— Ніколи не думала, що буду сумувати за Джорджем та Голлі… А минуло лише пару днів, — Люсі легенько поколихала рідину із зеленуватими листами у чашці срібною ложечкою. Поряд неї сидів Локвуд, який ось уже пару хвилин мовчки шукав чогось у темному вікні над яким злегка похитувалась лавандова лампа.
— Так, без них і справді тихо, зате у нас є парочка вихідних деньків, можемо відпочити. Є ідеї, панно Карлайл? — і знову його дурне «панно». Люсі усміхнулася про себе: вони знайомі уже півтори року, а він й досі полюбляє називати її таким чином. Можливо набридлива звичка, що дає про себе знати час від часу, а можливо йому просто подобається спостерігати за її збентеженим поглядом, який вона ховає у тіні своїх лодонь.
— Жодних.
Люсі зніяковіла й дійсно відвела очі, коли інша пара очей пильно подивилась на неї. Що ж бачили ці темні, як ніч очі?
Мітки чи інші позначки будуть додаватися у порядку додавання тексту, щоб зберігати інтригу
Із сайтом ще слід розібратись))
Було б чудово, якби ви розуміли, що автор — це людина, жива із власним життям, дуже дякую!
{ Було б чудово знайти бету! Приємного прочитання! З любов’ю папороть!}
Упс... Ще не опубліковано жодного розділу. Можливо автор тільки анонсує твір, або приховав його від читачів
