розділ 4 – Спокій

– Кхе кхе, – обоє Ватсонів повернули голову на звук кашлю. Він йшов від старшого Шерлока.

– Ви уже завершили свою балаканину? – молодший Голмс з незначним докором поглянув на свого Ватсона.

А й справді, лише зараз Ватсони зрозуміли, що, захопившись власною розмовою, не помітили як чоловіки позаду них вже тривалий час покинули розмовляти.

– Інший світ, інший я та інший Ватсон. Це абсурд, – останні слова досить зневажливо вилетіли з рота старшого Голмса, інший Голмс насупився.

– Ватсоне, чи є у вас при собі гримуар? – молодший Шерлок навіть не дивився прямо на друга, він підозрював що гримуара при собі вони не мають, це було одне з подальших втомлених, виснажених рішень. А ще останні спогади ринули до його голови після слів старшого Голмса.

– Любий друже, пробач, але я залишив його Барнсу для повного перекладу, – він винувато глипнув на Шерлока, але той здався занадто відчуженим, ніби думки поглинули його свідомість, – ох, але у мене повинен бути переклад тієї частини.

Ватсон швидко з внутрішньої кишені жилета дістає дуже навіть сухий, але добряче прим’ятий документ. Він встав і відніс його на стіл до Шерлоків. Старший одразу взяв його до рук.

– Бачу перекладач ваш хороший друг, залишив стільки приміток.

Ватсон повернувся на диванчик до свого Голмса. Інший Ватсон підійшов і також читав зміст документа з рук Голмса. Звісно опис ритуалу був шокуючим. Апокаліпсис ніколи не викликає радісного захвату. Ну, зазвичай у звичайної людини не викликає, вийнятки з правил існують.

– Це справді гнітюче, – старший Ватсон нарешті сів на свій стілець. Старший Шерлок замислено дивився на листок попереду себе, згодом і він озвучив свою думку

– Я досить чітко бачу, що ви, юначе, людина раціональна. Але все ж ви вірите в те, що може бути, наприклад, два Ватсони. Ви пропонуєте нам повірити в інший для нас світ?

– І все-таки, ми є тими, ким представилися. Ми теж живемо у квартирі на Бейкер-стріт 221 б. Хоча тут є різні варіації, наприклад наш вік та інтер’єр квартири суттєво різняться, – молодший Шерлок склав пальці рук як він звик робити коли замислюється.

– Що могло змусити вас вірити у найбільш неймовірну подію з усіх можливих? – промовив старший Ватсон

Молодші перекинулись поглядом, потім Ватсон відповів: – У нас більше не залишилось інших більш адекватних варіантів у які можна повірити.

На хвилину запала тиша. Втома накривала своєю присутністю всіх, а особливо двох новоприбулих чоловіків. Всі почали розуміти що більше інформації з них не витягнеш. Виникло питання куди розмістити неочікуваних гостей на ночівлю.

– Вже досить пізно, панове, бачу вам потрібно відпочити, – старший Ватсон глянув на людей попереду, які вже більше нагадували м’яке желе, що розпливається, ніж людей, – де б нам розмістити гостей, друже?

– Ватсон може спати цьому на дивані, я посижу в кріслі, – молодший Голмс втомлено прикрив очі.

– Ти не збираєшся спати, знову? – його Ватсон роздратовано зиркнув в його бік.

– Я навряд засну.

Старший Ватсон побачив певну схожість зі своїм другом, забагато думок заважали Голмсу спати, хоча інколи через ці думки не спав і він сам. Ватсон піднявся зі стільця поговорити з місіс Хадсон, яка точно не була проінформована про гостей, а також він хотів взяти додаткові комплекти піжам. Він залишив молодших на Шерлока та вийшов з кімнати.

– Пане Ватсоне, я чула декілька голосів із вітальні, невже ви маєте гостей о такій порі? Чи це клієнти пана Голмса? — ЯкЯк очікувано, місіс Хадсон була шокована короткою оповіддю Ватсона про гостей, він звісно змовчав про ту частину, яка могла містити згадки апокаліпсиса та іншого світу. Загалом він вдовольнився розумінням місіс Хадсон і пішов брати одяг для сну.

Звісно йому не сильно подобалась ідея щодо розміщення гостей, але місця і справді було обмаль, тож довелось погодитись на досить розумне рішення молодшого Голмса. Він справді думав запропонувати свою кімнату і попроситись до Шерлока, але Ватсон був впевнений, що його друг був би радий аби не було зазіхань на його особистий простір.

Він повернувся до вітальні, його Шерлок щось як раз казав молодшим. Ті просто кивнули, не в силі ні протистояти, ні обурюватись. Ватсон віддав їм два сухих комплекти нічного вбрання, подушки та ковдри, і, побажавши хорошого сну, вийшов з кімнати. Старший Шерлок теж пішов вслід за ним.

– Друже…

– Так Ватсоне, ми в жахливій ситуації, – сказав Голмс повільно перевдягаючись. Армійська звичка швидко змінювати одяг змусила Ватсона перевдягатись із шаленою швидкістю.

– Я сподіваюсь ми зможемо повернутися, – Ватсон присів на диванчик. Темні думки нарешті почали брати верх над здоровим глуздом.

– Все ж нам знову неймовірно пощастило, – на ці слова Шерлок здивовано підняв брову,– маю на увазі, що ми досі живі й відносно в безпеці.

– Ваш оптимізм викликає захоплення, – Голмс злегка посміхнувся, він говорив коротко і не більше ніж необхідно. Він плюхнувся на диван біля Ватсона.

– Щось не так? Наскільки погано ти почуваєшся? – Ватсон стурбовано поглядом обвів друга, який втупився в якусь річ попереду.

– Ватсоне, а ви не побоїтесь спати під одним дахом з божевільним? Людиною з розм’якшенням мозку? Ідіотом, який не впевнений у власному глузді?

– А ви? – Шерлок широко вирячив очі на свого товариша, – я бачив все те що й ви, ну майже, але якщо ви вважаєте себе божевільним, то не забувайте що біля вас зараз сидить такий же божевільний чоловік.

Голмс втомлено поклав голову на плече Ватсона, розуміння того, що він не сам заспокоювало. Вони продовжували мовчки сидіти на диванчику, але загальний настрій на трохи поліпшився