, розвертаючи до себе. Змусила нарешті глянути їй прямо у вічі, чим була вкрай задоволена. Ніколи дівчині не доводилось бачити його обличчя так близько, не вдавалося ретельніше розгледіти ці карі очі, що весь час наче спеціально ховались від неї.

 

— Шьоко… — хлопець звучав спантеличено. — Що ти…

— Нічого, — проспівала вона з посмішкою, все ще не випускаючи його обличчя з рук. — Не звертай уваги.

 

Хоч і виглядає так, ніби впевнена в тому, що робить, проте… Чим вона тільки думала? Вірніше, чи думала взагалі? Чому її так і манить робити щось необачне?  Час злитися на себе бо, скоріше за все, тепер хлопець точно більше не гляне в її сторону, якщо й до цього уникав зайвих поглядів. І все ж забавно, як кілька хвилин тому вона повністю заперечувала свою закоханість, а зараз тільки й міркує над цим, над необдуманою дією, що продиктована самим лише бажанням. Будь це гра, Шьоко довела б до кінця те, що задумала, втім… Зараз вони не грають і дівчина не впевнена, що спогади ці потрібні їм обом. Але ж ці губи… Почервонілі від частих поцілунків тонкі губи…

З рештою повільно вона все ж наважується забрати руки, розвернутись і зайти всередину, але навіть подумати про це не встигла, як рука Нанамі впевнено притискає долоню дівчини до його щоки, не лишаючи їй жодного вибору.

 

— Зажди,  — тихо промовляє він і, наче піддаючись якимось дівочим чарам, схиляє голову в сторону ніжної долоні. Було видно, що йому трохи ніяково, коли він нахиляється до Ієїрі нижче, говорячи до неї ледь не пошепки. — Невже це все, чого тобі хотілось?

— Ні, але… — дівчина киває головою в сторону скляних дверей, — Вони точно дивляться. І згадуватимуть нам це довіку.

— Хіба не байдуже? — вільною рукою він, гладячи, ковзає по щоці Шьоко до її підборіддя, лагідно піднімає його. — Всі наші поцілунки відбувались завдяки щасливій випадковості і я не хочу чекати, допоки фортуна знову вирішить підіграти нам.

 

Нанамі лине до дівчини ближче, так, що вони можуть відчувати обпікаюче дихання одне одного, і ніжно, ледь відчутно накриває її губи своїми. Запах тютюну змішався з легким вишневим ароматом, що йшов від бальзаму на м’яких губах Ієїрі. І поєднання це чітко збережеться в їхній пам’яті. Кенто вагається, а дівчина ж не упустила можливості дещо нахабно перехопити ініціативу на себе, не даючи ані на секунду перервати цей поцілунок, що з кожною секундою ставав лише глибше. І чи зізнається вона комусь, що сама до нестями жадала цього моменту? Звісно ні. Не зізнається навіть самій собі. Але ж як приємно… Приємно робити це не по волі випадку, не під пильними поглядами окремо зацікавлених, а з власного щирого бажання цілуватися так довго, аж допоки повітря в легенях не закінчиться в них обох.

Першим здався Нанамі: відірвався від губ, важко дихаючи. Здається, він зовсім не очікував від Шьоко такої напористості. Міг очікувати від кого завгодно, але тільки не від неї. Хлопець все ще не випускав її обличчя, змушуючи їхні погляди перетинатися, заглядав у сяючі, сповнені самовдоволення очі Ієїрі, допоки та гладила Кенто по гарячій щоці.

 

— Тепер я не впевнена, що мені не хочеться чогось ще, — неохоче дівчина повільно відсторонюється, відходячи назад на крок, і губи її розпливаються в по-доброму хитрій посмішці. — Однак… Думаю, за нами там вже починають сумувати.

— Щось мені підказує, що їм не було надто нудно… — промовляє він, коли відпускає Ієїрі і одним оком зазирає в кімнату: трійця, що лишилась сидіти там, зараз люб’язно про щось спілкувалась.

— Можливо ти й правий. Але без нас нове коло не почнуть.

 

Шьоко лагідно сміється і, хапаючи хлопця за рукав його кофти, тягне його до дверей. Цікаво, чи зжалиться цього разу над ними пані Вдача і подарує їм зайву можливість знову відчути на своїх губах тютюн і вишню.

    Вподобайка
    1
    Ставлення автора до критики