Ніч. Під карнизом вигнутого даха на висоті десятка поверхів почулося чиєсь томне, розмірене дихання. Вниз під завивання вітру спікірувала безшумна тінь с червоно-білим відблиском, знову злившись зі стіною й ставши невидимкою для раптових перехожих. Вогні вулиці мигнули, повіяло холодом.
Життя Канедзаки не надто радісне, особливо у смутні часи. Стежки, якими доведеться пройти Кіріко — темні й незвідані. Бути частиною бунтівної банди — нелегка задача. Чи зможе вона не затягнути усіх в провалля свого божевілля?
Коли ранок настирливо заберенькав у зачинені вікна легким дощиком, Лай тільки продирала очі, щурячись у ліжку від тм’яних сонячних променів. Ця місцина їй була до вподоби, але світле нутро навіть такої чутливої і емпатійної істоти усе одно потерпало від внутрішнього суму.
Невідомі істоти ховаються поза межею реальності, а побачити їх можна крізь особливі скельця, що мандрують від однієї загубленої душі до іншої, і приймають образи найбільш близьких твоїй душі предметів або істот.
Одного разу в Семигорах,
А, може, зовсім і не там,
З’явився парубок моторний,
Прийшов і стука по шибках.
Надихнувшись "Кайдашевою сім'єю", "Енеїдою" та мітом "Яблуко розбрату", я вирішила написати цей віршований фанфік.
— Ллойде, — він чує спокійний голос батька.
Ллойд обертається і бачить Ґармадона, а у нього за спиною біле полуденне світло.
— Тату? — він завмирає, — Тату! — він біжить до нього і обіймає.
— Ллойде, — він чує спокійний голос батька.
Ллойд обертається і бачить Ґармадона, а у нього за спиною біле полуденне світло.
— Тату? — він завмирає, — Тату! — він біжить до нього і обіймає.
Акіо видихнул і зробив ковток кави.
— Коната-чан, сядь рівно, — стримано-наказово каже Акіо.
Дівчина слухняно сідає, але ображено надуває губи. Складалось стійке відчуття ніби вона нашкодивша дитина.
Нацуо стояв біля хижі в якій проживає Юрген.
— Слухай може ти вийдеш? — питає Йошімура і дивиться в місце, де повинно стояти вікно.
— Нє… Я сплю… — без якогось бажання відповів Юрген.
Нацуя обурено зітхнув.