Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Все з самого початку пішло не за планом.
У маєток графа Вінса Людвіг потрапив надто пізно, коли магічні пастки від злодіїв вже були активовані. І Людвіг ледь не вскочив в одну із пасток. Йому вдалося втекти, проте пастка зчинила такий ґвалт, що чутно було на всю столицю. Тож злодію довелося квапливо забиратися, забувши навіть викрасти магічний артефакт, що його так жадав замовник.
Що ж, доведеться обрати інший час, знову планувати все до найменших дрібниць, додавши й те, що граф посилить охорону. Добре, що у Людвіга був повний план маєтку. Можна проникнути в будівлю іншим шляхом. Балкони хоч і засклені, та за допомогою склоріза чоловік проріже отвір, зробивши все без найменшого шуму. Варто запастися порошком, що виявляє магічні пастки, бо їхнє розташування змінять. Такий порошок коштував дорого, а Людвіг не любив розкидатися монетами. Тепер треба повідомити замовнику про подовження терміну виконання замовлення. Замовник лютуватиме, та що поробиш?
Опинившись далеко від графського маєтку, Людвіг перестав чаїтися. У темний час вулиці Маелоса були безлюдними. Густа темрява оповила сонне місто, і злодій бачив, куди йде лише завдяки спеціальному зіллю, котре ніби підсвічувало місцевість у потойбічний зелений колір. Зліва і справа від Людвіга вивищувалися кам’яні паркани, що ховали будинки вельмож. Замок її величності Тіндебранди, що височів над містом, зараз нагадував оселю чаклунів Смерті. Людвіг несвідомо пришвидшив крок, здригаючись від випадкового шуму - скрипу вивіски таверни, гучного гавкоту собак, далеких голосів із прочинених вікон, шарудіння щурів чи навіть власного серцебиття. Собаки ніколи не гавкали так голосно. Може, котрийсь вельможа вирушив на нічне полювання з собаками, а вони гавкотять? Злодій скрадливо озирався, намагаючись скоротити шлях крізь двори й арки, бо неспокій щомиті ставав сильнішим.
Лишалося минути останнє перехрестя центральних доріг, звідки тяглися шляхи на захід і південь до інших королівств. Саме там Людвіг зненацька вгледів постать. Висока й масивна, у дивному головному уборі і з маленькими птахами на округлих плечах, вона наче дивилася на злодія. Той завмер, відчуваючи, як від страху пересихає в горлі, а тіло наче кам’яніє.
Враз світ довкруг забарвився у попелясто-сірий з червоними вкрапленнями. Ці багряні кольори наче пульсували в такт чийогось серцебиття. Людвіг позадкував і зіштовхнувся зі стіною. Тоді, не розбираючи дороги, побіг назад, бо постать здійняла руку, що закінчувалася довжелезними тонкими пальцями, і вказала на нього.
Людвіг ніколи не вірив в існування Господаря мертвих доріг. Подумаєш, казка для підлітків, щоб ті не виходили з дому ночами. Бо не може існувати істота, котра забирає людські душі, лишаючи порожню людську оболонку скніти у земному світі. То хто ж тоді стояв на перехресті? Це ж темний час - години, коли Господар може з’явитися необачному містянину, котрий блукає біля перехрестя доріг.
Чоловік біг так швидко, як тільки міг, проте попелясті барви не зникали. Це означало одне - Господар затягує жертву до свого світу і буде переслідувати, допоки не схопить. Як підтвердження, Людвіг угледів згорблену постать за рогом будинку, куди шмигнув, щоб опинитися подалі від головної дороги. Та тепер це було неважливо. Господар мертвих доріг переслідуватиме його всюди. Тамуючи панічний крик, Людвіг побіг сонними дворами, де світилися багряним поодинокі ліхтарі. Влетів до арки. Закричав, бо постать вже чекала на нього. Птахи на плечах істоти стали червоними. У них були непропорційно великі голови з кривими дзьобами й порожніми очницями, а сплутане пір’я стирчало навсібіч. Людвіг дивом не зіштовхнувся з Господарем. Розвернувся й помчав далі, дихаючи важко й часто. Ноги ніби налилися свинцем, чоботи поважчали, а сумка з приладдям тягнула вниз. Втома підкралася неочікувано. Злодій не звик до довгого бігу. Зазвичай він ховався від варти у таємних місцях, облаштованих на випадок переслідування. Але від помічника Смерті навряд чи вийде сховатися.
Людвіг завернув за ріг скошених будинків. Зненацька місто знову стало чорним із зеленуватими відтінками. Повернулися звичні звуки, а десь на горизонті з’явилися смуга світла.
Темний час минув.
Людвіг полегшено видихнув і обперся об стіну. Хотілося впасти на бруковану вулицю й заснути прямо тут. Та він поплентався додому, не забуваючи сторожко озиратися. Варта прокидається рано. Можливо, граф Вінс уже шукає злодія. Після гонитви від Господаря мертвих доріг чоловік навряд чи зможе втекти ще й від вартових.
Раптом Людвіг спинився. Неприємне передчуття охопило його. Чоловік роззирнувся і з жахом зрозумів, що стоїть на перехресті, а світ стає сірим. Під ногами замість бруківки розтікалися червоні ріки. А Господар мертвих доріг міцно стискав зап’ясток Людвіга.
Чоловік встиг коротко скрикнути, перш ніж птахи зірвалися з плечей істоти. Гострі дзьоби увігналися в очі Людвіга…
***
Рано-вранці вартові, котрі патрулювали Маелос, знайшли на перехресті чоловіка. Той сидів, похитуючись, і ні на кого не звертав уваги. Він був весь сивий, колись дорогий темний сюртук порвався, а високі черевики зносилися, ніби він без упину блукав королівствами не одну зиму. Коли незнайомець глянув на вартових, ті ошелешено відступили. Очі чоловіка були абсолютно чорні.
- Забери мене Пітьма… - пробурмотів Фрай, обпершись об важку алебарду. - Цей нещасний нарвався на Господаря…
- Не заздрю я йому, - його товаришка Тірна завбачливо відійшла від перехрестя.
- І не співчувай, - кинув вартовий, - цей тип, мабуть, якийсь необережний п’яничка. Чи вбивця. Або злодій. Тільки вони насмілюються блукати ночами, забувши про Господаря мертвих доріг. Тепер ти розумієш, чому після півночі ми патрулюємо подалі від перехресть? Бо як побачиш Господаря - тебе ніщо від нього не врятує.
Жінка здригнулася.
- А з ним що робити? - кинула Тірна на бездушного чоловіка, котрий бурмотів щось під ніс.
- Пиши рапорт капітанесі варти. В неї є артефакт, за допомогою якого підтвердиться відсутність душі. Тоді відбудеться стандартна процедура вбивства і спалення бездушного.
- І що, йому вже ніяк не допомогти? - несміливо поцікавилася жінка, котра вперше бачила бездушного.
- Хіба вирушити до Танцівниці у її Сутінкові поля й просити помилування для його душі, - хмикнув Фрай, - пиши рапорт. Цьому чоловіку нічим не допоможеш, бо він більше не людина.