Донхьок розривається від почуттів. Він сердиться на весь світ, розчарований в оточуючих, ненавидить себе за завданий друзям біль і вмирає від безмежного кохання в серці. Він приймає рішення, які йому диктує совість, і своїми руками руйнує власний світ і щастя. Марк обіцяв залишитися з ним до кінця, але Донхьок врятує від бурі і його…
Як тільки будівля школи з’являється за деревами, Донхьок розуміє, що шляху назад немає. Йому сімнадцять, життя здається повним прекрасних моментів, хочеться пізнавати великий світ, подорожувати, закохуватися врешті-решт.
Мама вчила Донхьока з дитинства стримувати негативні емоції і не дозволяти їм охопити всього себе, батько ж досі лаяв за невміння мислити тверезо, а не під впливом усіх почуттів, які виникають у душі. Сам Донхьок ніяк не міг збагнути ці настанови дорослих.
Коли батьки поїхали, почувши про вид покарання, Донхьоку було майже прикро. Вони смиренно вислухали всі скарги директора на нього, погодилися з усіма умовами і засуджували сина.
