Підвладний лиш мені

Тиха літня ніч. Вітер гойдає листя на деревах, а на небі вже вдосталь маленьких зірок. В храмі богині бідності спокій, що буває тут доволі рідко. Маленька рожево волоса божка заснула просто на дивані, а Дайкоку, який дбайливо накрив її ковдрою, ліг поряд.

Ранок видався напрочуд спокійним. Про нічну подію ніхто й не згадував, а навіщо? Нічого такого не сталося, з Ято, здається, все гаразд, нікого по дрібницях турбувати не варто.

***

Ніч. Вона тиха та безтурботна. Вона таємнича, але не варто заглядати в її чорноту. Вона айсберг, об який розбивається реальне життя. А що буде, якщо людина увійде до її поблажливих володінь?

— Не роби цього, прошу! — голос здригнувся. Сльози лилися струмком. Голова тріщала від думок. У грудях кололо. Весь світ ніби зруйнувався в одну мить.

Іноді допомога приходить несподівано. Допомагає той, на кого ти подумав би в останню чергу. Але ти навіть не уявляєш, чим може закінчитися ця доброта. Адже люди, Боги, сінкі бувають різні, і хто знає, навіщо йому твоє життя…

- Чому ти це робиш?

— Ти… врятувала мене? — повільно промовив я, не вірячи в те, що відбувається.

Мене врятувала Нора! Нора!

А тепер питання: Навіщо?!

Крижаний, що пробирає до кісток вітер. Великий, світлий і такий холодний місяць. Темрява, що змушує швидше битися серце.

Але…

Це все не має значення.

Четверта година ранку. На небо ще не зійшло сонце, але зірок уже не видно. Помалу почали співати маленькі пташки, а на траву лягає холодна роса. Така чудова пора, особливо якщо її зустрічаєш зі своїми друзями… і несвідомим Богом.

***