все навколо здавалось феліксу маревом з полуничного варення і фіолетового кольору. температура стійко трималась зі вчорашнього вечора. хлопець вдячний, що чанбін дозволив відлежатись дома, втім це ніяк не допомогло: суглоби ломило як востаннє, зір сфокусувати було неможливо і кожна спроба заварити чай здавалась останнім випробуванням.
хлопець зітхнув, потер очі й побачив перед собою манула. тваринка загадково сиділа, склавши лапи на хвіст і ніби чогось очікувала. фелікс подивися в сторону мисочки: там лишилось трохи корму і розморожені миші.
іноді кіт його лякав. точніше кажучи, жити в одній квартирі з хижаком небезпечно, втім фелікс вперто чекає результати аналіз, бо щось всередині підказує, що не можна віддавати його службі нагляду диких тварин. або це щось всередині — бронхіт.
черговий приступ кашлю скручує фелікса майже до підлоги. в намаганнях викашляти свої легені, хлопець не помічає, як манул підходить ближче і треться об ноги, намагаючись полегшити страждання. коли приступ закінчується, фелікс нахиляється, щоб погладити пухнасту медичну допомогу, а тільки потім усвідомлює, що це перший раз, коли тварина дозволила себе торкнутись.
фелікс читав, що до певного віку манули можуть уживатись з людьми, втім з часом вони дичавіють. отже, цей кіт був певно малюком, або підлітком. достатньо нагладившись, манул пішов на своє насиджене місце далі спостерігати. фелікс приснув зі сміху, спостерігаючи як котячий смішно тупцяє лапами по паркету і так само фелікс почовгав до ліжка відсипатись. відсутність ліків у квартирі хлопця значно псувала весь процес лікування — його попросту не було, втім сил, аби зібратись і піти купити їх також не було. тому фелікс обіцяє, що після того, як він прокинеться, він обов’язково закутається і піде в аптеку за усім.
наступного разу фелікс прокидається, а за вікном темно. він дістає телефон і, крізь купу повідомлень, бачить, що зараз ледь шоста година ранку. він проспав весь день. хлопець налякано підскочує і дивиться на місце, де зазвичай сидить манул. зараз він лежав, все ще не відводячи погляду від феліксового ліжка і, коли побачив, що той скочив, лише питально нявкнув. фелікс пробурмотів щось на кшталт вибачень і пошаркав до холодильника, аби дістати корм для кота і собі продуктів хоча б на бульйон.
йому стало відносно легше: світ все ще нагадував якесь крохмальне желе, його морозило, але він міг триматись на ногах. поки вода булькала, хлопець бездумно втикав на кота. температура спалила йому останні мізки й не лишила жодних раціональних рішень. хоча з дитинства фелікс був добрим за що не раз довелося платити йому ж самому. манул зло чавкав феліксом, який припер хьонджин і в цілому був задоволений. феліксу його на мить стало шкода: якщо це все ж була тварина, що вона забула в мегаполісі, навіть в такій дирі, як їх район. а якщо гібрид, що ж з ним могло статися, що йому довелося летіти й з якого поверху?
він обережно вкладає курку та порізані моркву з цибулею в каструлю і продовжує копирсатись в залишках свідомості: що, якщо це виявиться гібрид? скільки часу йому треба, аби перетворитись в людину? а якщо він не перетвориться? фелікс взагалі не знав, що тоді робити, бо всім службам допомоги фелікс відверто не довіряв. щодня новини показували, як такі служби виявляються покривними фірмами браконьєрів. звісно, в кореї було багато програм допомоги гібридам, але до якої звернутись хлопець не знав, бо він не гібрид. а, наскільки знав, єнні користується лише страховою програмою і живе та працює власним коштом, тому від неї можна отримати мало інформації.
бульйон був готовий. фелікс бозна-як випив склянку. навіть такі прості дії його значно втомили. він провсяк поставив будильник на першу годину і пішов знову спати. цього разу сон був легший, втім від ознобу не сховатись навіть під двома ковдрами. десь на половині сну хлопець відчув тепло в районі легень. спочатку фелікс розслабився, тепло його оберігало і значно полегшувало приступи кашлю, втім потім він усвідомив, що єдине джерело, звідки могло взятись тепло був манул. якщо тварина вирішила, що він слабкий, аби жити й вирішила його з’їсти, то нехай так і буде.
коли фелікс прокинувся, кіт сидів на своєму улюбленому місці й нявкнув, ніби кажучи привіт. хлопець потер очі та точно та впевнено почав збиратись в аптеку. ліків він набрав під чесним словом тітоньки-фармацевтки. і допоможе, і вона онуків таким само лікує. одне незручно: до аптеки довго чапати й назад так само. дорогою фелікс бере собі ще американо і тихо сьорбає під рахунок кроків. його телефон продовжує вібрувати купою непрочитаних повідомлень, на які фелікс тільки роздратовано відмахується. нарешті будинок, нарешті його квартира і двері, які гостинно відчинені. проте, фелікс їх не відчиняв. хлопець забігає назад до ліфта і метушливо набирає чанбін. по ту сторону роздаються гудки та тихе стомлене: “слухаю, феліксе”.
— в мій дім вдерлися, — прохрипів хлопець, — можеш викликати наряд, я тобі адресу скину.
— чому ти сам не подзвониш в служби допомоги, — в слухавці було чути, як чоловік знову зітхає і набирає паралельно номер на службовому телефоні.
— вони ставитимуть… — фелікс заходиться в новому приступі кашлю, — багато питань.
— ти в безпечному місці зараз?
— я в ліфті, — хлопець відкинувся на одну зі стінок і потягнув колючий шарф, аби холодний потік повітря остудив його шию, — я не розумію навіщо мене грабувати, якщо у мене з цінного тільки, — фелікс робить паузу і до нього доходить, — у мене з цінного тільки кіт!
— який кіт? феліксе, залишайся в бісовому ліфті та не роби дурниць!
втім капітана со давно не чули. фелікс щосили побіг до своєї квартири. температура та кашель покинули худорляве тіло, яке щосили затягнули до ванної. не розгубившись, хлопець різко дав нападнику ліктем поміж ребер і, тільки викрутившись з захвату, він побачив скривлене обличчя мінхо, який навіть в такому стані показував хлопцеві вказівний палець на губах. як мінхо тут опинився і чому тільки в штанах фелікс спочатку не зрозумів, а потім тихо прошепотів:
— ти гібрид?
мінхо ствердно кивнув головою.
— ті люди, вони прийшли за тобою?
хлопець знову кивнув головою.
вони обидва завмерли. чужі кроки було чути страшенно близько. незнайомі голоси почали обговорювати, де вони ще не перевірили й стало знову чути кроки, які віддалялись.
фелікс почав стягувати з себе верхній одяг. якщо йому і доведеться битись, то хоча б він буде прудкіший, ніж в шкірянці, шарфі та шапці. мінхо тихо пирскає, коли бачить як фелікс бореться з пухнастим шарфом, за що отримує смертельно-злий зирк від фелікса. якщо придивитись там можна було побачити температуру 38,6, хоча мінхо і так бачив це не своїми очима.
незнайомий чоловік різко відчиняє двері ванної. він здається худорлявим, не сильно небезпечним. та хтозна-що у нього в рукаві.
— попалися, — сально протягнув він, оглядаючи два тіла.
фелікс, не гаючи ні хвилини, різко закриває двері, та нахаба був спритнішим і встиг підставити ногу.
— дай я, — мінхо посуває фелікса та щосили гримає дверима. чоловік лається та проклинає їх обох, все не покидаючи надію відчинити двері.
— чому у тебе немає задвижки чи щось такого, — бурчить мінхо утримуючи двері руками.
— я якось не думав, що в мій дім вриватимуться посеред дня, — відрізає фелікс, заходячись в новому приступі кашлю, — підмога зараз має бути. я викликав наряд.
— це радує, — кряхтить мінхо, стогнучи від чергового стриманого удару.
— ти як? — раптово питає фелікс.
— знайшов час вести світські бесіди, — буркнув хлопець.
— я маю на увазі, — фелікс вдавився повітрям, — ти ж був котом, а зараз людина, хіба це не виснажує?
— сили, аби стримати двері у мене є, — відрізає хлопець та одразу помиляється у своїх словах, бо чоловік з того боку смачно вириває двері та б’є мінхо у сонячне сплетіння. від болю, мінхо скручується в людську дрібку. нахаба б’є ще раз по спині. мінхо не втримується на ногах і падає на холодний кахель.
— готово! — вигукує чоловік, — можемо забирати.
фелікс закляк. тобто готово? куди забирати? його мінхо!
він швидко перестрибує через тіло хлопця і зносить злодія з ніг, смачно прописавши кулаком по обличчю. та він не продумав, що його ваза зараз конче знадобиться незнайомцю номер два. чоловік б’є нею по голові фелікса й окрім шуму “це поліція, опустіть зброю й підійміть руки” він не чує нічого.
— яка ж ти, зрештою, бідося, — каже капітан со до фелікса, який відкотився від нападника.
— я в порядку, — бубонить фелікс, торкаючись потилиці. липка кров миттю покрила його пальці.
— я бачу. викличу швидку.
— не треба, — бубонить хлопець, — зі мною все в порядку.
— феліксе, — благально простогнав капітан, — всядься.
— фелікс! — прокричав мінхо, падаючи на підлогу поруч з хлопцем.
— бачиш, — почав капітан со, — твій хлопець так не вважає. ми закінчимо необхідні роботи. даю тобі тиждень відлежатись. ми нарешті просунулись по справі.
— справді! — фелікс вскочив, про що й пошкодував. тупий біль рознісся усим його тілом.
— всади його, — чанбін звернувся до мінхо, який ледь притримував непосидюче тіло фелікса.
— я можу його віднести до себе, поки ви тут будете робити, — мінхо запнувся, — свої поліцейські справи.
— ти живеш неподалік? — запитав капітан.
— поверхами вище, — відказав мінхо, піднявши вказівний палець догори.
— тоді тебе теж треба допитати як свідка.
— будь ласка, — взмолився фелікс, — давайте пізніше. у нас обох був важкий день. можна ми просто підемо.
— феліксе… — чанбін замовк на мить, — добре! я надішлю тобі, — він звернувся до мінхо, — запрошення на допит.
— дякую, — простогнав фелікс і відключився.
— скажеш номер своєї квартири. я переадресую санітарів туди. рану як мінімум треба промити й перев’язати.
***
наступного разу коли фелікс розплющив очі й тут же їх стулив. біль у голові розпалився новими пекучими фарбами. хлопець застогнав, коли намагався перевернутись на бік.
— лежи, — тепла рука обережно розвертає його назад.
— я залежав дупу, — скиглив фелікс. його тіло нещадно ломило від температури, а головний біль ніяк не полегшував ситуацію.
— тобі потрібно лежати, дурненький. аби швидко вилікуватись.
фелікс розплющив очі. рідне обличчя мінхо було видно на половину, аби побачити його повністю, потрібно трішки повернути голову.
— я радий тебе бачити не манулом, — хлопець хрипло розсміявся й одразу пожалкував про це.
— я теж радий бачити себе не манулом, — гиготнув мінхо, — я поставив варитися бульйон. через хвилин десять він буде готовий.
— небеса нарешті зжалились наді мною і послали мені ідеального хлопця.
— хлопця? — мінхо вигнув брови.
— давай зустрічатись, — заскиглив фелікс торкаючись рукою голови. температура не зникла. в таких ситуаціях він явно не був, хоча йому робили несподівані пропозиції стосунків. він думає, що коли одужає, то сильно червонітиме сто разів, але мінхо йому справді подобався. він добрий, романтичний, особливий, особливо для фелікса. адже, він ніколи не годував своїх бойфрендів котячим кормом.
— так романтично мені ще ніхто не признавався в почуттях, — мінхо щиро розсміявся. фелікс здавався йому розтріпаним циплятком. він був добрим і щиром. мінхо він сподобався, коли вперше прийшов до нього по цукор. він сподобався його коту, а це багато що значило.
— я романтично розморожував тобі мишів.
— ну тоді це однозначно метч. так, лі феліксе, я буду з тобою зустрічатись, — мінхо цьомнув фелікса в лоб і прошепотів, що йому треба втікати, бо бульйон збіжить.
фелікс розкинувся зіркою на пухнастих ковдрах. він намагався заснути та сон не йшов в голову, до того ж мінхо обіцяв його погодувати, отже треба дочекатись. але що робити такому розбитому хлопцю, він гадки не мав. він спробував полічити мишів в голові та розморожені тільця були жахом, ніж способом розслабитись, тому він покинув цю ідею.
прийшов мінхо з тацею. не розплющуючи очі, до феліксового носа донісся аромат курочки з лавровим листом.
— я приготував ще трохи локшини. тобі потрібні сили, — хлопець поставив тацю на підлогу і заходився допомагати феліксу сісти, — ось так, ти молодець, — підбадьорював він, підкладаючи під спину хлопця ще одну подушку, — тебе погодувати?
— я не певен, що здатен підвести руку. руку, — прошепотів фелікс, — мені треба промити тату! — загорланив хлопець, про що вмить пошкодував.
— промиємо твоє тату пізніше, — сідай їсти, — мінхо зачерпнув ложкою бульйону і підніс до рота фелікса.
— це дуже смачно.
— ти не розпробував навіть.
— з твоїх рук я ладен їсти навіть траву.
— їж вже, романтику.
***
дні з’являлись і зникали в суцільному маренні. феліксу ставало краще. температура спала десь на третій день, але головний біль продовжував надокучати. він вже міг самостійно підійматись, аби поїсти та повертатись на бік все ще було неможливим завданням. він проскиглив і попросив мінхо включити мультики. чимось серйозним він займатись не був спроможним, тому вирішив повернутися в дитинство. коли він, маленьким, хворів мама завжди вмикала йому скубі ду чи черепашок ніндзя.
мінхо приніс планшет і сів поруч, переплівши ноги в позі лотоса.
— що включити?
— телепузиків хочу.
— тобі ще з пораненою головою ці жахи дивитись.
— а що ти пропонуєш?
— давай коти-аристократи. мило, романтично і з котиками.
— у мене вже є один, — фелікс потерся головою о плече мінхо.
— давай ось так, — мінхо відкинувся на подушку, перекидаючи одну руку і вмощуючи на ній голову фелікса.
— я тобі так руку відлежу.
— чшш, — мінхо приклав палець до вуст фелікса, — чуєш? — крізь тишу був чути тільки пульс мінхо.
— тільки твій пульс.
— коли я був маленьким, мама завжди вкладала мене так, коли я хворів. вона казала, що кров у венах — це гірська річка, а пульс — це річка, яка розбивається об камені.
— я зрозумів, що романтичність в тебе від матері.
— вона мене навчила багато чому, насправді. я їй дуже вдячний.
— а батько? — записав фелікс.
— його вбили браконьєри, коли я був зовсім маленьким.
— вибач, — прошелестів фелікс, — я не хотів зачепити твої почуття.
— все в порядку, — відказав мінхо, — це і була причина, чому ми переїхали в корею.
— ти не звідси? — здивувався фелікс.
— ні, я народився і виріс в монголії. мої батьки етнічні корейці, але через те, що там умови життя кращі для манулів. вони народились там.
— а в кореї погані умови? вибач, все що я знаю про манулів — це курси в університеті, і інфа в інтернеті.
— нам треба степи й гори. та й загалом наш ліс в парку підійде. бабуся переїхала в монголію під час корейської війни.
— розповідай мені про себе більше, це цікавіше за мультики.
— обіцяю сонце, — він поцілував фелікса в чоло і помітив як усмішка з’являється на обличчі хлопця.
задзвонив телефон.
— треба відповісти, — фелікс потягнувся за слухавкою, де великим шрифтом було написано “єнні”, — слухаю, — сонливо протягнув він.
— результати аналізів пришли, твій кіт стовідсотково гібрид, будь обережним.
— я знаю, — пробурмотів фелікс.
— га?
— ти, до речі, познайомилась з моїм хлопцем раніше за тебе.
— ти головою вдарився? яким хлопцем?
— ага. в мене розбита потилиця.
— фелікс! — рявкнула дівчина, — я зараз приїду.
єнні поклала слухавку.
— щось сталось? — запитав кріс, обіймаючи дівчину зі спини.
— фелікс здурів. поїду перевірю, що він там. але спершу поїм. хочу курятини жахливо.
— тобі приготувати, — хлопець поклав голову дівчині на плече, запитливо дивлячись в вічі.
— та куди, неси сиру’.