MorganaEscritora
Укррайт
12+
Гет
Міні
Запитуйте дозволу
  • Забороняю перекладати роботу російською
  • Забороняю розміщувати роботу на рос.ресурсах
запитуйте дозволу, якщо бажаєте використовувати дану роботу для натхнення та розмістити покликання в полі "Ф-ки за мотивами ф-в"
Немає схованих позначок
ср, 05/24/2023 - 23:24
ср, 05/24/2023 - 23:24
13 хвилин, 45 секунд
Читачі ще не додали роботу у збірки
Навіґація

Він з ніжністю торкнувся її щоки, не вірячи своєму щастю.
— У кожному зі своїх життів, у кожному з втілень… ти невимовно прекрасна. Нарешті ти тут.
Їхні гарячі губи зустрілись у божевільному, пристрасному поцілунку коханців, які не бачились століттями.
— Я знав, що ти повернешся і я знову знайду тебе, — задихаючись, прошепотів він, — завжди знав і чекав… так довго. Будь прокляте це безсмертя!
— Будь прокляте, — луною відізвалась вона, проводячи пальцями по ямочці на його шиї, — але не турбуйся. Тобі більше не доведеться на мене чекати.
Перш ніж він встиг спитати чому, припала до його вуст востаннє.
Ніж із зусиллям прошив його тіло, розриваючи судини, сухожилля, зв’язки та м’язи, пройшов між ребрами, простромлюючи серце — без серця нічого не варте навіть безсмертя. Він відсахнувся — обличчя спотворено болем, подивом, гнівом, невірою — захитався, спробував вдихнути та не зміг. З хрипом відчаю впав на кам’яні плити закинутого святилища забутої богині.
Жінка опустилась на коліна біля тіла. Тепер найскладніше. Вона потягнула на себе ніж, скривилась, коли на неї хлинула тепла кров. Розрізала мокру сорочку. Розрубати грудну клітку вдалось не одразу. Тіло наче не хотіло віддавати їй найцінніше. Довелось орудувати пилкою, щоб до нього дібратись. Кістки скрипіли та опирались. Кров осудливо хлюпала.
Відсікти артерії, вени, кров уже і так всюди, це не важливо. Нерухоме серце лежало в її долонях. Нічого особливого, червоно-білий шмат м’яса розміром з кулак. Жінка підняла слизький ніж, ще стоячи над розтерзаним тілом, і вирізала на серці Ейваз. Вгризлась в теплу ще плоть зубами. Теж не так страшно, як малюють: солоне від крові, важко розгризти й ковтати, бо це по суті м’яз. Головне старанно жувати та не спішити. Вона вже тренувалась на свинячих серцях, приблизно усе однаково. Просто нешвидко.
— Їж, — сказала вона собі, — смак безсмертя не має значення.
Нахилилась і лишила на його чолі кривавий відбиток.
— Вибач, любий. Я втомилася повертатись. Цього разу я відмовляюся помирати.
Несподіваний жорстокий біль змусив її впасти на плити біля понівеченого тіла коханця. Боліло так, наче в неї самої виривали серце й одночасно різали на шматочки. Але вона наче оніміла: з вуст ніяк не злітав крик, ніби застряг в легенях і розривав їх зсередини. Вона втрачала свідомість декілька разів, але щоразу з блаженного небуття її виривав нестерпний біль. Зір в неї помутився: в якийсь момент чародійці здалося, що вона бачить на тілі величезну сову, що холодно дивилась на неї жовтими нелюдськими очима, наче кажучи “Я знаю, що ти вбивця”. Вона знов провалилась у забуття, а коли опритомніла, видіння вже зникло.Тепер горіла і шкіра, і м’язи, кожна клітинка її тіла, її суглоби наче викручували та розтягували середньовічні кати (і з цими вона була добре знайома).
“Перетворення,” сказала вона собі. “Терпи. Безсмертя варто всього, на що тобі довелось піти.”
Вона не знала, скільки часу пройшло, перш ніж біль перетворилась на далеке, але жахливе відлуння. Похитуючись, встала спершу на коліна, сперлась на підлогу долонями. Долоні… чи деформовані артритом, покриті клаптями темної шерсті, незагоєними виразками й струпом лапи невідомої тварини з довгими загнутими кігтями. Вражена здогадкою, вона помацала шию — жорстка сплутана в ковтуни шерсть; торкнулась голови — замість густого пишного волосся наче оленячі роги.
В її горлі зароджувався крик: спершу схожий на хрипле булькання, потім на нелюдський моторошний вереск, наче хтось веде ножем по металу. Будь-хто, хто міг його почути, зарікся б наближатись до храму Гекати, згадавши її зловіщу славу.
Вендіго кинулася на ніж, ще заплямований кров’ю першої жертви, але він відскочив від грудей потвори, не завдавши жодної шкоди. Чудовисько впало на тіло нещасного чародія і знов відчайдушно завило, перш ніж розірвати його на шматки.

Кажуть, на днях у селищі — того, що недалеко від закинутого храму Гекати чи то Артеміди — з’явився чужинець, самозваний мисливець на нечисть. Хвалився, що забив у лісі тварюку — здоровенне створіння з оленячими рогами і скандинавським знаком посеред чола, що повадилось розривати нові могили та красти тіла. Каже, що це вендіго — але все це дурня, не буває вендіго ніде, крім Північної Америки, як всім добре відомо. Ще й скандинавська руна тут звідки, оце фантазер. Тіла, звісно ж, не показав. Завіряв, що мусив його дощенту спалити. Показував тільки роги — наче оленячі. На що тільки не йдуть безумці заради своїх ілюзій…

Упс... Ще не опубліковано жодного розділу. Можливо автор тільки анонсує твір, або приховав його від читачів
Розділи:
    Вподобайка
    1
    Ставлення автора до критики