rotk_a
Серіали
0+
Слеш
Кроулі, Азирафаїл
Драбл
Садівники
Тільки покликання
  • Забороняю перекладати роботу російською
  • Забороняю розміщувати роботу на рос.ресурсах
Немає схованих позначок
нд, 07/30/2023 - 00:42
нд, 07/30/2023 - 00:43
24 хвилини, 55 секунд
Читачі ще не додали роботу у збірки
1
Навіґація

Бувай ми здорова, моя чорноброва

Електричний обприскувач натужно загудів, намагаючись дістати останні краплі добрива з дна баку, але тиск вже був нікудишній. Кроулі із полегшенням стягнув з себе маску й посунув окуляри на лоба – в теплиці стояла невимовна духота. Огірки, які він оприскував від хробаків, мілко тремтіли від жаху, Кроулі кинув на них останній – особливо погрожуючий – погляд і вийшов з-під покритого пластиковою плівкою каркасу. 

Кущі цукіні коло теплиці нервово сіпнулися, але їм дістався лише побіжний зирк від зміїних очей. 

Кроулі дотягнув обприскувач до садового столика коло котеджу, й створив малесеньке диво – в демона не було настрою возитися із миттям приладу.

– Значить так, – вперши руки в боки виголосив він звертаючись до городу, – ще хоч в одної сволоти знайду обкусаний листик!.. – над насмерть переляканим городом зависла багатозначна пауза, Кроулі задоволено гмикнув, насолоджуючись ефектом своїх слів, – Однією обрізкою не закінчиться, – нарешті промовив він, опускаючи окуляри назад на перенісся. 

Розкішний майже півтора метровий кущ помідору поряд з ним затрусило так, що з гілочки відпав й покотився під ноги демону один з яскраво червоних плодів. Кроулі вже збирався випустити ікла й зашипіти на нещасну рослину, але зі сторони сусідського забору почувся голос пані Мелані:

– А ви все не відходите від городу, пане Кроулі! – доброзичливо промовила вона, спираючись на невисокий й пофарбований попередніми власниками котеджу у наймерзенніший відтінок зеленого паркан. – Хоч би трохи відпочили в таку спеку.

В Кроулі сіпнулося око, але за окулярами цього не мало бути помітно, він зміряв завмерлий кущ “я з тобою ще не закінчив” поглядом й, підхопивши з землі томат, розвернувся до сусідки із найнейтральнішим виразом обличчя, на який він був тільки здатним:

– Нічого, пані, мені не звикати. Не знайдете куди це прилаштувати? – він простягнув їй помідор. – Я сьогодні їм не вдома, не хочеться щоб зіпсувався до завтра. 

– Оу, – зойкнула пані Мелані, томат був аж ніяк не маленьким і важив точно більше за пів кілограму, якраз на якийсь соус чи салат до обіду. – Дякую, пане! Але ж ви нас і так стільки пригощаєте!

Кроулі знизав плечима й всунув помідор їй в руки.

– Я все одно один всього цього не з’їм, – кинів він через плече, маючи на увазі свій абсурдно врожайний город. – А тепер, перепрошую, маю ще справи.

– Т-так, звичайно, – поспішно відізвалася пані Мелані. – Ще раз дуже дякую!

– Пусте, – Кроулі грюкнув за собою дверима котеджу. 

Нестерпно хотілося прийняти душ.

Взагалі-то, демон не страждав альтруїзмом, але надто любив садівництво аби дозволяти овочам й фруктам зі свого городу просто гнити, тому доводилося будувати добросусідські відносини, підгодовуючи пів вулиці своїми ранніми томатами й огірками. Сам він їх їсти не збирався. 

Насправді, Кроулі придбав цей занедбаний котедж коло південного узбережжя ще на початку другого міленіуму після Різдва Христова із розрахунку на те, що у ньому можна буде спокійно проспати кілька десятиліть, без хаосу й метушні Лондону, але на сон поки так і не зібрався. А минулого року, спостерігаючи за тим із яким апетитом Азирафаїл наминає непристойно оверпрайснутий для таких паршивих інгредієнтів салат з гіпстерської салатерії за два квартали від книгарні, він подумав, що можна було б розчистити задній двір котеджу під кілька кущів помідорів й огірків, рядок капусти та айсбергу і, можливо, м’яти для коктейлів у горщику на підвіконні. Що він, власне, і зробив. У процесі, правда, трохи увійшов в кураж й город розрісся ще на цукіні, спаржу, окремий куток для спецій, гарбузи, десяток соняшників, кілька кущів кавунів й рядок кукурудзи коло дальнього від будинку паркану. І це ще не кажучи про сад. 

Але Азирафаїл не дочекався першого врожаю, обравши Рай, а не Кроулі, тому поки янгол займався міфічними “змінами системи зсередини”, демон залишився один на один з городом і своїм розбитим серцем.

Спочатку Кроулі збирався просто лягти спати у своєму тихому котеджі й пропустити наступні кілька десятків років, якщо не століть, і сподіватися, що після сну йому стане ліпше. Але План Божий дійсно був незбагненним й неосяжним (а ще дуже цинічним), тому Кроулі вперше за все його життя спіткало безсоння. Тож демон відривався на городі.

Сусіди дивувалися звідки в нього такі ранні огірки, коли в них вони ледве доросли до першої підв’язки, випитували назви сортів таких великих й солодких помідорів, цікавилися чим від підкормлює свої цукіні, що вони вимахують такими здоровими. Але секрет був тільки один: Кроулі муштрував й залякував і словом, і ділом кожну з рослинок настільки, що ті росли як скажені.

Демон проводив дні порпаючись у землі, підрізаючи, оприскуючи, поливаючи й підв’язуючи рослини, боячись зупинитися й звільнити руки й голову достатньо надовго, аби почати думати. Але город вже був повністю доведеним до ладу й вимагав лише підтримання порядку, що займало вже набагато менше часу, тому Кроулі спрямував свої зусилля вже на сад – кілька старезних яблунь й одна напіввисохла вишня. Гарування із підрізанням дерев, вирощуванням газону й кількох кущів лохини й малини наразі займали більшість його часу, і саме тому (а ще бо в Бога до Кроулі було щось глибоко особисте) в городі завелися слимаки, які почали під’їдати огірки. Словом, демон проводив час із користю і майже не згадував свого янгола. Хіба що коли хтось із сусідів особливо красномовно нахвалював його овочі й їхній фантастичний смак, Кроулі відчував дуже мерзотне самовдоволення від того факту, що Азирафаїлу такої смакоти не дісталося і вже не дістанеться.

Не забував Кроулі і про страхання його старих домашніх квітів: колись презентована йому янголом ще у садженці монстера впала в особливу немилість й щомісяця відрощувала по новому білосніжному листочку у спробі догодити, але демон бісився від цього ще сильніше, через погані асоціації з кольором.

Кроулі стягнув мокру від поту сорочку й завозився із поясом штанів. Можна було б, звичайно, зробити ще одне маленьке диво й моментально освіжитися й очистити речі, але йому останнім часом остогидло все, що нагадувало про його не людську природу. Напір води у котеджі залишав бажати кращого, але після роботи у таку спеку, навіть такий душ відчувався фантастично.

Іноді Кроулі задумувався скільки часу йому знадобиться щоб, як мінімум, перестало боліти. Люди в середньому переживали по декілька розставань й відмов за життя, Кроулі же хотілося власноруч вимарати своє ім’я з Книги Життя вже після першого. Власне, масштаб й тривалість життя середньостатистичної людини погано порівнювалися із життям безсмертної надприродної сутності, якою був Кроулі, але більше демону не було з ким порівнювати. Якщо люди відчувають те, що відчував зараз він, й все одно знаходили в собі сили йти далі, то Кроулі віднайшов нову грань у своїй безкінечній любові й повазі до людства.

Справа в тому, що хоч Кроулі і дуже старався не думати, займаючи руки роботою й голову музикою на найгучніших налаштуваннях старенького ще касетного walkman’а, але виходило в нього не завжди. І коли в нього не виходило, то демон починав сумніватися. Сумніватися у своєму виборі, сумніватися у тому, чи варте було людство його дружби з Азирафаїлом, чи варте було знання які на дотик губи янгола останньої спроби переконати його, чи варта його відносна свобода на Землі можливості бути поряд з Азирафаїлом. І ці сумніви були гіршими за усі пекельні тортури разом узяті, бо нічого не можна було вже змінити, залишалося лише наново зривати тільки-но підсохлу кірку з рани і спостерігати як з її набряклих й почервонілих країв набігає свіжа кров.

Якби Кроулі ще пам’ятав якісь молитви, він би, мабуть, і заговорив би до Бога, вперше за багато тисячоліть. 

Він навпомацки потягнувся до крану й перекрив воду. Відросле руде волосся тепер лізло в очі й плуталося. Кроулі зітхнув. Поспостерігав за краплями води на світлому кахлі душової. Зітхнув ще раз.

– Розібратися з садом і взятися за дім, – вирішив він. – Цій розвалюсі вже давно необхідний ремонт. 

Упс... Ще не опубліковано жодного розділу. Можливо автор тільки анонсує твір, або приховав його від читачів
Розділи:
    Вподобайка
    6
    Ставлення автора до критики