Азирафаїл вела життя звичайної дівчини свого віку, яка навіщось вирішила закінчувати аспірантуру: орендувала невелику квартирку, вела кілька лекцій для студентів на тиждень, курувала першокурсників, читала вечорами улюблені книги та писали дослідницьку. І тримала кішку, звісно. Куди без кішки. А ще вона мала вафлі на обід по понеділках, млинці ― по середах, а щоп’ятниці ходила на суші. Не так уже й погано.
Незважаючи на те, що великих коштів Азирафаїл не мала, їй вдалося знайти житло в пристойному будинку і за невеликі гроші. Коли вона заїжджала туди, то й уявити не могла, чому ж така хороша квартира обходиться їй у суто символічну плату. З опаленням все було добре, водопровід працював справно, електрика не давала збоїв. Можливо, текли шви самого будинку, але ніяких подібних слідів на шпалерах не було. Ремонт був не надто свіжим, хоч і все ще пристойно виглядав. Чому ж тоді така приємна квартира коштувала копійки? Дізнатися довелося першої ж ночі.
Закінчивши розпаковувати речі та розставляти книги на великому стелажі, Азирафаїл прийняла душ і зібралася лягти поспати. День видався важким, і вона мала намір добре відпочити.
― М-м-м… ― долинуло з-за стіни, як тільки Азирафаїл відклала книгу, яку вирішила почитати перед сном, і вимкнула світло. ― Ось так… Ох! Так!
Азирафаїл кліпнула і ввімкнула світло назад. Низький жіночий голос від цього не замовк, а продовжував, лише набираючи сили.
― Ах! Так! Ще!
Тепер здавалося, що дама була не за стіною, а буквально поряд з Азирафаїл. Незабаром вигуки почали розбавлятися брудними слівцями, а стогін перейшов у вигуки, явно не позбавлені насолоди. До голосу жінки приєднався чоловічий, і так тривало ще години півтори.
Так Азирафаїл дізналася головний недолік цієї квартири: чудова чутність. Мабуть, стіна з сусідами була надто тонкою.
Залишок вечора, майже до півночі, Азирафаїл провела, постаравшись заткнути вуха подушками, ватою і взагалі всім, що можна було знайти в новій квартирі, щоб хоч трохи позбутися галасу. Не врятувало. Особливо коли до стогонів додався скрип ліжка та його ритмічний стукіт об стіну. Конструкція явно була не надто стійкою, або ж коханці були надто активними.
Зате вранці було тихо, а на кухні знайшлася кава. Добре, що Азирафаїл здогадалася купити її напередодні ввечері. Не те щоб напій сильно допоміг, але трохи поправив стан речей і додав сил для того, щоб привести себе до ладу і вирушити на роботу. Все було б навіть не зовсім погано, якби її лекція не переривалася регулярними позіханнями та бажанням втопитися у найближчій раковині з холодною водою.
Закінчивши з роботою, Азирафаїл вирішила, що настав час познайомитися із сусідами, особливо з найгучнішими. Як би там не було, а сваритися першого ж дня зовсім не хотілося, до того ж можна було спершу натякнути. А якщо не спрацює, то переставити власне ліжко до іншої стіни та… що далі? Азирафаїл не знала, у неї взагалі не було досвіду в подібних сусідських суперечках.
Купивши печива в найближчому магазині та акуратно виклавши його на гарну тарілку, Азирафаїл зателефонувала до сусідніх дверей. А потім знову зателефонувала. І ще трохи потупотіла біля порога. Це було очікувано, звичайно: господарів квартири не було вдома. Але не пропадати ж печиву задарма?
Відклавши половину назад у пакет, Азирафаїл попрямувала до інших сусідів. Виявилося, що на одному з нею майданчику живе дуже миловидна старенька, яка була вдома, запросила її на чай і задовольнила потребу попліткувати.
Мадам Трейсі повідомила, що в квартирі по сусідству з Азирафаїл живе ефектна дама у віці близько тридцяти, самотня і незалежна і з характером тієї ще стерви.
― Колись я була така чарівна, як вона, ― ностальгічно зітхала старенька і мрійливо всміхнулась. ― Але, боюся, що потоваришувати з міс Кроулі буде складно: вона така впевнена кар’єристка… Здається, працює адвокатом. Хоча я не впевнена в цьому, можливо, вона тільки те й робить, що водить до себе супутників на ніч. І супутниць.
Судячи з такого опису, легко відвоювати тишу вночі Азирафаїл не вийшло б, що було сумно. Але відступати, навіть не спробувавши, вона не мала наміру.
Наслухавшись про міс Кроулі достатньо різних відомостей, Азирафаїл повернулася до себе і сіла за роботу, з твердим наміром дочекатися повернення сусідки та познайомитись. Тільки от стомлений організм таке рішення не підтримував.
Азирафаїл прокинулася о десятій годині вечора з жахливим головним болем і ниючою спиною. Спати за столом виявилося дуже незручно, особливо коли подушкою служив словник. За хвилину Азирафаїл зрозуміла, що прокинулася не просто так і слова мадам Трейсі не були перебільшенням.
― А ти справжній гігант, ― почулося з-за стіни. «Гігант» не мав жодного відношення до Азирафаїл, але до її обличчя прилила кров, змушуючи щоки зачервоніти. Мабуть, йти знайомитися зараз було б більш ніж недоречно.
Друга безсонна ніч додала Азирафаїл впевненості у собі та агресії. Вранці, перш ніж йти до університету, вона вирішила помститися своїй мучительці і, озброївшись печивом, подзвонила їй у двері о сьомій ранку. Враховуючи, до якої години вчора тривав непристойний шум, навряд чи господині квартири буде приємний її візит у такий час, але Азирафаїл думала лише про помсту.
Міс Кроулі вранці явно не відповідала своїй характеристиці, отриманій від мадам Трейсі. Варто було дверям відчинитись, Азирафаїл ледь придушила бажання відсахнутися. І відлякав її зовсім не пеньюар як єдине, що було на Кроулі, а вираз обличчя: роздратований і явно агресивний.
― Ти хто? ― запитала Круолі, не вітаючись і не звертаючи уваги на печиво. Весь бойовий настрій Азирафаїл як вітром здуло.
― Ваша нова сусідка… Азирафаїл, ― розгублено пробурмотіла вона, мимоволі опускаючи погляд нижче обличчя і намагаючись не надто вже відверто червоніти, побачивши як чітко виділяються на тканині пеньюару обриси сосків і як тканина ледь-ледь прикриває стегна. Точніше, частину стегон. Меншу частини. Незважаючи на цей еротичний образ, було в Кроулі щось незграбне, занадто довге, занадто … Підліткове? Худі ноги та руки викликали лише щире бажання пригостити печивом, а ще бажано пирогом та млинцями.
― І ти прийшла на мене подивитися? О сьомій ранку? ― у голосі Кроулі буквально прозирав сарказм, який чудово поєднувався з усім її видом. Обличчя її неприємно скривилося. ― Пробач, дівчинко, але я не в настрої.
З цими словами вона зібралася зачинити двері перед носом Азирафаїл, але зробила одну фатальну помилку. З того часу, як Азирафаїл виповнилося десять років, нікому не дозволено було називати її дівчинкою. Вона ― будь хто, але тільки не дівчинка. Аспірант, майбутній професор, викладач літератури, та не дівчинка! Тому перш ніж двері грюкнули, вона підставила ногу в дверний отвір і, забувши про сором, поперла на Кроулі.
― Для початку, я вам не дівчинка, міс Кроулі, ― різко заявила вона, буквально всовуючи нахабній сусідці тарілку з печивом. ― По-друге, було б на що дивитися! А по-третє, ви не давали мені спати другий день поспіль, і якщо ви не припините це свавілля ночами, я будитиму вас щоранку на годину раніше, ніж сьогодні, вам зрозуміло?!
Кроулі явно не очікувала такого натиску, особливо від дівчини з волоссям, зібраним у строгий пучок, і в білій блузці, заправленій у картату спідницю. Тому тарілку взяла на автоматі і під натиском Азирафаїл навіть позадкувала до квартири, а потім так і залишилася стояти посеред передпокою з печивом, коли Азирафаїл розвернулася на підборах і вийшла, голосно грюкнувши вхідними дверима.
Цілий день ця сцена переслідувала Азирафаїл, повторюючись і повторюючись перед її внутрішнім поглядом і змушуючи раптово внутрішньо сплахувати то гнівом, то соромом: на парі, при студентах, при декані та на зборах. Навіть смак улюблених млинців на обід у маленькій забігайлівці неподалік університету зіпсувала Кроулі зі своїми довгими рудими патлами та обурливим пеньюаром. Азирафаїл навіть не особливо поспішала додому, щоб випадково не перетнутися з нею знову і не видати свого стану, тому що вона не зможе стриматися і випалить усі заготовлені фрази прямо в обличчя цієї Кроулі.
Однак додому повернутися довелося, хоч би для того, щоб переночувати. Піднімаючись у ліфті, Азирафаїл молилася, щоб ні з ким не зіткнутися на поверсі. Їй пощастило, але під дверима на неї чекала порожня тарілка з-під печива і записка, написана акуратним рівним почерком.
«Дякую за печиво та ранкову розмову. Шкодую, що завдала незручностей, і постараюся вести себе тихіше вечорами, хоч і не можу обіцяти того ж від імені моїх гостей. Боюся, що ранкову розмову не можна вважати нашим повноцінним знайомством, тому я буду рада, якщо ви заглянете до мене завтра на чашечку чаю.
З повагою, Кроулі.
P.S. У магазині на сусідній вулиці печиво смачніше.»
Азирафаїл тихо хмикнула, коли перестала читати. Значить, навіть попри те, що вона фактично наїхала на сусідку, її проблему було вирішено. Можливо справді варто було б сходити на чай до цієї загадкової міс?