Брессеарі*

*Брессеарі - у перекладі з луань - бойові побратими/посестри.

Пролунав глухий удар в барабан, зроблений з вичиненої оленячої шкіри. Брассенор увіткнув меча в притрушену снігом землю й зняв масивний шолом з безліччю гострих деталей, що робили його схожим на чорну голову монстра Німих земель.

- У нас знову нічия, - король Хессіра віддихався й стримано посміхнувся. Навпроти нього стояла така ж стомлена, проте щаслива Тінґвенда. Дружні поєдинки з Брассенором були її улюбленим заняттям. Король був хитрим і вмів передбачати дії суперниці. Королева ж мала нестримну вдачу, а ще бачила слабкі місця і вміла користуватися власною перевагою.

Обоє були високі й міцні, у простих обладунках без прикрас. У Сагаресі й Хессірі головною характеристикою броні вважалась не краса, а надійність. Тінґвенда була темноокою й чорнокосою, посмішка на блідому обличчі часто нагадувала хижий оскал. Брассенор мав тонкі благородні риси обличчя, пряме чорне волосся, зачесане назад, і світло-сірі очі. Подейкували, його величність був нащадком чаклунів Смерті, хоча магічних здібностей чоловік у себе не виявив.

Король і королева мали ще одну спільну рису - ненавиділи чаклунів, як і її величність Тарінен.

- Обіцяю: наступного разу виб’ю твій меч, - хмикнула Тінґвенда. У неї був гучний низький голос, слова загальної для Тринадцяти королівств мови звучали з сильним сагарським акцентом[1]. - Мені здалося, чи з останньої зустрічі ти став швидшим?

- Можливо, - Брассенор сховав меч у піхви, - минулого місяця довелося йти в гори Каркаор. Дослідницька група, що шукала кристали, не виходила на зв’язок. Трохи потренувався у бійках з монстрами.

- Мене не запросив, - Тінґвенда стиснула обвітрені губи. - Темрява і Світло, Брассеноре, я тобі казала!..

- Ти б не встигла, - меланхолійно зауважив король. Вони накинули на обладунки теплі хутряні плащі з вишитими гербами королівств. На коричневому плащі Тінґвенди білів олень, а на темно-синьому Брассенора - гірський дикий кіт - відчайдушна і хоробра тварина, така ж, як і мешканці Хессіра. - Гінець трохи спізнився через погодні умови. Ми вирушали негайно, збиралися швидко.

- І як дослідники? Живі? - спитала королева. Слуги підвели двох могутніх чорних коней породи ґаера[2]. Це були нащадки гірських коней, яких, за легендами, випасали багатоокі Вартові Німих земель на гірських луках. Правда це чи ні, а порода ґаера була найбільш витривалою серед усіх інших скакунів.

- Кількох утратили. Воно й не дивно. Дослідники забралися аж до Долини едельвейсів.

- Чекай, це ж…

- Так, зовсім близько від Ундарару[3], - чоловік похитав головою, - як можна було забрести аж туди і не натрапити на жодного монстра?..

- Гадаю, монстри навмисне відкрили людям шлях, щоб вони втрапили в пастку, - зауважила Тінґвенда, помахом руки вказавши охороні й слугам, щоб їхали вперед.

- Так і було, - Брассенор неспішно гладив коня рукою у шкіряній рукавиці. Вони з королевою Сагаресу взяли коней за вуздечки й повели стежкою, що вела до замку Брассенора. Цього разу король Хессіра приймав Тінґвенду. - Після тієї битви я довго описував літописцям, яких істот зустрів. Не хочу, щоб це забувалося. Та й ти писала, що у високогір’ях довкола Оролена частіше зникають люди.

- Так, це насторожує, - насупилася Тінґвенда, - найцікавіше те, що ті, хто вижив, стверджують, ніби істота може набувати людської подоби. Як її спіймати - невідомо.

Сніг хрустів під їхніми важкими чоботами. Від невеличкого ліска, де вони вправлялися з мечами, до столиці Хессіра було рукою подати. Цей ліс, як і багато інших, висадили спеціально, щоб озеленити суворі землі східного королівства. Угорі над ними тихо завивав сухий холодний вітер з Німих земель, що приносив то посуху, то нестримні хуртовини й люті морози.

- Як тільки його величність Наріан виховає драконів, попросимо, щоб один жив десь неподалік, - сказав Барссенор, - дракони мають здатність бачити справжню подобу монстрів.

- Коли ще це буде? - Тінґвенда скривила губи. - Я маю вирішити це питання зараз.

- То поїдь до короля Наріана ще раз. Поясни ситуацію. Не думаю, що він відмовить. На засіданні правительок і правителів він показав неабияку мудрість, освіченість і стриманість, навіть незважаючи на юний вік.

- Маєш рацію, - кивнула Тінґвенда, поправивши волосся, зав’язане у низький хвіст.

- Ти й так розмовляла з королем Ардеванду про ситуацію з монстрами. Скільки було аудієнцій? Три чи чотири?

- Три, - відповіла Тінґвенда. І зненацька скрикнула, бо Брассенор різко повернувся й увігнав короткого кривого кинджала їй у живіт. Обличчя короля Хессіра було блідим і перекошеним від люті. Та сірі очі були вологі.

- А от і неправда, потворо, - прошипів Брассенор, поки жінка німо хапала ротом повітря, намагаючись щось сказати. - Її величність Тінґвенда ні разу не розмовляла з королем Ардеванду без моєї присутності.

Чоловік різко дістав кинджал і відштовхнув жінку, чия шкіра стала ніби плавитись і стікати на землю. За якийсь час перед Брассенором лежала істота землистого кольору, чия шкіра була потріскана й нагадувала кору. На потворному обличчі люто блищали білі очі, а з розкритого безгубого рота стирчали нерівні зубиська. Неприродно довгі кінцівки все ще смикались і тяглися до чоловіка.

Король Хессіра швидко витер сльози.

За спиною Брассенора почувся стукіт копит. За мить з-за дерев показалися вершники на чолі зі справжньою Тінґвендою, котра рвучко зіскочила з коня, хижо всміхаючись.

- Я казала, що ця тварюка купиться! - переможно крикнула королева. Брассенор полегшено зітхнув, коли побачив жінку. Він посміхнувся й обійняв її. Тінґвенду цей жест неабияк здивував. Холоднокровний король Хессіра був не з тих, хто любив обійматися.

- Та потвора була надто схожа на тебе, бреселло[4], - тихо сказав чоловік, - і якусь довгу мить я думав, що помилився і вбив тебе. Вона була такою переконливою. Я майже повірив, що це ти.

- Ти ніколи б не вбив мене, - голос жінки став лагідно-муркотливим. Вона також обійняла побратима, бо також хвилювалася за нього. Коли вони з Брассенором продумували цей план, то не очікували, що монстр аж настільки вміло скопіює її величність. - Воно ж навіть не назвало тебе бреадором[5], чи не так?

- Це так, але… - стомлено заперечив Брассенор.

Тінґвенда поцілувала бойового побратима у чоло.

- Йди до коней. Я зараз.

Її величність дістала свій масивний меч і рішуче підійшла до істоти, котра намагалася відповзти подалі.

- Ти змусила страждати мого бреадора, тварюко, - крижаний голос Тінґвенди звучав загрозливо. Жінка замахнулася мечем і одним ударом відтяла голову монстра. - Повертайся назад в Ущелину століть і конай у нестерпних муках до кінця віків.

Тіло істоти почало пришвидшено розкладатися. Такою була особливість монстрів Німих земель. Від їхніх мертвих тіл лишалися кристали, з яких можна було створити повноцінний магічний артефакт обмеженої дії. Зачекавши, коли з’являться кристали Тінґвенда підібрала їх. Підійшла до Брассенора, котрий вже осідлав коня, і вручила коштовності.

- Вони твої, бреадоре, - сказала жінка.

- Порівну, - коротко заперечив Брассенор. Її величність грубо тицьнула кристали йому в долоню зі словами:

- Краще не заперечуй.

- Тоді ти не можеш відмовити мені в тому, щоб лишитись у Хенніріні ще один день, бреселло, - мовив король. Вони з Тінґвендою пліч-о-пліч їхали до королівського замку.

- Навіщо?

- Бо наш поєдинок все ще не відбувся, - невдоволено відказав король, - і мушу зауважити, та потвора геть не вміє вправлятися з мечем.

Тінґвенда голосно розреготалася.

Коментарі:

[1] Мова Сагаресу - сагарська - є доволі незвичною й важкою для мешканців інших королівств. Коли сагарці спілкуються загальною аранською, їхній акцент доволі відчутний.

[2] Ґаера - порода гірських коней, яких розводять переважно в Сагаресі й Хессірі. Незважаючи на суворий клімат, коні виростають сильними й витривалими. Мають переважно коричневий і чорний окрас.

[3] Ундарар (Вершина Вартових) - найвища гора Тринадцяти королівств. Її вершина постійно затягнута хмарами. Ніхто досі не знає, яка її справжня висота. За легендами, саме звідти багатоокі хтонічні Вартові стежать за Німими землями й не дають монстрам пробратися в королівства.

[4] Бреселла (луань) - бойова посестра.

[5] Бреадор (луань) - бойовий побратим.