Ранок видався прозорим, наче синя крига. “Як її очі” - подумав Дзіньши недоладно, поки вірна пані Суйжень допомагала йому вбиратися у щоденне вбрання.
- Гаошуню, що саме сталося?
- Прибігла бліда і налякана служниця наложниці Гьокую. Каже, знайшла пані в дивному, моторошному стані: та лежала поперек ліжка, очі — скляні, втуплені в стелю, губи щось безладно шепотіли… на жоден поклик не озивалася, наче її душа блукала десь далеко.
- Ходімо, - заявив принц, - Терміново до Нефритового павільйону.
- Пане Дзіньши… - спробував протестувати Гаошунь, - Вам треба хоча б вмитися..
- Не буду.
- Ви не можете собі дозволити дитячі капризи. Ви ж знаєте.
- То йдеш, чи мені йти самому? - виклично запитав Дзіньши, хапаючи зимову накидку.
Гаошунь невдоволено кивнув, але вирішив за краще супроводити свого пана.
- І накажи покликати травницю, - наче мимохідь зазначив принц, - Вона може бути корисною.
- Так, я вже віддав такий наказ.
Дзіньши виклично підвів брову.
- Прошу пробачення, - відповів Гаошунь, та на його обличчі не було бодай тіні каяття.
Внутрішній двір прокидався вдосвіта. Служниці метушилися, розносили кошики з одягом та наїдками. Всі, кого минали чоловіки, зупинялися і шанобливо кланялись, ховаючи очі за рукавами.
Роса виблискувала на соснових гілках, наче коштовне каміння. Ранковий холод передував настанню зими, і, крокуючи повз павільйони, хлопець бачив, як зустрічні люди здригалися від поривів пронизливого вітру, але сам відчував холод якось віддалено, немов те, що горіло у серці, притлумлювало решту тілесних відчуттів.
За десять хвилин вони увійшли до покоїв, куди їх провела ще бліда і трохи перелякана Айлань.
Маомао вже була там. Наложниця Гьокую, чарівна як завжди, цього ранку виглядала блідою, проте вже не металася у гарячці і погляд мала осмислений. “Сподіваюся, їй краще”, - подумав Дзіньши, але йому достатньо було одного швидкого погляду на Маомао, щоб зрозуміти: вона стривожена. Травниця мала уважний і похмурий вираз обличчя.
- Пані Гьокую, — серйозно мовила Маомао, — скажіть, ви приймали щось незвичне перед сном учора?
- Нічого особливого… — трохи розгублено відповіла наложниця, — На вечерю був мій улюблений салат із куркою, потім — чай з медом. Моя дегустаторка все скуштувала.
- І це все? — уточнила Маомао. Дзіньши й Гаошунь обмінялися поглядами.
- Так… хіба що… — Гьокую трохи знітилася. — На ніч я ще випила ліки.
- Які саме?
- У мене цілий день боліла голова. Я послала Айлань до медпункту — дізнатися, чи є якась настоянка від болю.
- Ви б не могли попросити Айлань знайти ту пляшечку? — запитала Маомао з м’якою наполегливістю.
- Звісно! — пані Гьокую помітно схвилювалася. — Айлань?
- Уже біжу! — крикнула дівчина й кинулася з кімнати.
Пані Гьокую проникливо подивилася на Маомао.
- Маомао, скажи мені, що не так. Я не злякаюся — обіцяю.
Травниця кинула короткий погляд на Дзіньші й Гаошуня, тоді — на стривожене обличчя Хунян, і, нарешті, знову на Гьокую.
- Пані, ваші зіниці — неприродно розширені, пульс пришвидшений, крім того…, - вона змовкла, добираючи слова, - Висновки робити рано, але поки що все вказує на одне: схоже, вчора ввечері ви випадково прийняли наркотичну речовину.
Наложниця Гьокую була розумна і виважена, уміла керуватися здоровим глуздом, а не емоціями, та повністю приховати страх не змогла. Дзіньши відчув, як і сам витріщився на травницю. Якщо Гьокую підсипали наркотик, то справа дуже серйозна і навіть загрозлива. Водночас недоречно подумав, що сонячний промінь, який проклав шлях крізь вікно, надає мідного відблиску прекрасному волоссю травниці… А тоді він почув, що Гьокую до нього звертається, тож злегка струснув головою, щоб відігнати ману.
- Пане Дзіньши, чи не могли б ви з Гаошунем залишити нас? Дівчата, ви теж, - кивнула вона до служниць.
Дзіньши волів би знати все, але мусив шанобливо відкланятись. Вже у коридорі, поза покоями Нефритового павільйону, він одразу звернувся до вірного слуги:
- Гаошуню, негайно з”ясуй все про ту настоянку - хто саме дав її служниці Айлань, звідки взагалі та настоянка з”явилась…
- Займуся негайно, - відповів Гаошунь.
Тим часом, Хунян міцно зачинила двері за чоловіками і рештою служниць, переконалася, що вони пішли і кивнула пані Гьокую. Та зітхнула, і її обличчя одразу набрало серйозного виразу.
- Маомао, з тобою я можу говорити відверто, - сказала пані Гьокую. В кімнаті лишилися тільки вони троє, - Адже ти - моя остання надія.
Маомао здивовано витріщилася. Передчуття було кепське.
- Якщо хтось дізнається про те, що я тобі скажу, мене одразу стратять, - відверто сказала старша наложниця, а Маомао запізно зрозуміла, що Гьокую не просто налякана - вона майже у розпачі, - Гарячкові сни і розширені зіниці - найменша моя проблема. Найгірше те, що тепер я нічого не відчуваю.
- Що ви маєте на увазі?
- Я розумію, що Імператор - мій коханий чоловік і батько моєї доньки, і я пам”ятаю як ще вчора нам було добре разом, - сказала Гьокую, і додала те, що Маомао очікувала почути найменше, - Але сьогодні мої почуття до нього зникли. Я прокинулася з порожнечею в грудях - таке враження, ніби хтось вирізав ножем кохання з мого серця💔.
