-Ти теж отримав листа тільки що? - Алек був вдячний, що Ізабель здогадалася і спитала сама, бо він у той самий конкретний момент намагався влізти у свій светр, поки дзвінок стояв на гучномовці.
-Так. - Із тихим вигуком переможця він таки зробив це - Бісові смол сайз светри, хто взагалі таке носить? Звісно ж, не Алек, який вперше за кілька років просто не встиг попрати інший, «нормальний» одяг.
-Що за задишка, цілуєшся з кимось? Я завадила?
-Так, ми якраз збиралися зламати ліжко у палкому пориві кохання. - Вона ніколи не заспокоїться.
-А краще б це було правдою, знаєш. - Алек тепер вже бігав домом у пошуках зарядного пристрою - не те щоб він запізнювався, але хотілося якийсь час побути самому на вулиці перед роботою.
-Із, ну ти ж знаєш..
-Знаю-знаю, вибач. Ти говорив про це з Магнусом?
-Серйозно, Із? Після першого побачення? - О, знайшов.
-А в вас ще нічого не було? - Відповіддю їй стала красномовна тиша впереміш із стуканням ключів о двері.
-Хтось взагалі займається сексом на першому побаченні?
-Хтось займається сексом до першого побачення, любий.
-Ну, точно не асексуали.. Думаєш, це проблема? - Повітря було холодним, як і вітер, проте не давало надто задумуватися про все, що останнім часом бентежило. Алек любив це.
-Те, що ти не хочеш трахатися? Ні, якщо ти вчасно попередиш, про що я тобі, власне, і кажу. - Він поморщився від «трахатися»: хай би як не дражнили Іззі та Джейс, хлопець вважав це слово одним із найжахливіших. Приблизно на рівні з ім’ям Рафаеля.
-Щось зміниться від того, що я скажу це зараз?
-Ну, вам буде легше… Гм…
-Розійтися? Я розумію.
-Чому одразу розійтися?
-Ну бо секс - важлива частина стосунків, а я цього не хочу?
-Ти знову накручуєш. Те, що Джейс усі дні та ночі проводив з дівчатами, не значить, що всі такі. Тим паче, диви, який паїнька став із Клері. Чим Магнус гірший?
-Тим, що він не паїнька? Але, можливо, ти й права… Чорт, а що з листом? Я зовсім забув. - Той дійсно вважав, що говорити про подібне зарано, тому вирішив змінити тему.
-Ну, я так розумію, зміст в нас однаковий? Запрошення на вечірку на честь Геловіну і «бла-бла-бла»?
-Так, в мене те саме. Маєш пару чи підемо разом? - Алек почувався так, ніби мав відмовитися від пропозиції, як завжди робив, та минулого разу вийшло досить.. непогано. Не рахуючи того факту, що минулого разу був Магнус.
-Маю, але краще разом. - Юнак з того боку лінії вкотре зітхнув: він не мав ніякого поняття про те, що робити із сестриним смаком на чоловіків. Проте, згадуючи, у кого раніше закохався сам, не міг засуджувати аж надто сильно.
Отже, щодо вечірки. Якщо коротко, це було щось типу святкування Нового Року в школі - малим цікаво, середні нудьгують десь на периферії, старші вже на підпитку, і взагалі давно не тут. Як і в школі, такі свята влаштовувалися тільки для «возз’єднання». Отже, неважко здогадатися, що мали б прийти всі. Фактично ж, прийшли самі лише нефіліми. Маги, вампіри та інші в цьому сенсі були «старшими». Сутінкові мисливці - десь між «старшими» та «середніми»: треба визнати, що за справами вони, як то кажуть, світу не бачать, тому й подібні івенти - теж розвага, проте й свій час цінують надто сильно, аби затриматися довше, ніж на годину (протягом якої могли б читати чи заповнювати звіт!). З приблизно такими ж думками посеред зали стояв і новоспечений голова Інституту. Місцем проведення була якась закинута будівля, принаймні, вона такою виглядала. Алек не знав, чому Конклав лишив такий великий простір незайнятим, і чи було тут щось крім площини для гулянок, але сьогодні не хотів у це заглиблюватися.
Мабуть, тут мала б бути частина із костюмом, але, як можна здогадатися, її не буде. Власне, Алек старався - дійсно старався - придумати хоч якийсь образ, та закінчив домашнім базовим - чорна сорочка та чорні брюки. Єдиним акцентом слугувала срібна маска із нерізкими завитками, що прикривала пів обличчя, хоча, звісно, не приховувала жодної його риси. О, і той подарований кулон із серцем. Десь (на відстані кроку) страждала одна Ізабель. Сама ж дівчина вирішила раз у житті підіграти брату та вдягти теж чорне - сукню-комбінацію із розрізом на правому стегні. Взагалі, відповідаючи на нападки сестри, Алек думав, що не так вже й погано в нього зі стилем. Він просто не хотів заморочуватися. Нащо витрачати час на одяг, коли йому треба підписати мільйон папірців та відвідати стільки ж нарад? Він не має на це сил вже з ранку. Хоча, мав визнати, люди з гарним стилем завжди були попереду. Як-от Магнус.
Чорт, Магнус.
Не «о-боже-я-знову-про-нього-думаю» Магнус, а «о-боже-він-тут» Магнус. Тобто, парубку так здавалося. Трохи поодаль стояв чоловік зі «шторкою» (заслоною, кажучи більш прийнятною для естетів мовою) на очах. Це була чорна матерія, на яку кріпилися звисаючі зверху ланцюжки. Щось подібне Магнус вдягав за першої зустрічі, хіба що це була прикраса для руки. Алек не уявляв, як із цією «шторкою» можна було щось бачити. Якщо ти не маг. А на це вказувало ще дещо: відсутність рун, отже, це точно не мисливець; ще один аксесуар. Коли нефілім тільки перехопив силует, він звернув увагу на очі - щоб упізнати -, тепер же неможливо було не помітити срібні «ребра», що вкривали грудну клітку чоловіка так, наче були створені за зразком своїх. В цьому і була зачіпка - тільки маг міг створити щось настільки ідеальне. Втім, це теж було натягнуто. Коли незнайомець повернув голову у його бік і одразу відвернувся, Лайтвуд в цьому майже запевнився.