Повернувшись до себе, Азирафаїл здалася на другому пункті свого плану: душі. Голяка під гарячими струменями, складно було пережити звичну процедуру миття після того, що сталося. В голову раз у раз лізли думки про те, що тепер їй не потрібна Кроулі для того, щоб принести собі задоволення. І взагалі ніхто не потрібний насправді. Якщо пальців не вистачатиме, завжди можна зробити замовлення в секс-шопі через інтернет і… І що? Самозадоволення до кінця життя? Наодинці.
«З іншого боку, ― думала Азирафаїл, намилюючи плечі, ― тепер, якщо Чарлі виявиться не надто хороший у ліжку, то є вихід. Хоча це маячня, зовсім вже з розуму вижила, раз таке припускаю».
Поки її голову займали спірні думки, рука так і тяглася вниз між ніг. Начебто там стояв магніт, що змушує Азирафаїл думати тільки про те, що сталося трохи раніше і можливості, що відкрилися.
Вона все ж таки виконала домашнє завдання Кроулі. А потім із чистою совістю пішла відсипатися, радіючи тому, що й сьогодні її сусідка не має гостей.
Вранці, на її подив, піднятий настрій не минув. Збираючись на роботу, Азирафаїл мабуть вперше за все життя вирішила не застібати чергову блузку під горло. Крутячись перед дзеркалом, вона дивилася на себе зовсім не так, як завжди. Адже Кроулі мала рацію: як сама Азирафаїл не могла раніше помічати, що вона дуже навіть нічого. Ну і нехай стегна під спідницею пухкуваті. Ну і нехай є животик, лінія талії все одно помітна. І якщо трохи змінити гардероб, це можна буде чудово обіграти. Наприклад, варто відмовитися від мішкуватих светрів та в’язаних жилеток. Якщо буде холодно, зрештою, можна ризикнути і спробувати одягнути гольф. Або ту кофтинку з квітами.
Вибираючи, в чому сьогодні піти на пари і на перше більш-менш заплановане побачення, Азирафаїл мало не запізнилася на початок занять. Її студенти були здивовані цьому не менше ніж вона сама. Ще більше вони здивувалися, коли Азирафаїл відпустила їх за п’ять хвилин до закінчення пари. Справді, чого їй варто було робити так раніше: матеріал вона вже вичитала, а звільнилися раніше приємно не тільки студентам. Так вона встигала заскочити в туалет корпусу і трохи поекспериментувати з зачіскою. Ні, одразу розпускати свої неслухняні локони вона не мала наміру, але можна було підібрати їхню частину так, щоб вони не лізли в обличчя, а решта залишити спадати десь за спиною. Виглядало дуже нічого. Вона дуже сподівалася, що Чарлі оцінить…
Він чекав на неї в тому самому кафе, за її улюбленим столиком, і пив каву.
― Вітання…
― Привіт, ― усміхнувся він. Але нічого не сказав про те, як вона виглядає.
Вони пообідали там разом. Азирафаїл дізналася, що Чарлі працює вільним журналістом, пише для місцевих газет про події у місті. Він показав їй кілька своїх статей в інтернет-виданнях зі свого телефону, вона ввічливо здивувалася, що газети досить відомі. За обід заплатив він, і Азирафаїл відчула себе дико незручно, бо замовляла свої улюблені та далеко не дешеві млинці. Треба було здогадатися, що все так обернеться, але сьогодні вранці її думки були дуже далеко від потрібного русла.
Потім Чарлі запропонував прогулятись. Вони пройшлися до парку і потім ще трохи парком, петляючи алеями. Він продовжував розповідати про себе і перейшов на тему стану справ на своєму ринку праці.
― Зараз кожен пише, що хоче, і люди зовсім забули, що означає бути справжнім журналістом.
― Не лише журналістом…
Азирафаїл поняття не мала, що означає бути справжнім журналістом, ні в загальному розумінні, ні в розумінні Чарлі. Пару разів вона намагалася перевести тему на щось більш спільне, щось більш знайоме їй самій, але чи вона розучилася спілкуватися за місяці, проведені на самоті, чи Чарлі нетерпілося розповісти їй про себе взагалі все, а тому він продовжував базікати про журналістику. Їй стало нудно його слухати ще під час обіду, але виховання не дозволяло перервати і так просто почати говорити про щось інше. Легкість, з якою вона збиралася сьогодні вранці та читала лекції, пройшла, ніби й не було. Що вона зробила не так? Чому все пішло шкеребрть? Він ніби добрий хлопець…
― Ти виглядаєш не дуже, ― нарешті помітив Чарлі, перериваючи свій монолог. ― Втомилася?
― Так є трохи ― Азирафаїл вимучено посміхнулася.
― Я можу проводити тебе додому. Або викликати таксі, ― запропонував Чарлі, одразу ж забувши про свою журналістику. Щоправда, Азирафаїл тепер уже було не до того.
― Не варто, правда, ― пробурмотіла вона. Зараз хотілося тільки зібрати волосся у звичний пучок, застебнути блузку до кінця і просто повернутись у звичну обстановку. Жодних виходів із зони комфорту. Вони ніколи нічим добрим не закінчувалися.
― Я все ж таки проводжу, ― заперечив Чарлі.
Виявилося, що до квартири Азирафаїл зовсім недалеко, буквально кілька кварталів. Усю дорогу Чарлі вибачався за свою балакучість, лише посилюючи ситуацію. Вже стоячи на сходах біля потрібного під’їзду, він нарешті взяв її за руку і притяг до себе. Поцілунок вийшов раптовим, ніби зім’ятим, зовсім не таким, яким представлявся Азирафаїл сьогодні вранці. Вона просто завмерла, відчуваючи губи Чарлі на своїх і більше нічого. Жодних сполохів у собі, ніяких метеликів у животі, ніякого тепла.
― Подзвони мені, коли тобі стане краще, ― з усмішкою сказав Чарлі, простягаючи їй свою візитку з номером телефону. Судячи з його обличчя, для нього все пройшло просто чудово.
Азирафаїл видавила з себе ввічливу усмішку, кивнула і постаралася якнайшвидше відгородитися від Чарлі вхідними дверима. Чекаючи ліфт до свого поверху, вона почувала себе так, ніби ця зустріч просто висмоктала з неї всі соки. При цьому вона зовсім не могла зрозуміти, що саме було не так. Вони просто спілкувалися, гуляли, навіть за руки не трималися! Коли все не так пішло?
― Зачекайте! ― почувся знайомий голос позаду неї, коли двері ліфта вже почали зачинятися. Азирафаїл на автоматі натиснула кнопку, щоб їх притримати, а наступної секунди майже пошкодувала про це. У кабіну ліфта влетіла Кроулі в приголомшливій чорній сукні і з пакетом із найближчого супермаркету в руці. Поєднання було кумедним, але цілком логічним. ― Дякую, янголе, ― з посмішкою сказала вона, натискаючи потрібний їм обом поверх. ― Виглядаєш приголомшливо і не дуже одночасно. Як тобі це вдається?
Губи Азирафаїл мимохіть зворушила посмішка, однак вона постаралася скоріше її приховати. Ще чого, буде вона сміятися з дивних виразів цієї ексцентричної… Кого?
― Просто важкий день, ― пробурмотіла вона, щоб підтримати коротку розмову.
― Тобі варто частіше розпускати волосся, - похитала головою Кроулі і, коли двері відчинилися на їхньому поверсі, вийшла першою. ― А якщо день був стомлюючим, то як щодо того, щоб його трохи розбавити? ― Вона дістала з пакета пляшку вина і змовницьки потрясла нею в повітрі. ― Зайдеш?
Азирафаїл завмерла. Зі ступору її вивели тільки двері ліфта, що знову почали зачинятися. Довелося квапливо вискочити.
― Чому б і ні, ― сказала вона, вирішивши, що гірше цей день зробити буде складно, а от вино цілком здатне підняти їй настрій. З міркувань культури вона принципово не пила одна, але за смаком давно вже скучила. Кроулі ― не найгірша компанія. Напевно. Вони поки не те, щоб надто активно спілкувалися, більше… Балувалися в ліжку. Хоч це й жахливе слово, щоб описати те, що відбувалося між ними, Азирафаїл не могла вигадати вдалого.
― Мені подобається, що ти припиняєш грати в недоторку, ― посміхнулася Кроулі і відчинила двері до своєї квартири. ― Прошу.
Азирафаїл пройшла до вже знайомого передпокою, а потім далі — до вітальні з двома кріслами, від яких у неї залишилися специфічні спогади. Але Кроулі зупинила її.
― Давай на кухню. Не будемо надто пафосними.
Про пафосність Кроулі не збрехала. Кухня в неї була звичайнісінька, тільки занадто чиста, ніби все тільки вчора завезли і поставили на свої місця.
― Ви тут нещодавно живете? ― поцікавилася Азирафаїл, приймаючи порожній келих.
― Та ні, не перший рік, ― пирхнула Кроулі у відповідь, вивуджуючи з шухляди штопор, а потім простежила за поглядом Азирафаїл і тихо розсміялася. Коли вона робила це ненавмисно, виходило дуже нічого, приємний сміх. ― Я просто не готую.
― Зовсім? ― здивовано спитала Азирафаїл. ― Так не буває.
― Повір, янголе, буває. Давай келих і розповідай, що в тебе сталося з тим симпатягом, який поцілував тебе біля порога.
― Так ви бачили, ― пробурмотіла Азирафаїл тихо. Вино в пляшці булькнуло і полилося в келих. ― Мені здається, що я щось роблю не так. Не можу його причарувати.
― А поцілував він тебе просто для відводу очей, чи що? ― не без сарказму запитала Кроулі. Вона вже дістала з пакета нарізаний сир та виклала його на одну з тарілок. ― Дурно звучить, не знаходиш?
― Я не про це, просто… ― Азірафаль розсіяно зробила ковток вина. Підібрати слова було складно. ― Має бути по-іншому. Простіше. Може, я йому подобаюсь зараз, можливо, так буде ще якийсь час, але… Він не помітив, що я розпустила волосся, нічого не сказав про те, як я виглядаю під час зустрічі. ― Азирафаїл зробила паузу і знову ковтнула вино. У Кроулі був безперечно гарний смак. А може сама Азирафаїл просто так скучила з винами, що готова була пити вже що завгодно. ― Мені не вистачало сміливості перервати його розповідь про себе, яка мене зовсім не цікавив. Я не змогла навіть згорнути тему на щось інше… І він жодного разу не спитав щось про мене, ніби… Ніби насправді йому теж байдуже, хто я така.
― Якщо тобі так здається, чому ти взагалі проводиш із ним час? ― флегматично поцікавилася Кроулі. Весь час, поки Азирафаїл говорила, вона дивилася на неї і навіть не ворушилася, здається, висловлюючи всім своїм виглядом увагу.
― Бо він мені подобається… Мабуть, ― Азирафаїл розгублено кліпнула, розуміючи, що не впевнена в цьому. Подобається ж, правда? Милий, симпатичний хлопець, перший, хто звернув на неї увагу за дуже довгий час і запросив побачення… — Я хочу йому теж сподобатися. Як людина, як дівчина, і в ліжку також! ― раптом випалила вона і кинула на Кроулі відчайдушний погляд. Та подавилася черговим ковтком вина та закашлялася. Вся її грація та неймовірність у цей момент злетіли з неї, залишаючи лише глибоко шоковану дівчину.
― Та твоє лібідо більше за синього кита, ― буркнула Кроулі, коли кашель її відпустив. До обличчя Азирафаїл одразу прилила фарба. ― Чому ти думаєш, що справа взагалі в тобі? Може, він тобі справді не підходить.
― Все було чудово, коли ми зустрілися! Ти не розумієш, він був такий милий і смішний… А потім це безглузде побачення все зіпсувало. Я не знаю, як так вийшло, але коли він мене поцілував, все було зовсім не так, як треба.
― А ти знаєш, як треба? ― Кроулі здивовано підняла брови і похитала головою. ― Янголе, янголе, може, він просто не той чоловік, який тобі подобається як чоловік. Смішно жартувати можуть і друзі, але з ними ти не крутиш інтрижки.
― Хочеш сказати, що мені настільки потрібен чоловік, що будь-хто зійде? ― Азирафаїл і не помітила, як перескочила на «ти». Якось було складно вести подібні розмови, звертаючись офіційно.
― Може і так.
― Дурниці.
― А в тебе давно був добрий секс? ― Кроулі скептично вигнула брову і відставила напівпорожній келих. Вона явно не поспішала напиватися, тоді як Азирафаїл вже повністю спустошила свій. ― Янголе, ми живемо на одному майданчику вже майже тиждень, а я не бачила, щоб до тебе приходив хоч хтось. Ти завжди повертаєшся в одна при чому явно з роботи. І ти погоджуєшся на всі мої пропозиції, під кінець. Тобі самотньо, люба.
― Не самотньо, ― Азирафаїл відставила келих на стіл. Це була правда, їй зовсім не потрібне було суспільство інших людей, на попередній квартирі вона прожила півроку в описаному темпі Кроулі і нічого, вона не полізла на стінку. Та й зараз суспільство Кроулі їй потрібне було лише для того, щоб поділитися з кимось деталями свого життя, яке почало виходити за межі норми. А за межі норми вона почала виходити саме через Кроулі, зрештою. Якби не вона, то Азирафаїл зараз сиділа б удома і читала книжку за чашкою чаю. ― Якщо я так сильно нав’язуюсь, можна було просто мене не запрошувати.
― Я не до цього хилю, просто… ― Кроулі важко зітхнула і налила їм ще вина. ― Просто я не розумію, чого ти від мене очікуєш, янголе. Дружби? Сексу? Сексу з дружби? Друге поки що виходить найкраще.
― Чому ти все зводиш до цього? ― пробурмотіла Азирафаїл, знову беручи в руку келих.
― Бо так і є, ― зітхнула Кроулі. ― Нас, окрім цього і чортової суміжної стіни, нічого не пов’язує.
На кухні запала тиша. Азірафаль не знала, що відповісти на таку заяву. Їх справді мало що пов’язувало, якщо не сказати, що нічого. Але від думок про те, щоб зовсім припинити спілкування, ставало несподівано сумно.
― Тоді нехай буде секс з дружби, ― вирішила Азирафаїл і підняла погляд. Якраз вчасно помітити, як Кроулі підібгала губи. ― Якщо тебе таке влаштовує, звісно.
― Цілком, ― швидко відповіла Кроулі. ― І знаєш, я не зможу дати тобі нормальну пораду щодо твого хлопця, бо зовсім не вмію будувати стосунки. Тож дружба у нас з тобою буде не надто жіночою. Зате добрий секс обіцяю.
― І хто з нас ще лібідо, ― пирхнула Азирафаїл, відводячи погляд. Ще ковток вина, і вона чудово розуміла, що їхня розмова по суті закінчена.
― Я цього і не заперечую, ― посміхнулася Кроулі і, взявши її за руку, повільно повела до себе в спальню.
Сором для Азирафаїл пішло на другий план. Зараз все було зрозуміло як день: у них просто секс, взаємне задоволення фізичних потреб та, можливо, спільне розпивання гарного вина на кухні. Дружба та секс. Секс та необтяжлива дружба.
Опинившись у спальні, на ліжку, Азирафаїл спіймала себе на думці, що не хоче бути веденою сьогодні. У Кроулі спокусливе декольте, чудові стрункі ноги та тонка талія. Кроулі хочеться торкатися, цілувати, гладити, а не лише брати ніжність від неї. Тому Азирафаїл сьогодні зробить більше, ніж зазвичай, набагато більше.
Складно було повірити, що Азирафаїл, та сама Азирафаїл, що була в глибокому шоці від своєї сусідки, яка відчинила їй двері всього кілька днів тому в одному пеньюарі, зараз цілувала смагляву шию Кроулі і обережно шукала на її спині блискавку від сукні. Її шкіра була холодною. Здавалося, що цілуєш не зовсім людину, а когось ближче до плазунів. Гнучкість тіла теж навіювала схожі думки, особливо коли Кроулі трохи прогнулася в спині, допомагаючи розстебнути сукню. Їм довелося сісти, щоб зняти її, і Азирафаїл заворожено дивилася на те, як тканина струменіла по плечах, спадала з них, оголюючи шкіру, кісточки, що виступали під нею, і сплетіння м’язів. Чорне мереживне бра облягало невеликі груди і буквально манило до себе не лише погляд, а й руки.
Складно було сказати, чи вплинуло так вино на Азирафаїл, чи вона просто давно і точно знала, що і як саме хоче зробити з Кроулі. Просто в неї не було сумнівів, коли вона спокійно дозволила Кроулі позбавити себе блузки та спідниці, коли поклала долоню поверх чорного мережива на її груди, коли провела іншою долонею нижче, до таких же мереживних трусиків, що приховують хіба що найінтимніше.
Кроулі пахла терпкими парфумами, чимось схожими на чоловічі. Щось із легким відтінком кави. Азирафаїл хотіла б знати, що це за запах, як називається і чи можна його купити, чи тільки відчути на конкретній людині. Тільки питання зараз здавалися зовсім зайвими, непотрібними.
У Кроулі злегка виступали ребра і зовсім не злегка ― тазові кісточки. Сидячи на її стегнах, Азирафаїл у глибині душі боялася розчавити: без одягу Кроулі здавалася надто крихкою, майже витонченою, безперечно спокусливою.
― Так і дивитимешся, янголе? ― спитала вона, і Азирафаїл вловила в її голосі особливий тон. Кроулі дражнилася, хотіла її і показувала це.
― Ні, ― Азирафаель похитала головою і схилилася над нею, знову цілуючи шию і переходячи на ключиці, такі гострі, що, здавалося, можна порізатися. Бретелька з’їхала з плеча Кроулі легко, а коли бра зовсім відлетіло в сторону, неможливо було встояти від спокуси торкнутися сосків: пальцями, губами, язиком. М’які, що починають твердіти буквально від першого дотику. Груди Кроулі здіймалися від вдихів, і від цього створювалося враження, що вона постійно рухається, наче змія. Її руки гладили Азирафаїл по плечах так легко і ласкаво, що відсутність власного бюстгалтера вона помітила, тільки коли Кроулі піднялася і торкнулася своїми грудьми її.
― І ти казала, що не зможеш сподобатися хлопцеві в ліжку? ― не без іронії поцікавилася Кроулі.
― Мовчи вже, ― фиркнула Азирафаїл так само тихо у відповідь і прикусила ніжну шкіру на ключицях. Долоні вже спустилися нижче, огладжуючи стегна і тонкі ремінці підтяжок, на яких трималися мереживні панчохи. ― Можна я їх зніму?
― Якщо хочеш.
Затискач відкрився легко, знадобився лише легкий дотик, і ремінець на резинці відпустив тканину. Залишивши поцілунок трохи нижче пупка, Азирафаїл м’яко потягла за пояс підтяжок. Позбувшись його, вона опинилася майже на краю величезного ліжка Кроулі, лише на рівні її колін. Та розвалилася на подушках, дивлячись на Азирафаїл начебто зверхньо. Її дуже довгий язик ковзнув по губах, розмазуючи темну помаду. Нестерпне видовище, від якого неможливо було відвести погляд.
Азирафаїл ковзала пальцями по худих стегнах, стягувала тонкий капрон панчіх з коліна, а потім і зі ступні. Шкіра у Кроулі була гладка, прохолодна, до якої хотілося прикластися щокою, охолонути від збудження, що накочує, і відчути його знову. Притискаючись губами до гострої коліна, Азирафаїл зовсім не замислювалася про те, що робить. У голові спалахувала коротка «хочу», і в ту ж секунду вона робила: торкалася, цілувала, лоскотала язиком і прикушувала гладку шкіру, смак і запах якої було не передати.
Коли панчохи залишилися осторонь, Азирафаїл звернула увагу на мереживо трусиків, що ледве приховують те, що знаходилося між сідницями та спереду. І дещо у цьому вигляді привернула її увагу.
Вся пахова область була виголена. Проводячи пальцями вгору по стегну, Азирафаїл мимоволі потяглася туди, під мереживо. Її серце на секунду завмерло, варто було їй торкнутися чужих статевих губ, а потім забилося ще швидше.
― Подобається? ― запитала Кроулі з задоволеною усмішкою і накрила власну долоню Азирафаїл. ― Не соромся, янголе, я вся твоя цієї ночі.
Що було пізніше, згадувати було соромно, але страшенно приємно. Азирафаїл чудово запам’ятала тепло чужої піхви, таке привабливе і всеосяжне, що вона зрозуміла, чому чоловіки так його люблять. Пам’ятала вона і низькі протяжні стогони Кроулі, які раніше заважали їй спати. Пам’ятала вузькі долоні на своїх сідницях, грудях і попереку, вже не холодні, як спочатку, а гарячі. Сама Азирафаїл ніби горіла в пекельному полум’ї, і не тому, що було соромно. Про сором вона забула в той момент, коли визнала, що їй подобається спати з Кроулі. Пристрасть горіла в ній, тому що їй до одуру хотілося бути з Кроулі, хотілося пестити її, слухати стогін і доводить до оргазму, нехай спочатку і невміло, але коли вони пішли на другий захід, вона вже точно знала, як зробити приємно, а Кроулі і поготів знала, як зробити приємно їй.
Коли вони обох вже не мали сил на продовження, Азирафаїл лежала на спині, розпластавшись на зім’ятих простирадлах. У голові була блаженна порожнеча, тіло зморило приємною втомою і хилило на сон. Але залишалося щось, що дуже хотілося зробити сьогодні. Перевернувшись на бік, Азирафаїл виявилася майже носом у щоці Кроулі, що лежала поруч, такою самою втомленою і розслабленою. Вона поклала долоню на її щоку, змушуючи повернути голову до себе. Тонкі губи Кроулі зі змащеною помадою ― те, що змушувало Азирафаїл раз у раз відволікатися. Але щось постійно зупиняло її від поцілунку. Тепер же момент був найкращий, і вона нарешті зважилася.
― Ні-ні-ні, янголе, ― тонкий палець Кроулі ліг на її губи, зупиняючи і не давай наблизитися на ще якихось нещасних кілька сантиметрів. ― Так роблять коханки, а не друзі, пам’ятаєш?
Азирафаїл завмерла, все ще з безглуздо витягнутими губами, розгубленим поглядом і пустотою, що зароджується десь усередині. Друзі. Ну так, вони ж лише друзі по сексу і нічого більше. Жодних стосунків, ніякої прихильності, ніякого кохання, яке мало автоматично додаватися до сексу. Нічого з того, що у нормальних людей відбувається на початку відносин, лише підсумок, не кінцева точка, звісно, але кульмінація. Жалюгідний огризок від того, що потрібно Азирафаїл.
― Я зрозуміла, ― тихо сказав вона, кивнувши, і почала збирати речі. Через п’ять хвилин її вже не було у просторій шикарній квартирі Кроулі.