Незважаючи на незначні рани на обличчі, вспороте передпліччя лівої руки та втому, Є Вансі буквально світилася щастям.
Нехай стороння людина цього б і не помітила, вона сама відчувала це безперечно. А все тому, що після довгої дороги в споглядальних темно-карих очах нарешті відбилась невеличка садиба посеред лісу.
Крихітне, старе, покинуте, колись розвалене житло, зараз випромінювало життя. І ближче підходячи до хати можна було побачити тьмяне світло з віконця збоку.
Жінка прискорила свій крок, практично перейшовши на біг. Досягнувши старих дверей, стрімголов відчинила зовнішні ставні.