Гавриїл тисячі років блукав по землі та ким тільки не був та що тільки не робив, аж тут йому стало нудно і він вирішив приділити себе мистецтву й затриматись трохи у Парижі.
Тихий шелест легеньких спідниць, перестук пальців, шепіт дзвінких голосів та різкий запах паркету, закутували у себе, дозволяли почувати себе на своєму місці й водночас змушували іритувати* ще більше.
