розділ 3 – Шок

Ватсон не міг у це повірити. Двоє молодих чоловіків увірвались у їх помешкання та ще й заявляють, що вони є «Шерлоком Голмсом» та «Джоном Ватсоном»! Якщо це так тоді хто він сам в біса такий? Хоча якщо поглянути на цих людей, то важко не помітити певну схожість. Він заледве зміг відвести очі від своєї молодшої «копії», чоловік перед ним мав занадто багато спільного, і занадто багато відмінного. Це було дивно.

– Яка смілива заява, юначе, – його Голмс був заінтригований. Він уже тиждень не мав справи і встиг занудьгувати, хоча сьогодні вони мали хорошу можливість побувати на концерті класичної музики, що мало благодійний ефект на його настрій.

Перевтомлені, почервонілі очі перед ними викликали певне занепокоєння, і ще більше занепокоєння додавав той факт, що вони якось лиховісно були схожі на них самих.

– Я б хотів почути пояснення, – старший Ватсон поглянув на незадоволеного молодшого Шерлока, але він не встиг нічого промовити.

– Ми більш ніж готові вам їх надати, – молодший Ватсон справив на нього досить непогане враження, хоч старший і не міг повністю повірити їм. Поки що.

Згодом вони сіли за столик. Старші на своїх звичних місцях за стільцями, молодші на довшому гостьовому диванчику.

– Я заінтригований, – старший Голмс, здається, більше не вбачав сильної небезпеки у тому, що двоє незнайомців сиділи в його домі.

– Що ж, хотілось би почати з того, що ми зовсім не повинні тут бути, – рівне, вимушено спокійне мовлення перебив старший Шерлок.

– Це не те чого я не помітив.

– Чим докажете, що саме ви є справжніми? – молодший Голмс пильно вивчав людину попереду себе, визнання того, що він може виявитись занадто розумним почало дратувати більше за всю абсурдність даної ситуації.

– Ха, – старший видав короткий смішок. Він також вивчав молодика поперед себе, – інтригуюче, мій любий друже, я бачу таке вперше. Якби ви були лікарем у закладі для душевнохворих, то я б звернувся до вас за порадою.

Молодший Шерлок привідкрив рота, але швидко повернув контроль над собою. Він добряче розізлився. Старший Ватсон лише докірливо видихнув і поглянув на свого збентеженого двійника, той, в свою чергу, пиляв дірку поглядом у їхньому столі.

Що ж якщо вони справді є тим ким вони назвались? Це не вкладалось в голові. Звісно не вкладалось, такого бути не може!

Старший Ватсон помітив легке тремтіння їх гостей та мокрий верхній одяг, який вони ще досі не зняли. Він вирішив принести ковдри. Звісно крім щирої доброти він мав також іншу мету – показати, що він не є загрозою та отримати щось схоже на визначення терміну «довіра». Коли він повернувся то два Голмси, як би дивно це не звучало, вели в’їдливу, напружену розмову. Інший Ватсон лише мовчки сидів, важко спершись головою об руку, яка підтримувала його за перенісся. Він поклав ковдру молодшому Голмсу на руки й обережно торкнувся плеча іншого Ватсона.

– Ходімо, здається зараз ми навряд чи вписуємось в дискусію цих великих голів, – він намагався пожартувати аби трохи скинути морок з обличчя молодшого двійника. Він простягнув йому ковдру, а інший з втомленою легкою посмішкою взяв її. Вони підійшли ближче до каміна. Молодший важко скинув своє мокре пальто, повісив його на гачок і закутався у ковдру. Вони пішли до крісел біля каміна.

– Ви, мабуть хочете почути цю божевільну історію в меншій компанії, – молодше, втомлене обличчя не збиралось дивитись прямо в очі.

– Якщо ви до цього говорили правду, то точно вгадаєте причину, – Ватсон побачив глибоку складку між бровами, трохи пошарпаний вигляд передавав пережиті переживання. Між ними виникла хвилинна тиша.

– Що ж, почалось все з того, що я запропонував своєму другові справу - знайти зниклого слугу одного з моїх пацієнтів, – молодший Ватсон нарешті поглянув в очі іншому, – якби я знав куди це приведе то ні в якому разі не вплутав би нас в те божевілля.

– Ви сказали що шукали зниклого слугу, як ви опинились тут?

– Як саме ми опинились у вашому домі ми не знаємо, але це все пов’язано з діяльністю певного культу.

– Культ? Це звучить божевільно, – старший Ватсон побачив хвилю паніки, яка промайнула на обличчі співрозмовника.

– Чути про це було б божевіллям, але бачити на власні очі це ще більше шаленство.

– Що ж такого ви бачили? – старший Ватсон підозрював, що далі він почує дещо жахаюче, але цікавість, це не те, що так легко можна стримати.

– Ми розслідували зникнення однієї людини, але натрапили на десятки, можливо сотні інших викрадених, і всі вони були не у своєму розумі, або мертві.

– Зникнення такої кількості людей не може залишитись непоміченим, – старший Ватсон зітхнув.

– Так, але там були переважно біднота, але не всі вони були з Лондону! Були люди навіть з-за океану, – інший Ватсон втомлено прикрив очі рукою.

_ Ви сказали що вони були не у своєму розумі, що це може означати?

– Ох, я думаю це була якась специфічна підготовка до ритуалу, їх накачували медикаментами до втрати глузду. Бідолашних навіть страчували заради ритуалу, недавно ми були прямо в оточенні сотень повністю збожеволілих людей.

– Десь біля моря?

– О так, ми були на маяку. Ми намагались зупинити ритуал, був жахливий дощ. І також була велика хвиля яка майже дісталась вершини маяка.

– Тож нещодавно ви були на маяку, а тепер тут, як ви поясните це?

– Я й сам не сильно розумію, сер, ми, здається зупинили ритуал. Ми намагались спустити людей аби вони більше не падали донизу з маяка, але вони відтіснили нас до краю і ми полетіли вниз.

Старший Ватсон вирячив очі: – Ви хочете сказали що впали з такої висоти та все ще можете стояти? Чи є у вас якісь поранення?

– Запевняю вас, як лікар, крім декількох подряпин перевтоми та шоку ми не отримали ніяких серйозних поранень. І я розумію що це може видатись абсолютним божевіллям, але ми падали з маяка, а прийшли до тями вже у вашому помешканні, – втомлена людина повністю сперлась об спинку крісла.

– Але ж це абсурд! Хіба можливе таке переміщення?

– Запевняю вас, ми не в тому положенні аби брехати, і також не маємо такого наміру, ми шоковані не менше ніж ви – молодший Ватсон замахав руками на знак капітуляції настільки сильно, що ковдра сповзла з його пліч.

– Розумію друже, але це щось надприродне!