Витівки Едіна

Був тихий вечір. Навряд чи можна було сказати, що інші вечора містечка Норіс чимось відрізнялися саме від цього: місто оминала слава або розголос.

Декілька днів Едін тільки і робив, що працював по дому та готував їжу два рази на день. Арабелл тим часом варив зілля для сну, щоб потім продати.

Йшов сильний дощ. В таку погоду нічого на вулиці не зробити, тому Едін залишився вдома. Сам. Арабелл узяв зоряний пил та сказав, що піде в чарівну лавку, щоб купити дещо потрібне, а Едіна з собою не взяв. Скоріше за все, не хотів показувати такого учня перед іншими чарівниками.

Декілька днів Едін не ходив на ринок, бо знайшлось багато роботи вдома. Розцвіли шивонії, треба було правильно позбирати квіточки, відірвати пелюстки та витрусити пилок в спеціальну колбу.

Наступного дня на ринку сталося дещо несподіване. Едін вийшов з-за рогу та наткнувся на Едварда Мореллі, який наче чекав на нього в компанії своїх багатих друзів.

Він одного тільки виду Едварда, Едін знову відчув, як всередині наче щось загорілося.

Едін вагався. Але чи хотів він прославитися як трусливе курча? Ні, звісно ні! С одного боку боятися нічого: сигіли проженуть погану енергію з кладовища, але з іншого боку… Якщо Арабелл дізнається, що Едін пішов гуляти без дозволу в ночі…

Едін провів у лісі майже весь день. Він ходив за пухнастим зеленим хвостом, що грайливо ховався серед дерев. Було весело ганятися за Піннелєм. По дорозі попадалися рослини, які потрібні для зілля, тому, можна сказати, збиранню трав не заважала гра в доганялки.

Наступний день був трохи нудним. Арабелл не хотів прокидатися навіть поснідати. Махнув рукою на голосного Едіна, накрився ковдрою та сказав робити що хочеться.

Через декілька днів Арабеллу стало краще. І Едіну також. Він встиг дуже себе накрутити.

Ранок видався дуже холодним. Едін не зміг заснути. Всю ніч він провів в тісному провулку між пекарнею та жилим будинком. Тут не було нічого, окрім бочок із сміттям та бродячих котів.

Наступного дня з’явилися соплі. Це було занадто. Едін дуже хотів вдарити когось. Але замість того він набрав воду, яка стікала з даху після дощу, вмився та спробував відмити бруд з одягу. Хотілося бути таким же охайним, як і інші, але на одяг сили не вистачало.

Наступного дня, коли всі поснідали та вдягнулись, Арабелл вивів учнів на поляну серед дерев. Едін впізнав її: тут влітку любив спати Піннель. Осінню трава вже впала та пожовтіла, як і хутро самого Піннеля, що спостерігав за ними з дерева.

— Ось, дивися, я все порахував, — сказав Едін, протягнувши папір з розрахунками. — Я можу продати багато зілля, і ось скільки заберу собі.

— Оце ти сидів писав… — Арабелл взяв та подивився, але посміхнувся. — Як курка лапою…

— Не смійся з мого почерку!

«Цих грошей недостатньо, щоб поїхати кудись далеко! — подумав Едін, коли рахував власні накопичення. — Чому я так розслабився? Я гадки не маю, скільки грошей треба, але багато! А це хіба багато? Мені треба братися за торгівлю!»

— Нарешті! — Едін вдягнув теплий одяг. — Я здеру стільки грошей з туристів, що обідніє весь Норіс!

— Ну, удачі тобі, — флегматично побажав Арабелл, попиваючи чай. — Не перемерзни. І щоб не ліз битися. А якщо полізеш, то поклич Піннеля. А ще не забудь взяти поїсти.

— Невже закінчується зоряний пил?.. — Арабелл підняв мішечок, щоб приблизно відчути грамування пилу, що залишився в ньому.

— А я казав перевірити одразу, — з єхидством нагадав Едін позаду.

Арабелл скривився. Не хотілося визнавати, що Едін мав рацію.