Забуття

Et diabolus incarnate est.
Et homo factus est.*

6 червня 2006 року

Рука знов починала нити. Тупий неприємний біль поступово охоплював кисть і ширився до передпліччя, немов отрута. З цим доводилося миритися. Або пити знеболювальне. А Том не хотів, щоб його фізичний стан і настрій залежали від таблеток. Він не любив залежати від чогось чи когось.

Вперше за багато часу Тому снився сон. Зазвичай детектив бачив якісь чорно-білі абстракції, які не запам’ятовувалися. Чоловік розумів, що, можливо, це через його роботу. Мозок у такий спосіб захищається від небажаної інформації. Чи як там це пояснюють психологи?

Детектив Шай приїхав пізно. Похмурий і невиспаний, він коротко привітався з Томом. Андерсон і спитав би, що сталося, та не став. Зараз був непідходящий момент. У такому настрої Джеймс швидше пошле, ніж стане щось розказувати. Тому з дозволу шефа він пішов стежити за Торном.

Том відчайдушно не бажав вірити.

Том знав: тікати марно. Такі треновані пси, як ротвейлери, вмить наздоженуть жертву. Проте стати вечерею цій тварюці він не хотів. Дивився на собаку, дуже повільно роблячи крок до автівки. Якщо пощастить, можна буде сховатись.