Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
– Шерлоку, – стишений голос Ватсона не віщував нічого доброго. «Ми померли, чи так виглядає рай?» – подумав Голмс, повільно розтуляючи очі. У темряві кімната здалась дечим знайомою. Він широко розтулив очі та різко сів, налякавши друга. Ще декілька хвилин тому вони летіли вниз з маяка назустріч смерті, а зараз сидять у напівтемряві, в кімнаті з «творчим безладом».
– Дякую всім богам яких згадаю за те, що твій пульс нарешті в порядку, – лікарські рефлекси брали верх над Ватсоном, не даючи остаточно зійти з глузду. Він торкнувся лоба Голмса, – твоя голова вже не така гаряча.
Голмс відкрив рота аби сказати щось різкувате за раптову набожність друга, але події останніх днів ринули до його голови. Це було до біса дивно, хіба їх тіла не повинні були розбитись з такої висоти? Мозок гризе камінь цієї нелогічності, хоча очі бачать і посилають йому сигнали про те, що вони зараз на м’якому килимку у будинку незнайомця, або незнайомців – на столику стояли дві покинуті не допиті чашки, можливо чаю.
Голмс різко зірвався на ноги. Ватсон ошелешено, але повільно піднявся слідом. Шерлок дико роззирався по кімнаті.
– Друже, я абсолютно не розумію де ми, – Ватсон стурбовано поклав руку йому на плече.
– Там біля стіни є шафка з документами, там будуть відповіді.
– Друже, заради всього святого, звідки ви знаєте? – Ватсон покірно йшов за ним і спостерігав як той мучається з відмичкою через нестачу світла від заштореного вікна, досить швидко якусь із шухлядок було відкрито. Він дістав папери й почав читати. Навіть у напівтемряві Ватсон бачив спантеличене обличчя навпроти.
– Гей, що сталось?
– Джоне, здається, ми в ще більшій халепі ніж могли собі уявити.
Вони почули голоси та стукіт чобіт. Голмс швидко пірнув під невеличкий стіл неподалік, Ватсон ледве встиг забігти вглиб кімнати аби стіни прикрили його, як враз відчинились двері. Вищий чоловік помітив щось, перегородив вхід іншому, більш приземкуватому і приклав палець до своїх губ. Той інший чоловік був спантеличений, але підкорився, залишившись за спиною у першого. Перший чоловік уважно провів поглядом по кімнаті.
– Я знаю що ви тут, виходьте. Друже, запали світло.
– Але ж, це може бути небезпе…
– Ні ні ні, за це вам не варто хвилюватись.
Ватсон серйозно вирішив розглянути питання капітуляції, але його друг так легко не збирався здатись. Раптом слабеньке світло пробилось крізь темряву. Звісно кімната була пристойна, але безлад, серед якого бог його знає, що можна знайти, трохи дуже паплюжив вигляд кімнати.
– А ви вперті, джентльмени, вилазьте звідти або я покличу констебля.
Ватсон вирішив показати свою присутність. Він піднявся зі схованки та вийшов вперед побачивши дві неймовірні постаті, схожість з якими заперечуватиме лише справжній невіглас.
– Ваш друг впертіший за вас, – чоловік з чорним, гарно вкладеним волоссям повільно оглядав спантеличеного Ватсона.
– А ви не дурний, пане Голмсе, – Молодий Шерлок повільно піднявся зі схованки ігноруючи ошелешений погляд свого друга. Інший, старший, не менш ошелешений Ватсон оглянув його
– Юначе, звідки ви знаєте ім’я?
– Не засмучуйте мене, хіба я так вас вчив дедукції? Завдяки вашим творам всі знають, що в цій квартирі мешкаю я. Вони перерили ввесь наш архів, от що! – З легким докором старший Шерлок поглянув на свого друга. Якесь дивне відчуття виникало коли він повернув погляд на двох молодих чоловіків у себе в помешканні. Замість гарячої юності, яка повинна була розливатись від цих молодих облич, він бачив лише жахливу втому і щирий непідробний шок.
– Ви панове моряки-грабіжники? Я відчуваю запах моря, – старший лікар пильно оглянув мокрих людей попереду
– На вашому місці я би вжив інше дієслово у вашому виразі…
– Кхм, пане Шерлок Голмс? Перед всім я хочу запевнити вас що ми ні в якому разі не збирались вдиратись у ваше помешкання і…
Молодшого Ватсона перебив його ж Шерлок.
– Ватсоне, облиште, – Він був певний, що чоловік має достатньо інформації для конфронтації, але вид здивованого старшого Ватсона чимось приносив йому смішинку в такий скрутний час.
– Отже, молоді джентльмени, які вважають себе «Шерлоком Голмсом» та «лікарем Джоном Ватсоном», чи не могли б ви пролити світло на цю ситуацію? Надворі, а ні краплинки, а ви мокрі, ніби купались у морі.
У молодшого дуету обличчя враз стали кислішими.
– Смію заявити, що ми не вважаємо себе особами, чиї імена ви назвали, – Ватсон тільки те і робив, що посилав збентежені погляди на свого друга під час його промови, – ми і є цими особами.
ну, мені занадто подобається розділ щоб не виставити (◍•ᴗ•◍)